АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Боротьба зі штучним банкрутством
14.02.2012 р.

Останнім часом банкрутство стало невід’ємною частиною ділового життя. Підприємницька діяльність не завжди протікає так, як планується, і іноді настає момент, коли підприємство не витримує взятого на себе тягаря заборгованостей. Процедура банкрутства дозволяє (або, принаймні, повинна дозволити) мінімізувати втрати кредиторів.

Однак банкрутство не завжди настає з природних причин. Буває й так, що воно ініціюється штучно, і з використанням наявною в законодавстві неточності, а реальні кредитори підприємства залишаються ні з чим. Тут ми опишемо, як це відбувається і як з цим боротися.

"Усічена" процедура

Процедура банкрутства, як відомо, регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон). Процедура ця вельми складна – вона може тривати не один рік, активну участь в ній бере господарський суд, комітет кредиторів (орган, склад котрого обирається зборами всіх кредиторів банкрутую чого підприємства) і ліцензований арбітражний керуючий (на різних етапах процедури він носить титул "розпорядника майна", "керуючого санацією" і "ліквідатора"). В процесі банкрутства може бути прийнято рішення про початок санації (комплекс заходів, спрямованих на "оздоровлення" підприємства, який дозволяє уникнути банкрутства) або про ліквідацію, якщо санація не дала результатів або її вирішили не застосовувати.

Однак, крім повноцінної процедури банкрутства, Закон передбачає також і спрощену – про неї йдеться в 52 статті. Така процедура може застосовуватися в тому випадку, якщо боржник відсутній за своїм місцезнаходженням, визначеним в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України. В наш час юридичні особи часто зареєстровані за номінальною юридичною адресою (на таких адресах рахуються іноді по п’ятдесят і більше компаній, податкові органи навіть створили їх спеціальний реєстр) і не мають на балансі ніяких активів.

На відміну від стандартної процедури, котру можуть ініціювати кредитори лише в тому випадку, якщо розмір їх безспірних вимог, прострочених не менше, ніж на три місяці, перевищує 300 розмірів мінімальної заробітної плати, спрощену процедуру згідно п. 1 ст. 52 Закону можна ініціювати при будь-якому розмірі вимог і незалежно від тривалості прострочення. Крім того, в спрощеній процедурі не створюється комітет кредиторів, не розглядається питання про санацію. А ліквідатором у відповідності до п. 2 ст. 52 Закону необов’язково повинен бути ліцензований арбітражний керуючий – ним призначається той самий кредитор, котрий і подав до господарського суду заяву про відкриття провадження по справі про банкрутство (далі – ініціюючий кредитор), якщо він на те згоден.

Метою "усіченої" процедури, за задумом законодавця, є спрощена і прискорена ліквідація збанкрутілих підприємств, керівні органи котрих неможливо відшукати, внаслідок чого відсутня можливість організувати повноцінну процедуру банкрутства.

Підґрунтя для зловживань

Практика свідчить, що жодна законодавча недбалість, яка дозволяє скористатися собою, не залишилась без використання у вітчизняному бізнесі. Так відбулося і з "усіченою" процедурою.

Відбувається це наступним чином. Підприємство, отре вирішили "тихо" збанкрутити, зареєстроване за "хибною" адресою, не подає обов’язкової звітності, а так само й будь-яких інших "ознак життя". Перед "дружнім" підприємством штучно створюється заборгованість (наприклад, за допомогою видачі векселя). Такий кредитор звертається до суду та ініціює банкрутство, займаючи позицію ліквідатора. Єдине, що вдалося побороти за допомогою судового прецеденту, то це усічений перелік доказів відсутності боржника. Так, судова практика йде шляхом необхідності доказування факту відсутності підприємства за місцезнаходженням інформацією, зафіксованою в Єдиному державному реєстрі. Хоча, звісно, і тут не без неприємних "творчих" винятків.

Ст. 52 Закону надає ініціюючому кредитору широкі повноваження в "усіченій" процедурі. Якщо в загальній процедурі за результатами розгляду вимог кредиторів арбітражний керуючий складає реєстр кредиторів, котрий обов’язково затверджується судом, то у спрощеній процедурі у відповідності до п. 7 ст. 52, котрий відсилає до ст. 31 (в ній встановлена черговість задоволення вимог кредиторів, але не встановлений чіткий порядок розгляду ліквідатором заявлених вимог), ліквідатор одноосібно вирішує питання відносно задоволення або відмови в задоволенні вимог кредиторів. При цьому судовий контроль над процедурою залишається мінімальним.

Якщо в загальній процедурі арбітражний керуючий складає реєстр кредиторів, котрий обов’язково затверджується судом, то в спрощеній процедурі ліквідатор одноосібно вирішує питання відносно задоволення або відмови в задоволенні вимог кредиторів.

Засоби захисту

Наша компанія має успішний досвід захисту інтересів клієнта в подібній справі. Клієнт був реальним кредитором господарського товариства, відносно котрого була розпочата "усічена" процедура банкрутства. Процедуру ініціював "штучний" кредитор – пов’язана з боржником особа. Зайнявши позицію ліквідатора, він відхиляв законні вимоги інших кредиторів, в тому числі і нашого клієнта. Захистити власні інтереси у такій справі непросто. Норми Закону фактично ставлять хід процедури в залежність від добросовісності ліквідатора. Згідно приписів п. 5 ст. 52 Закону ліквідатор (котрим є ініціюючий кредитор) зобов’язаний в письмовому вигляді повідомити про визнання відсутнього боржника банкрутом всім відомим йому кредиторам. Однак ця норма є досить-таки слабкою – дуже часто виявляється, що решта кредиторів ліквідатору "невідомі".

У випадку виявлення майна відсутнього боржника ліквідатор повинен подати до суду клопотання про заміну самого себе на ліцензованого арбітражного керуючого, що передбачено п. 3 ст. 52 (імперативна норма), а також клопотання про припинення "усіченої" ліквідації і перехід до загальних судових процедур по справі, що передбачено п. 6 ст. 52 (диспозитивна норма, тобто такий перехід не є обов’язковим). Тим не менш, ініціюючому кредитору, який діє в інтересах боржника, виявити майно, як правило, "не вдається".

Чинне законодавство України побудоване таким чином, що в "усіченій" процедурі кредитори, вимоги котрих були відхилені ліквідатором, мають дуже мало процесуальних можливостей для участі в процедурі банкрутства. Такі заявники юридично не є кредиторами і не вважаються учасниками процедури у витлумаченому судами розумінні. Єдиним засобом захисту, що залишається в їх розпорядженні, є право на оскарження рішень ліквідатора, передбачене п. 7 ст. 52 Закону.

Однак складність в тому, що обов’язки ліквідатора в "усіченій" процедурі, за невиконання котрих його дії можна було б оскаржити, Законом чітко не визначені. В ст. 31 Закону детально розписані обов’язки арбітражного керуючого, а так як ініціюючий кредитор в "усіченій" процедурі таким не є, то і незрозуміло, чи обов’язкові для нього передбачені згаданою статтею обов’язки.

Корисний прецедент

По справі, про котру йдеться, для захисту інтересів клієнта нами була ініційована заміна ліквідатора на професійного арбітражного керуючого. Така процедура, хоча і передбачена п. 3 ст. 52 Закону, але відповідне рішення виноситься господарським судом лише на підставі клопотання кредитора. Оскільки вимоги нашого клієнта не визнавалися ліквідатором, то він не був кредитором в розумінні Закону і звернутися з таким клопотанням до суду не міг.

Опинившись в такому-собі "законодавчому тупику" (який створився в результаті взаємодії недосконалих і не до кінця продуманих норм Закону), ми змушені були застосувати креативне рішення.

В своєму клопотанні ми просили суд замінити ліквідатора професійним арбітражним керуючим за неналежне виконання ним своїх обов’язків. Така заміна, яка не потребує ніяких клопотань зі сторони кредитора, передбачена п. 9 ст. 31 Закону, однак ця норма Закону стосується заміни одного арбітражного керуючого іншим, а не заміни ініціюючого кредитора арбітражним керуючим в "усіченій" процедурі. Варіантів розвитку подій могло бути два - або суд відмовить нам з формальних підстав, або, оцінивши ситуацію, використає "аналогію закону", тобто застосує положення п. 9 статті 31 до схожих за змістом правовідносин, котрі, тим не менш, безпосередньо цією нормою не регулюються.

Вимоги ми обґрунтували тим, що у власності відсутнього боржника знаходиться об’єкт нерухомого майна, про котрий ліквідатор не повідомив суду і не вжив заходів, передбачених Законом. Наявність такого майна підтверджувалась відповідними документами. Ми також спиралися на ненадання ліквідатором необхідних доказів повного дослідження фінансового становища боржника і виявлення його майнових активів (такий обов’язок передбачений п. 5 ст. 31 Закону для арбітражного керуючого, але за аналогією був застосований нами і стосовно ліквідатора в спрощеній процедурі) протягом встановленого Законом строку. Ліквідаційна процедура не може тривати довше дванадцяти місяців згідно п. 2 ст. 22 Закону.

Незважаючи на те, що згідно п. 3 ст. 52 Закону, як вже відзначалося, постанова про призначення ліквідатором арбітражного керуючого виноситься лише за клопотанням кредитора (а наш клієнт в даному випадку не зможе вважатися таким, оскільки його вимоги не були визнані ліквідатором), суд першої інстанції виніс рішення, котрим задовольнив клопотання в частині заміни ліквідатора арбітражним керуючим в порядку заміни попереднього ліквідатора, в той час як ця процесуальна дія врегульована загальними нормами Закону (п. 9 ст. 31 Закону)

Місцевий господарський суд, виносячи ухвалу, погодився із запропонованим нами системним (сукупним) трактуванням норм Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ухвалою апеляційного господарського суду ця частина рішення суду першої інстанції залишилася в силі), створивши таким чином корисний судовий прецедент.

Суд фактично визначив, що обов’язки арбітражного керуючого (п. 5 статті 31 Закону) і можливість його заміни (п. 9 статті 31 Закону) поширюються за аналогією і на ліквідатора в спрощеній процедурі банкрутства. Тим самим побічно визнано право будь-якого кредитора, навіть якщо його вимоги не визнаються діючим ліквідатором, звернутися до суду з подібним клопотанням та ініціювати заміну ліквідатора.

Всупереч переконливій логіці судів першої та другої інстанцій, думка Вищого господарського суду України виявилась "не животворною" і цілком переконлива концепція стосовно такої заміни ліквідатора сприйнята не була. Але крапку в ситуації ще не поставлено.

Законодавче закріплення

Також слід відзначити, що процедура банкрутства в Україні нині активно реформується. Так, 13 жовтня 2011 року Президентом був підписаний Закон України "Про внесення змін в деякі законодавчі акти України стосовно врегулювання правових відносин між кредиторами і споживачами фінансових послуг", котрим внесено окремі зміни до процедури.

12 січня цього року Глава держави підписав Закон № 4212-VI від 22.12.2011, котрим Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладений в новій редакції. В оновленому Законі не знайшлося місця для "усіченої" процедури банкрутства – законодавець врахував численні зловживання, пов’язані з цією процедурою, на зразок описаної вище.

Між тим нова редакція вводиться в дію лише 18 січня 2013 року (при цьому за парламентарями завжди залишається право відстрочити вступ її в силу і на більший період), а до того часу проблема продовжує існувати.

Вікторія Дедищева

Матеріал тижневика "ЮРИСТ & ЗАКОН" від 31.01.2012, № 05

Переклад здійснено сайтом «СтопкомUA». Джерело:

Ліга Закон




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ