АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Документ тижня: лист ВСУ по захисту прав споживача в контексті турпослуг
21.03.2013 р.

Як в судовому порядку туристу захистити свої права у випадку їх порушення турагентом? В пошуку відповідей на це питання ЮРЛІГА звернула увагу на норми листа ВСУ від 01.02.2013 р., що аналізує судову практику розгляду цивільних справ про захист прав споживачів за 2009-2012 рр.

Не так давно Верховний Суд України (далі - ВСУ) листом від 01.02.2013 р. узагальнив судову практику із розгляду цивільних справ про захист прав споживачів, розглянувши окремо захист прав громадян в контексті надання туристичних послуг.

Меншою мірою приділяючи увагу аналізу самих судових рішень, ми спробуємо узагальнити найбільш важливі чинні законодавчі норми про захист прав туристів як споживачів туристичних послуг в контексті судової практики 2009-2012 рр. в сфері туризму, означеній у вищевказаному листі ВСУ.

Зауважимо, що крізь призму доводів ВСУ вказується вирішення двох питань:

1) розмежування відповідальності між туроператором і турагентом за майнову і немайнову шкоду, спричинену споживачеві турпослуг;

2) питання відшкодування шкоди при відмові туриста від послуг, оскільки при цьому відсутня турпослуга як така.

Нагадаємо, що дія Закону «Про захист прав споживачів» поширюється також і на правовідносини в сфері надання громадянам туристичних послуг. Про це говориться в Законі «Про туризм», котрий визначає, що за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, котрий укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов’язується надати на замовлення іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов’язується його оплатити. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування перед туристом несе туроператор.

Керуючий партнер АК «Правочин» Олександр Онищенко як адвокат, який має практику обслуговування кількох туристичних компаній, відзначає, що хоча і не всі проблемні питання правозастосування знайшли відображення в аналізі, однак найбільш суттєва проблематика ВСУ все ж розкрита.

«Раніше на практиці доводилося зустрічатися з ситуаціями, коли через слабке або неякісне юридичне оформлення взаємовідносин між туроператором і турагентом досить складно було визначити ступінь відповідальності кожного з них за шкоду, спричинену туристу. Звісно ж, «крайнім» виявлявся сам турист, котрий по суті страждає двічі: один раз від неякісної послуги, а вдруге – від правових, а часто і фактичних проблем, пов’язаних зі стягненням матеріальної (та/або) моральної шкоди. Але на щастя, ця практика «пішла» зі вступом в силу Закону «Про внесення змін до Закону України «Про туризм»», стосовно надання туристичних послуг», - відзначає п. Онищенко.

З іншої сторони, юрист звертає увагу на те, що з цим Законом додалося відповідальності у туроператорів, котрі стали в повній мірі відповідати перед туристом за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування.

Таким чином, за неналежне виконання своїх зобов’язань туроператор, турагент, інші суб’єкти туристичної діяльності несуть майнову або іншу відповідальність, визначену в договорі у відповідності з чинним законодавством. Крім того, на думку ВСУ, при розгляді справ вказаної категорії судам також слід враховувати положення Цивільного кодексу, згідно котрих до договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Тобто, виходячи з норм, відзначених ВСУ, за невиконання і за якість виконання зобов’язання за договором про реалізацію туристичного продукту, укладеним тур агентом як від імені туроператора, такі ввід власного імені, несе туроператор. Вказане положення відносно туристичного продукту діє незалежно від того, хто повинен надавати ці послуги (звісно, якщо іншим законом або нормативно-правовим актом не передбачено, що відповідальність перед туристом несе третя особа).

Цікавий акцент робить ВСУ в своєму аналізі на проблематику застосування Закону «Про захист прав споживачів» до правовідносин між туроператором (турагентом) і туристом, в рамках котрих останній з якихось причин відмовляється від послуги, так як послуга фактично не надається.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 24 Закону «Про туризм» суб’єкти туристичної діяльності зобов’язані надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов’язки і правила поведінки туристів (екскурсантів), умови страхування, порядок відшкодування спричинених збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетину державного кордону та іншу інформацію, передбачену даним Законом.

При цьому на практиці, як відзначає адвокат АК «Юридические традиции» Антоніна Веніамінова, споживач не завжди має можливість належним чином оцінити пропозицію та зробити правильний висновок відносно якості послуги.

При цьому ВСУ відзначає, що згідно ч. 15 ст. 20 Закону «Про туризм» якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом «Про захист прав споживачів».

На думку суду, в цьому випадку вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди слід виходити з визначених законодавцем понять «замовник» і «виконавець» (згідно положень Цивільного кодексу). Тобто, якщо фізична особа уклала договір на туристичне обслуговування, між цією особою і туроператором виникли правовідносини, котрі регулюються Законом «Про туризм», і складовою частиною цих відносин є зміна умов договору, його розірвання (відмови від виконання), невиконання або неналежне виконання (ст. 20 Закону «Про туризм»).

На думку А. Веніамінової, в таких випадках, напевно, було б доцільно тлумачити на користь споживача не лише нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами (ч. 8 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів»), але й нечітку або двозначну інформацію, надану туроператором споживачам туристичної послуги.

В листі ВСУ відзначається, що на правовідносини між туристом і туроператором у випадку відмови туриста від отримання туристичного продукту поширюється дія Закону «Про захист прав споживачів».

На думку п. Онищенка, проблеми тут не вбачаються взагалі, оскільки згідно Закону «Про захист прав споживачів» (ст. 1) споживач – фізична особа, котра набуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб. Відповідно, наявність або надання туристичної послуги в даному випадку не має першочергового значення, оскільки вже сам факт укладення туристом договору свідчить про його намір таку послугу замовити, а значить така фізична особа може розглядатися як споживач. Своєю чергою на споживача послуг поширюється дія Закону «Про захист прав споживачів».

Розглядаючи негативні моменти листа ВСУ, адвокат АК «Юридические традиции» відзначає, що оскільки ВСУ висловлює свою позицію відносно суперечливої судової практики з питань захисту прав споживачів туристичних послуг, то є надії в майбутньому:

- отримати більш узгоджену судову практику судів різних інстанцій із захисту прав споживачів туристичних послуг,

- очікувати внесення змін до чинного законодавства, котре регулює надання туристичних послуг, зокрема, внесення змін до ЗУ «Про захист прав споживачів», аналогічно змінам в чинному Законі, який стосується договорів про надання кредиту (ст. 11 Закону);

- дочекатися постанови Пленуму ВСУ стосовно практики застосування судами законодавства при вирішенні спорів,Ю пов’язаних зі споживанням туристичних послуг.

Своєю чергою, пані Веніамінова дає кілька порад туристам як споживачам туристичних послуг. Так, на думку юриста, для споживача туристичної послуги є важливим формування доказової бази. якби позивач по справі мав в розпорядженні той каталог, по котрому пропонувалася туристична послуга, і в каталозі була інформація, котра не відповідає дійсності, то, можливо, ВСУ підтвердив би рішення апеляційного суду. Так, бачиться, що наявність судової практики, як такої, увага ВСУ до справ про захист споживачів туристичних послуг, зростання об’єму правових знань у населення України, можливо, вже скоро сформують у споживача розуміння необхідності формування доказової бази для захисту своїх прав завчасно.

Переклад здійснено сайтом «Влада закону». Джерело:

сайт "ЮРЛІГА"




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ