АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: stopcom@ukr.net ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Звернення громадян
30.12.2009р.

Конституцією України (ст. 40) в нашій державі визнано право кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк [1]. Кого саме належить розуміти під словосполученням «усі мають право» (як в статті викладено дослівно), можна з’ясувати, звернувшись до Закону України «Про звернення громадян» (далі: Закон), котрий регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

Так, у ст. 1 зазначеного Закону вказано, що право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення - мають громадяни України. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами [2].

Таким чином, право на звернення законодавчо закріплено за громадянами, а також іноземцями та особами без громадянства, котрі законно знаходяться на території України, - тобто за фізичними особами (підтвердження цього можна здобути і з аналізу абз. 1 п. 3 Рішення Конституційного Суду України вiд 09.02.1999 № 1-рп/99 [3]).

Статтею 3 Закону визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Своєю чергою,

- пропозиція (зауваження) - це таке звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства;

- заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності;

- клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо;

- скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Громадянами може бути за зазначеним Законом оскаржено рішення, дії (бездіяльність) у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Проте слід пам’ятати, що д ія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.

Зі зверненнями можна звертатись українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін, а рішення щодо звернень та відповіді на них оформляються українською, проте можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника. Законом встановлено вимоги, які пред’являються до звернень громадян. Зокрема:

1. звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань,

2. у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги в усній або письмовій формі (в тому числі може бути викладено громадянином і записано посадовою особою на особистому прийомі),

3. звернення має бути надіслано поштою або передане громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства, - як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне),

4. письмове звернення повинно містити підпис заявника (заявників) із зазначенням дати його подання.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження. Натомість звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Безпосередньо Законом забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. В тому разі, якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до повноважень того, кому вони адресовані, таке звернення в термін не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. Проте забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

У тому разі, якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Статтею 8 Закону передбачено також звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню, якими є, зокрема, письмові звернення без зазначення місця проживання, не підписані автором (авторами), а також такі, з яких неможливо встановити авторство (такі звернення визнаються анонімним); повторні звернення до одного й того ж органу від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті; звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону; звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Про припинення розгляду такого звернення керівником органу приймається рішення, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Закон містить заборону переслідування громадян за подання звернення і декларує неприпустимість примушування їх до його подання, а також забороняє розголошення відомостей, що містяться у зверненнях, окрім випадків повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

Згідно ст. 13 Закону, діловодство щодо звернень громадян ведеться в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким порядок на даний час врегульовано затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 348 Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації [4].

А порядок власне розгляду звернень громадян врегульовано розділом ІІ Закону.

Так, що стосується розгляду пропозицій (зауважень), то згідно ст. 14 Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. Зазначені особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Більш детально врегульовано розгляд скарг на дії чи рішення визначених суб’єктів. В першу чергу, скаргу належить подавати у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі (подача скарги в такому порядку не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства), а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Лише в судовому порядку вирішуються скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів.

Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їх законними представниками. Спеціально в ст. 16 Закону обумовлено, що скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність.

До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину (тобто скаржникові).

Слід звернути увагу на наявність встановлених Законом строків, якими обумовлюється право на подання скарги. Відповідно до ст. 17 Закону, скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням.

Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються, однак пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України (йдеться про позовну давність в цивільному судочинстві або ж про строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав в адміністративному судочинстві).

Стаття 18 Закону наділяє особу, що ініціювала звернення, певним колом прав при розгляді заяви чи скарги. Такими правами є:

- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Наведеному переліку прав заявників кореспондує велике широке коло вказаних в ст. 19 Закону обов'язків органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг – вони в межах своїх повноважень зобов'язані:

- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Надзвичайно важливою серед інших норм Закону є його ст. 20, якою встановлено термін розгляду звернень громадян. Так, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів, а на обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Окремо відзначено, що звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Крім того, всі без винятку звернення громадян розглядаються безоплатно.

Статтею 22 Закону передбачено і загальне врегулювання порядку особистого прийому громадян. Нею визначено, що керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки такого прийому доводяться до відома громадян, а порядок прийому визначається керівником відповідних підприємства, установи чи організації. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Крім того, згідно ст. 23 Закону, вищі посадові особи держави, а саме Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України також здійснюють прийом – у встановленому ними порядку.

Виконання приписів Закону забезпечується встановленою за його недотримання відповідальністю – цивільною, адміністративною або кримінальною.

Що стосується цивільної відповідальності, вона може полягати у відшкодуванні завданих збитків і, в разі відсутності добровільного їх відшкодування, реалізується в судовому порядку, а саме в порядку цивільного або адміністративного судочинства залежно від конкретних обставин справи. Наголошено в Законі і на тому, що у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Більше того, громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги – розмір їх відшкодування у грошовому виразі визначається судом.

Адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративних проступків і реалізується відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі: КУпАП). Зокрема, відповідно до ст. 82-3 КУпАП, адміністративну відповідальність тягнуть за собою приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними; приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки (при встановленні таких правопорушень на винних посадових осіб накладається штраф від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Також, згідно ст. 212-3 КУпАП, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню … відповідно до законів України … "Про звернення громадян" …, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а повторне протягом року вчинення зазначеного порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [5].

Нарешті, посадові особи, на яких поширюється дія Закону України "Про боротьбу з корупцією", притягаються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України «Про боротьбу з корупцією» [6]. Так, відповідно до пункту "г" частини 1 статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією", державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію. Питання відповідальності регулюються розділом III, статтею 8 Закону України "Про боротьбу з корупцією", згідно котрої порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року порушення будь-якого із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян [7]. Слід зазначити, що з 1.01.2010 року Закон України «Про боротьбу з корупцією» втрачає чинність і замість нього діятимуть Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» [8] та Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» [9]. Роз’яснення щодо особливостей застосування зазначених новоприйнятих законів можна почитати на сайті Міністерства юстиції України за адресою http://minjust.gov.ua/0/23134 .

В частині можливості притягнення до кримінальної відповідальності – залежно від виду вчиненого діяння винну посадову особу може бути притягнуто до відповідальності, зокрема, за службовий злочин (наприклад, за службову недбалість) [10] або ж за інші кримінально карані діяння.

Надалі, Законом передбачено можливість притягнення до передбаченої чинним законодавством відповідальності громадян за подання звернень протиправного характеру, а також відшкодування за рішенням суду витрат по перевірці звернень, які містять завідомо неправдиві відомості.

Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до повноважень кожного з них покладено Законом на Верховну Раду України, народних депутатів України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

В свою чергу, нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Відповідно до наданих їм чинним законодавством [11] повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності [2].

Використані джерела:

1. Конституція України від 28.06.1996 року. // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0&p=1262066687142770 .

2. Закон України «Про звернення громадян» від 2.10.1996 року. // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=393%2F96-%E2%F0 .

3. Рішення Конституційного Суду України вiд 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v001p710-99&p=1262066687142770 .

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 348 «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації». // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=348-97-%EF&p=1257517914268360 .

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7.12.1984 року. // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10&p=1262066687142770 .

6. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 року. // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=356%2F95-%E2%F0&p=1262066687142770 .

7. Лист Міністерства юстиції України вiд 29.07.2008 року № 339-0-2-08 Щодо реалізації права громадянина на звернення. // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v339-323-08&p=1262066687142770 .

8. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» вiд 11.06.2009 року // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1506-17&p=1262066687142770 .

9. Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» вiд 11.06.2009 року. // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1507-17&p=1262066687142770 .

10. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 року. // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14&p=1262066687142770 .

11. Закон України «Про прокуратуру» від 5.11.1991 року. // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1789-12&p=1262066687142770 .

Володимир Човган-Соколівський / Всеукраїнське громадське об'єднання "Влада закону" /




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов