АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво

Як правильно організувати примусове виконання. Аналітика правозастосування
22.05.2012 р.

Партнер СЮФ «Агентство з питань боргів і банкрутства» проаналізував для ЮРЛІГИ нову Інструкцію з організації примусового виконання рішень.

Більш ніж через рік існування нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» Міністерство юстиції України наказом від 02.04.2012 р. № 512/5 затвердило Інструкцію з організації примусового виконання рішень.

Взагалі, з законодавством, яке регулює діяльність Державної виконавчої служби (ДВС), відбуваються дивні метаморфози: так, на сьогоднішній день існує і Закон України «Про державну виконавчу службу», і Указ Президента України № 385/2011 від 06.04.2011 р. «Про затвердження Положення про Державну виконавчу службу України», в котрих по-різному виписані і правовий статус, і структура ДВС.

На відміну від раніше чинної Інструкції про проведення виконавчих дій, новий документ має дещо іншу структуру і не є більш детальним дубляжем Закону «Про виконавче провадження».

Спробую відзначити потенційні позитивні і негативні сторони прийнятого документа до того, як складеться перша практика його правозастосування.

В Інструкції відсутні затверджені зразки постанов державного виконавця, замість цього виписані вимоги до форми і змісту постанови, акта, вимоги, запиту, доручення державного виконавця.

Виписаний порядок ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. На сьогоднішній день це цілковито не зайве, оскільки декотрі держвиконавці, професійний рівень котрих, м’яко кажучи, залишає бажати кращого, але котрі уявили себе неймовірними «вершителями долі», вигадують сторонам найнеймовірніші підстави для відмови в ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження або вимагають від сторін написання якихось заяв, часу на їх розгляд і т.п.

Тепер же Інструкція чітко вказує, що сторона виконавчого провадження або її представник може знайомитися з матеріалами виконавчого провадження в органі ДВС у спеціально відведений для прийому громадян час, в бажаному обсязі, за усною її заявою, адресованої державному виконавцю.

Також інструкція передбачає і можливість ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження і в інший, «неприйомний» час. Для цього необхідно подати начальнику відділу вже письмову заяву, в котрій вказати бажаний час і дату ознайомлення.

Ця норма виглядає якось уже недолуго, так як природно, що сторона в своїй заяві вкаже бажаний час, котрий матиме різницю в п’ять хвилин з часом написання заяви.

Знову-таки, нова Інструкція вказує, що про ознайомлення у виконавчому провадженні робиться відмітка (державним виконавцем?), а не розписка сторони, котра з провадженням ознайомилась, що було б логічним. В такому випадку це може потягти за собою зловживання своїми правами, як стороною виконавчого провадження, так і державним виконавцем.

Що стосується територіальної підвідомчості виконання рішень, Інструкція вказує, що ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти або майно боржника, на будь-яку суму, виконуються територіальними органами ДВС, а не відділами примусового виконання.

Важливим нюансом є те, що якщо державний виконавець дослухався заяви стягувача і одночасно з відкриттям виконавчого провадження наклав арешт на грошові кошти боржника, арештував необхідну суму грошових коштів, боржник має право запропонувати державному виконавцю одразу списати з рахунку грошові кошти, не втративши при цьому строку для добровільного виконання і не сплачуючи виконавчого збору.

Також в Інструкції вказано, що у випадку, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, котра не була сплачена боржником самостійно. Рахуючи це абсолютно логічним і закономірним, хочу відзначити, що практика, виявляється, знала випадки й іншого правозастосування, коли навіть суд вважав, що виконавчий збір як санкція за невиконання рішення повинна застосовуватися в розмірі 10% від суми, вказаної в виконавчому документі, а не від суми, яка реально підлягає стягненню.

Нарешті державний виконавець безпосередньо при відкритті виконавчого провадження перевірятиме за допомогою державного реєстру виконавчих проваджень, чи не відрите в цьому ж чи іншому відділі ДВС інше виконавче провадження стосовно цього ж боржника, і одразу вирішувати питання про приєднання його до зведеного виконавчого провадження!

Так же, як і Закон, Інструкція обійшла стороною питання виконання судового рішення за вимогами, котрі є поточними, у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. (див. «Поточні кредиторі в процедурі банкрутства. Чекати або стягувати?»).

Розділ IV Інструкції регламентує порядок звернення стягнення на майно боржника. Так, державному виконавцеві для виявлення майна боржника – юридичної особи рекомендовано, окрім всього, витребувати також і баланс - у самого боржника або ж у відповідних держорганів.

Ще з радянських часів судові, а згодом державні виконавці, мали квитанційні книжки, за котрими приймали від боржників готівкові грошові кошти, і котрі не пізніше наступного дня згодом вносили в банк. Інструкція такий порядок заборонила. При цьому описаний порядок вилучення готівкових грошових коштів, виявлених у боржника. Але ж Закон «Про виконавче провадження» не допускає такого заходу примусового виконання рішення як обшук або огляд боржника – фізичної особи! Або ж законодавець вирішив добровільну сплату грошових коштів боржником безпосередньо у відділі ДВС назвати вилученням?

Порядок передачі на зберігання арештованого майна боржника і порядок його оцінки держвиконавцем бачиться мені заплутаним, нелогічним і створює корупційну складову в частині передачі на зберігання майна боржника третій особі, названій зберігачем, в тому числі й майна нерухомого!

У відповідності до частини третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», органи опіки і піклування зобов’язані здійснювати контроль за дотриманням батьками або особами, котрі їх замінюють, майнових і житлових прав дітей при відчуженні житлових приміщень і купівлі нового житла. В зв’язку з цим бачиться закономірною норма Інструкції про те, що у випадку передачі на реалізацію нерухомого майна право власності або користування на котре мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органу опіки і піклування. У випадку, якщо такий дозвіл відсутній, державний виконавець звертається до суду, котрий видав виконавчий документ, з заявою про встановлення або зміну порядку і способу виконання. Якщо судом не встановлений (не змінений) порядок і спосіб виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а у випадку відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачеві.

Якщо брати за приклад кредитні правовідносини, то практика, що склалася, вказує, що у випадку судової вимоги стягувача про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно (квартиру), в котрому зареєстровані неповнолітні, суд, як правило, залучає до участі органи опіки і піклування. Однак у випадку заявлення кредитором вимоги лише про стягнення суми боргу, маючи в «активі» заставне житло як спосіб забезпечення зобов’язань і маючи на увазі отримання задоволення своїх вимог саме з нього, органи опіки в описаному випадку не притягаються, і коли доходить до виконавчого провадження, неповнолітній виявляється беззахисним.

Однак заради справедливості слід відзначити, що в Інструкції законодавець не передбачив випадку, коли передача на реалізацію нерухомого майна, право власності або користування на котре мають неповнолітні, проводиться в ході виконання виконавчого напису нотаріуса. Логічним було б прописати право держвиконавця на звернення з цим питанням або до загального суду за місцем виконання рішення, або до адміністративного суду в порядку КАС України.

Інструкцією детально розписаний порядок витребування виконавчого провадження вищестоящим керівником ДВС на перевірку і винесення постанови з результатами такої перевірки. При цьому копії постанов про витребування виконавчого провадження на перевірку, копії постанови за результатами перевірки, котрі згідно Закону України «Про виконавче провадження» можуть бути оскаржені… сторонам не направляються!!! Інструкція цього не передбачає, тобто ДВС працює сама на себе, для перевірки заради самої перевірки.

Будучи обома руками «за» в питанні виплати державному виконавцеві винагороди, вважаю, що розділ Х Інструкції, котрий регламентує його виплату, явно зайвий, оскільки його можна було виділити в окремий документ. Те ж саме стосується і розділу ХII «облік депозитних сум», хоча і меншою мірою. Сторонам досить знати порядок розрахунку, строк і спосіб виплати стягнутих сум, а не метод ведення книги обліку депозитних сум відповідальною особою відділу ДВС.

Загалом, прийняття Інструкції має безспірний позитив, оскільки попередня Інструкція про проведення виконавчих дій з прийняттям нової редакції Закону України «Про виконавче провадження», застосуванню вже не підлягала. Прийнята інструкція хоча б частково вирішує деякі спірні моменти, що виникають у застосуванні Закону.

Недоліками аналізованого документа я вважаю відсутність у ньому, окрім всього іншого, в тому числі:

1) зразкових форм постанов та інших документів, котрі приймаються державним виконавцем;

2) порядку відновлення втрачених виконавчих проваджень і виконавчих листів, котрі були втрачені з вини ДВС;

3) оцінки критерію можливості або неможливості проведення виконання без участі боржника, або їх проведення від імені боржника при виконанні рішень, у відповідності з котрими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення;

4) роз’яснення стосовно можливості повторного пред’явлення виконавчого документа, повернутого на підставі частини 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження»;

5) роз’яснення порядку звернення стягнення на майнові права боржника;

6) порядку зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачеві на його вимогу.

Сподіваюся на щонайшвидше усунення вищевказаних та інших недоробок і подальше удосконалення як Інструкції про проведення виконавчих дій, так і Закону України «Про виконавче провадження».

Авторгов Андрій Миколайович, адвокат, к.ю.н., партнер СЮФ «Агентство з питань боргів і банкрутства».

Переклад здійснено сайтом «СтопкомUA». Джерело:

Ліга Закон




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ