АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: stopcom@ukr.net ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Свобода совісті в Україні
10.09.2009р.

«Імператив, котрий стверджує, що ви повинні чинити у відповідності з ідеєю свободи, зобов’язує вас поважати свободу інших і не придушувати її. В не меншому ступені, однак, цей імператив передбачає ваш обов’язок стосовно вас самого. Ви повинні поводитися як вільна людина: оскільки ви були народжені вільним і наділені розумом, ви несете відповідальність за власну свободу. В заборонювальному формулюванні це звучатиме так: ви не повинні дозволяти поневолити себе, адже ви повинні поважати власну свободу.» (Агнес Хеллер [1])

В п. 1 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 г., проголошено: “Люди народжуються вільними і рівними в гідності і правах. Всі вони наділені розумом і совістю...” [2].

Право на свободу совісті є особистим немайновим правом фізичної особи. Як визначає ст. 269 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав; володіє ними довічно [3].

У ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб [4].

В національному законодавстві свобода совісті в першу чергу задекларована в Конституції України. Так, згідно ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей [5].

На рівні кодифікованого акту про право на збереження своєї релігійної самобутності зазначено в ч. 2 ст. 300 Цивільного кодексу України [3].

Детальніше перелічені положення розкриваються в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі: Закон), статтею 3 котрого кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право, відповідно до зазначеної статті, включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Ч. 3 ст. 151 Сімейного кодексу України доповнює це положення, вказуючи, що батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства [6].

Закон деталізує конституційне положення щодо обмеження права на свободу совісті, відзначаючи, що здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.

Окремо зазначено в Законі і те, що ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих [7].

Як визначено у ст. 4 Закону, громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Разом з тим, згідно тієї ж ст. 35 Конституції України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань; у разі ж, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою [5]. Щодо цього в Законі зазначено, що заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Конституційна норма стверджує, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова [5]. Як передбачено з цього приводу в ст. 5 Закону, в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України, а церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави, проте держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом; встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

З іншої сторони, релігійні організації не виконують державних функцій, не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Проте релігійні організації вправі брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації, а священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань; зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Ст. 6 Закону містить положення, згідно яких державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії. Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.

Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання.

Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування. Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань [7].

Список використаних джерел:

1. Агнес Хеллер Свобода как высшая идея. / Сайт «Закон и правопорядок. // http://zakon.rin.ru/cgi-bin/view.pl?midr=481&id=496&npage=4&pagein=2

2. Загальна Декларація прав людини від 10.12.1948 року. / Сайт «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015&p=1252485847065968

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року. / Сайт «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15&p=1252485847065968

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 р. / Сайт «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004&p=1252485847065968

5. Конституція України від 28.06.1996 року. / Сайт «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0&p=1252485847065968

6. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року. / Сайт «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14&p=1252485847065968

7. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 року. / Сайт «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=987-12&p=1252485847065968

Демінська А.А. / Всеукраїнське громадське об'єднання "Влада закону" /




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов