АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
незалежне
опозиційне видання

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Українець Фірташ незнайомий з Путіним, але заробив мільярд на «Газпромі»
22.07.2011 р.

Історія Дмитра Фірташа, котрий вигадав коктейль з російського і туркменського газу і розбагатів

З вікон верхнього поверху «Паруса», найдорожчого в Україні офісного хмарочоса, видно весь Київ. В просторому кабінеті господаря хмарочоса Дмитра Фірташа крісла обтягнені шкірою алігатора. На підлозі пошитий з квадратів хутра, схоже, оленячих шкур, килим. Книжкові шафи негусто заповнені важкими томами: видатні економісти, висловлювання великих…

Фірташу не звикати робити справи з сильними світу цього. Він був знайомий з Туркменбаши, президентами України, а одного разу потрапив на прийом до англійської королеви. «З ким я ніколи не зустрічався, так це з Путіним», — запевняє він.

Як таке можливо? Він на очах у всіх будував імперію на близькості до європейського експорту газу, для Москви це святая святих. І при цьому стверджує, що «не мав ніяких стосунків» з людиною, без благовоління котрого, як вважається, в «Газпромі» не ухвалюється жодне стратегічне рішення.

А йому ж дозволили торгувати газом в Україні і в Європі. Він продавав «коктейль», який на чверть складався з дорогого російського газу, на три чверті — з дешевого туркменського, і на різниці цін заробляв мільярди. Частка Фірташа в дивідендах спільної з «Газпромом» посередницької компанії RosUkrEnergo (RUE) складала близько $1 млн. в день.

Зараз за взаємною згодою «Газпрому» і бізнесмена RUE вмирає. Але це не заважає самому Фірташу, який пережив зміну трьох українських, двох російських і двох туркменських президентів, прекрасно почуватися. Group DF, названа за першими літерами його імені і прізвища, потихеньку прибрала до рук розрізнені активи: хімічні фабрики в Україні і в Росії, в Середній Азії та Естонії, газопровідну фірму в Туркменії та багато іншого.

Університети Фірташа

Найбільш вдалою інвестицією Фірташ називає приїзд в 1991 року з українських Чернівців до Москви.

Вищої освіти Фірташ не отримав. Відслуживши в армії, він не повернувся до рідного села Сеньків на Тернопільщині, а поїхав в Чернівці і став працювати пожежником; коли припинили платити зарплату, він зайнявся «купи-продай» — тим, чим «займалися всі в містечку». Як зізнавався Фірташ в інтерв’ю Financial Times, на торгівлі він заробив близько $100 000 і рушив до столиці Союзу. Оселився в готелі «Росія», котрий був, з його слів, «як лампочка для мух, на котру злітаються всі» — чиновники і комерсанти з усього колишнього СРСР.

Рік потому його капітал склав «майже $1 млн.», а до 1994 року, розповідає він, «час шалених грошей минув». Для великого бізнесу потрібні були зв’язки з великими чиновниками, і тут йому підфортило. В «Росії», яка все ще слугувала і бізнес-клубом, і біржею, він познайомився з чиновником туркменського Мінторгу, котрий відповідав за поставки продовольства і був готовий брати «тисячі й тисячі тонн». Фірташ зібрав в складчину зі знайомими $10 млн., закупив продукти, відправив до Туркменії, але гроші не повернулися. Поїхавши до Ашхабаду, він з’ясував, що можна отримати квоту на поставки газу в Україну і заробляти на бартерних схемах. Як згадує Фірташ, йому не треба було навіть ходити по високих кабінетах. Все робили самі туркмени.

В будинку того чиновника він познайомився з Ігорем Макаровим, майбутнім головою «Ітери», котрий отримував за продовольство нафту.

Друзі Фірташа

На початку 1994 року Ігор Макаров став головним оператором бартерних схем в Туркменії. Він родом з Туркменії, в місцевому уряді засідали його друзі дитинства, а крім того, він зумів врятувати керівника «Газпрому» Рема Вяхірєва, який посварився з Туркменбаши. Вяхірєв одного разу прилюдно заявив, що, якщо туркмени не хочуть продавати свій газ по його ціні, вони будуть «пісок їсти», а потім «приповзуть». «А Ігор [Макаров] зумів скласти цю ситуацію», — пояснює колишній заступник голови «Газпрому» Олександр Рязанов в інтерв’ю Forbes.

Завдяки зв’язкам з «Газпромом» бізнес «Ітери» почав швидко рости. Хоча афільованість фірми Макарова з менеджерами монополії так і не була підтверджена, після зміни керівництва в «Газпромі» принаймні два топ-менеджери «вяхірєвської» команди — Олександр Пушкін і В’ячеслав Шеремет — отримали в «Ітері» роботу. А перед цим «Газпром» «перекачав» в «Ітеру» кілька важливих добувних активів, запаси котрих в сумі перевищують запаси деяких еміратів.

Ставши одним з партнерів «Ітери», Фірташ заробив на її підйомі. Квота бізнесмена на поставку газу з Туркменії в Україну, котрою Макаров ділився з українським комерсантом, складала $500–600 млн. Завдяки бартеру чистий прибуток доходив до половини цієї суми, визнає Фірташ. Він постачав вже не лише продовольство і ширпотреб, а бурильні станки, залізничну техніку, добрива. І аби мати власний товар, почав скуповувати заводи і фабрики. перші покупки прийшлися на 1998 рік. В зруйнованому громадянською війною Таджикистані Фірташ придбав хімкомбінат «Таджиказот». «На додаток» йому дісталася швейна фабрика. Фірташ шукав партнерів для збуту його продукції і познайомився в Києві з Андрашем Кноппом, віце-президентом тютюнової компанії Reemtsma. Фірташ і Кнопп налагодили експорт джинсів в Європу. Дистриб’юторську компанію Кнопп зареєстрував у своєму рідному селі Чабди — там потім «пропишеться» знаменита Eural Trans Gaz.

Приблизно в той час, розповідає Фірташ, Макаров сказав, що партнерам потрібна серйозна компанія, через котру йшли б усі товарні поставки з України в Туркменію. І виникла Highrock Holding — нібито її зареєстрували юристи Макарова. Чи це так, в «Ітері» розповідати відмовилися, а в інтерв’ю Financial Times Макаров стверджував, що ніколи не володів часткою в Highrock і «не мав економічного інтересу».

Недивно, що Фірташ і Макаров перекладають одне на одного відповідальність за створення Highrock. Фірташ каже, що вже купивши компанію, виявив, що директором однієї з фірм-засновників працює Галина Телеш, дружина Семена Могилевича, за котрим багато років полюють спецслужби кількох держав, а ФБР включило його в першу десятку розшукуваних економічних злочинців. Своєю чергою Могилевич передав Forbes через адвоката, що «ніколи не мав відношення до газового бізнесу» і не бачить «предмета для розмови». Тим не менш, як випливає з дипломатичного листування, опублікованого сайтом Wikileaks, Фірташ пояснював американському послу в Україні, що в 1990-і роки йому потрібна була згода Могилевича для ведення бізнесу. А ще зізнавався, що одного разу обговорював поставки газу з Макаровим в присутності Могилевича.

Фірташ каже, що звільнив дружину Могилевича з Highrock, і всі відомості про зв’язок з Могилевичем називає наклепом. Якби це було правдою, каже він, колишній український прем’єр Юлія Тимошенко, жорстокий опонент Фірташа, не упустила б можливості використати проти нього матеріали справи Могилевича, зібраної українською Службою безпеки. Але, як офіційно стверджували в СБУ, справа була знищена, щойно головою служби призначили найближчого соратника Тимошенко. А в кінці 1990-х і початку 2000-х років на погану славу Могилевича взагалі можна було махнути рукою: на відміну від «Ітери», на котру доводилось 55% експорту газу в Україну, Фірташ був нікому не відомий.

Зліт Фірташа

Однак в 2001 році в «Ітери» почалися серйозні проблеми. Володимир Путін призначив керівником «Газпрома» Олексія Міллера (за котрим наглядав Дмитро Медвєдєв). За Міллером в «Газпром» потяглися фінансисти і апаратники: колишній директор радянського Донау-Банка Олександр Медвєдєв, його колега Андрій Акімов, Олександр Рязанов, екс-директор Сургутського газопереробного заводу. Їм запропонували зайнятися відновленням керованості внутрішнього ринку і повернути роздані за Вяхірєва активи. В «Ітери» забрали ключові родовища і змусили її відмовитися від газових контрактів з Туркменією, а в 2002 році «Газпром» скоротив її квоту і на поставки в Україну.

Тут саме вистрілив Фірташ. Постачати туркменський і російський газ в Україну «Газпром» і український «Нафтогаз» замість «Ітери» доручили фірмі EuralTransGas. Дивне вийшло партнерство: величезна монополія і фірма з установчим фондом $12 000, зареєстрована в угорському селі Чабди. Гендиректором виступив Андраш Кнопп — той самий, з котрим Фірташ торгував джинсами. Допомагав Кноппу ізраїльський юрист Зеєв Гордон, його клієнтами в різний час були Фірташ і Могилевич. Гордон заявив Forbes, що з Могилевичем не працює з кінця 1990-х років, з Фірташем бачився останнього разу в 2005 році і, будучи адвокатом, не може нічого розповідати про колишніх клієнтів. Але в 2005 році він був більш відвертий з Global Witness, організацією, котра бореться з порушеннями прав людини в країнах — експортерах природних ресурсів. Її співробітник Том Мейн передав Forbes роздруківки тієї бесіди. Зі слів юриста, зайнятися реєстрацією його попросив Фірташ. Він злітав до Угорщини, підписав документи і залишив Кноппу довіреність. пізніше Кнопп переписав частину компанії на румунську актрису і двох її знайомих. (Кнопп передав через прес-службу Group DF, що не хоче відповідати на питання, а Фірташ пояснює, що Гордон знадобився, аби швидко створити компанію.)

«Поява Eural TG— це результат компромісу інтересів «Газпрому» і НАК «Нафтогаз України»,— пояснював в інтерв’ю «Ведомостям» Олександр Рязанов.— При цьому використання Eural TG дає «Газпрому» і «Нафтогазу» рівні додаткові прибутки». Представник «Газпрому» не став будь-що коментувати Forbes.

Служба Фірташа

Фірташа вперше побачили в «Газпромі» під час підписання договору, за яким ETG призначили посередником при експорті газу в Україну, згадує Рязанов. Привезли його український перший віце-прем’єр Олег Дубина і голова «Нафтогазу» Юрій Бойко. Фірташ швидко перезнайомився з першими особами «Газпрому». В той час від монопольного вяхірєвського правління, коли все вирішував «господар», нічого не залишилось. «Сьогодні в «Газпромі» у кожного своя галявина, якщо прийдеш не на ту, з тобою не розмовлятимуть», — пояснює Фірташ.

Вже першого року ETG отримала більшу, ніж була в «Ітери», частку поставок через Україну (57% за оцінкою Hermitage Capital, котрий був мінори тарним акціонером «Газпрому»). При цьому з прокачаних по трубопроводах «Газпрому» 13 млрд куб. м газу в Україні було продано 7,7 млрд куб. м. (за ціною $65 за 1000 куб. м), а в Німеччині, Польщі і Словаччині — на головному ринку «Газпрому» — 5,2 млрд куб. м (в середньому по $131). «Газпром» з усіх сил допомагав ETG: Внєшекономбанк надав під гарантії монополії $227 млн., а дочірній Газпромбанк — ще $70 млн.

Насправді це був не справжній кредит, а схема, пояснює Фірташ. «Газпрому» потрібні були гроші, і, аби не перевантажувати баланс монополії, її менеджери попросили Фірташа оформити позики на себе і авансом перерахувати їх за транзит газу. Це хороший приклад: ділові стосунки завжди «будувались на інтересі», довірчо ділиться з Forbes Фірташ. Але не на такому «інтересі», як всі це розуміють (тут він тре вказівним і середнім пальцями об великий). Україні потрібен був дешевий газ: вона не могла купувати за європейськими цінами. Туркменам — більш високі ціни, ніж за Вяхірєва. «Газпрому» — аби працював український транзит. Так що заробляв Фірташ, з його слів, на тому, що «знав усі ці слабкі місця і для кожного намагався знайти рішення». «І ніяких хабарів топ-менеджерам, президентам, — каже він. — Щойно би я сказав «я вам дам заробити», я б з кабінету виходив в наручниках».

Саме таку роль Фірташ, з його слів, зіграв під час однієї з «газових воєн». В кінці 2005-го — початку 2006 року похолодання у відносинах Росії та України після «помаранчевої революції» підштовхнуло «Газпром» відмовитися від пільгових цін. Він став вимагати підвищення, а коли українці відмовились, перекрив під Новий рік вентиль.

І в «Газпромі», і в «Нафтогазі» розуміли, що європейський рівень цін Україна не подужає, але 4 січня, коли конфлікт був вичерпаний, ТБ-картинка викликала в глядачів отетеріння: голова «Нафтогазу» оголосив, що вони будуть купувати газ по $95, а голова «Газпрому» — що буде продавати по $230. Обидві сторони святкували перемогу, і обидві були праві.

Як розповідає Рязанов, Путін пригрозив непоступливим українцям, що, якщо вони не погодяться на обговорювану ціну, він сам підніме її ще вище. Домовитися знову не вдалося, і Путін нібито запитав у Міллера, якою повинна бути ціна для України, якщо за основу взяти європейську. Вийшло, що без митних зборів і сплати транспортування Україна повинна платити $230. Цю цифру Путін і назвав як остаточну. Кожен тоді працював на свого глядача, пояснює Фірташ, і лише утаємниченим було відомо, що за весілля платить він. Фірташ метався між Москвою і Карпатами, куди президент Ющенко поїхав кататися на лижах. Український президент посилав Фірташа в Москву виторгувати газ по $95. А Міллер відправляв назад з цифрою $230.

Ситуацію врятувало рішення «Газпрому» виділити 9 млрд. кубів, котрі продавала б в Європі нова посередницька компанія —RosUkrEnergo.

Нова оболонка Фірташа

Працюючи через ETG, «Газпром» раз у раз ставав мішенню для нападок: схема, в результаті котрої маловідома фірма отримувала доступ до багатомільйонних контрактів, була надто одіозною. Масла в вогонь підлив виступ американського посла в Україні, який звинуватив ETG у зв’язках з криміналом. Представники «Нафтогазу» поспішили оголосити, що вся відповідальність на «Газпромі», який укладав угоди з ETG. «Газпром» визнав, що несе репутаційні втрати, але «не в силах щось змінити». Загалом, ETG треб було позбуватися, і вона не дожила до відведеного договором з «Газпромом» строку закінчення поставок — 2006 року.

В 2004 році президенти Путін і Кучма домовилися змінити схему поставок — і за кілька днів керівники двох газових монополій підписали в Москві документи про заміну ETG на швейцарського трейдера RosUkrEnergo (RUE), рівні частки в котрому належали «внучці» Газпромбанку і «дочці» австрійського Raiffeisen Zentralbank.

Якщо вірити Рязанову, то навіть він, замголови «Газпрому», не знав, що бенефіціар нової компанії — Фірташ. «Ми розуміли, що Raiffeisen — номінальний держатель, — говорить Рязанов. — Хоча в Міллера напевно інформація була».

Імена реальних володільців з української сторони «Газпром» і Raiffeisen розкрили лише в 2006 році. З’ясувалося, що 5% RUE належить одеському банкіру Івану Фурсіну. Розповісти Forbes про себе він відмовився, а Фірташ сказав, що Фурсін «просто давній партнер, котрому належить 10% в усіх його проектах» і що в управлінні RUE Фурсін не брав участі.

Вольфганг Пучек, член ради директорів Raiffeisen Investments, який входив до координаційного комітету RUE, у спогади заглиблюватися не став, пославшись на своє інтерв’ю Financial Times в травні 2006 року. Тоді він заявив, що банк перевіряв Фірташа на зв’язок з криміналом і «з’ясувались деякі подробиці», котрі підприємець пояснив, а потім ніяких зв’язків не було.

Тільки народившись, RUE стала добре заробляти. Вже в 2005 році вона відправила в Україну 8 млрд. кубів російського газу (по $80–93 за 1000 куб. м) і 36 млрд. кубів туркменського (по $44). Газ з українських сховищ вона продавала в Європу по $150. Того року її виторг перевищив $4 млрд., а прибуток — $700 млн.

Помилка Фірташа

Але гроші самі по собі були вже надто дрібною ціллю для Фірташа. За версією його і Рязанова, RUE, на відміну від Eural TG, створювалась з далекосяжними планами: заробітки передбачалось спрямовувати на будівництво газопроводів і купівлю газодобувних активів. Фірташ додає: ще і переробних. «Ідея формування RUE… полягала в тому, аби створити компанію, котра б слугувала інвестиційним механізмом для збільшення транзитних можливостей поставок середньоазійського газу в Україну і в Західну Європу», — зізнався в 2006 році у своїй статті в газеті «Ведомости» Костянтин Чуйченко, тоді виконавчий директор RUE і топ-менеджер «Газпрому», а сьогодні помічник президента Медвєдєва. Фірташ і Рязанов називають кілька проектів, в котрі планувалось вкладати прибуток: родовища в Казахстані і Узбекистані, газопровід, котрий йшов берегом Каспія з Туркменії через Казахстан в Росію.

Правда, людина, без котрої, як говорять, в «Газпромі» не ухвалюється стратегічних рішень, схоже, нічого про це не знала. Ані за часів Володимира Путіна як президента, ні пізніше про створення такої імперії жодного разу не згадувалось, стверджує прес-секретар прем’єр-міністра Дмитро Пєсков.

Коли стало зрозуміло, що проекти нездійсненні з політичних причин, Фірташ, з його слів, запропонував «Газпрому», що скуповуватиме активи на себе, а потім продасть їх частки RUE. Фірташ стверджує, що навіть почав інвестувати, купивши родовище в Словаччині. Однак він зробив хибний крок, який коштував йому немалого розчарування, а Рязанову — посади.

Від збанкрутілого Гута-банку ВТБ отримав за борги Астраханське газоконденсатне родовище — найбільше в Європі. Його запаси оцінюються в 2,5 трлн. куб. м газу (Фірташ навіть стверджував, що в 4 трлн. куб. м). Як розповідають учасники подій, банк писав листи в «Газпром» з пропозицією про продаж, а монополія мовчала. Родовище її не приваблювало. Сірководень в газі зашкалював, треба було багато витрачати на екологію. І тут про родовище прознав Фірташ, почав переговори з ВТБ, попередив про це Рязанова. Той нібито пішов з цією ідеєю до Міллера, але голова «Газпрому» махнув рукою: мовляв, «нам не треба». Почалась підготовка до угоди.

Фірташ порахував, що астраханський газ обійдеться йому дешевше туркменського. Він вже мріяв, як побудує в Астрахані комбінат і на основі технології угорської MOL, що має досвід переробки газу з високим вмістом сірки, почне випускати поліпропілен, а також прокладе трубу, аби експортувати газ в Україну. Все повинно було обійтися в $3,5 млрд.

Але в проект втрутилося російське керівництво. В 2006 році український прем’єр Янукович в бесіді з Путіним нібито згадав, що Фірташ купує російське родовище. Путін про це не знав, розгнівався і, як розповідають, наказав Міллеру знайти винного. Крайнім призначили Рязанова і угоду зупинили.

Рязанов ухильно коментує цей сюжет: мовляв, він в цій ситуації «опинився на вістрі». Але в тому, що астраханське родовище «треба було віддати українській стороні», впевнений і зараз. Пєсков каже, що про ту угоду і її скасування нічого не знає.

Скарбничка Фірташа

Але що таке невдача для такого винахідливого ділка, як Фірташ? Не вийшло зробити з RUE грандіозну компанію, зате бізнесмен віртуозно використовував дивіденди фірми, аби фінансувати свої інвестиції.

Робилося це через трейдерську фірму Emfesz. Вона не лише займалася продажем газу угорським споживачам, але ще слугувала джерелом фінансового потоку, який дозволяв Фірташу не чекати цілий рік дивідендів RUE (котрі, між іншим, склали за 2005 рік $366 млн., за 2006-й — $375 млн., за 2007-й — $390 млн.), а отримувати кеш цілий рік.

Працювала схема так. Emfesz отримала газ від RUE, продавала його, а виторг віддавала в кредит під низький відсоток — LIBOR + 2% — своїй материнській компанії Mabofi, яка входить до групи Фірташа. Звідти гроші переправлялись в саму групу і йшли на чергову угоду. Коли раз на рік RUE сплачувала дивіденди, вони перераховувалися в Mabofi, та розраховувалася з Emfesz за кредити, і з цих грошей трейдер оплачував поставлений протягом року газ. Після газової війни RUE не розподілила дивіденди, і схема зламалася. Директор Emfesz Іштван Гоци, який працював ще в ETG, розповідає, що трейдер кожного року кредитував Mabofi «на сотні мільйонів доларів», але вона була лише передавальною ланкою: зараз на рахунках Mabofi «залишилось лише $30–40».

Куди ж йшли інвестиції? Ще до появи RUE Фірташ купив в 2003 році «Рівнеазот» (54%. В 2004 році серед його активів з’явився естонський Nitrofert (100% і «Кримський содовий завод» (90%, він також орендував Вольногорський ГМК і Іршанський ГОК. В 2005 році був придбаний «Кримський титан» (50% мінус одна акція), в реконструкцію котрого Фірташ вклав близько $300 млн. Минулого року до імперії додалися три хімзаводи: «Концерн Стирол» (90%, північнодонецький (100% і черкаський (95% «Азоти», а також Междуреченський ГОК. Всю свою хімію Фірташ почав об’єднувати в Ostchem Holding, котрий, за його власною оцінкою, буде випускати 2,5% світових азотних добрив. В той же час бізнесмен взяв під контроль державні «Титан України», «Титан», «Сумихімпром» і «Запорізький титаномагнієвий комбінат». Їх керівниками призначені колишні топ-менеджери підприємств Фірташа.

Невдовзі використовувати RUE як джерело фінансування стане вже неможливо, але дешеві гроші Фірташу будуть потрібні. Їх можна залучити в населення: материнська компанія RUE, Centragas, в травні поточного року викупила за $440 млн. допемісію Надра Банку. Фірташ став власником приблизно 90% банку, який має більше 500 філіалів.

Загадка Фірташа

Здавалося, що після російсько-української газової війни 2009–2010 років почався захід RUE. Ще в 2008 році президенти Путін і Ющенко домовились виключити посередника. І що ж, RUE ліквідували?

Ні, вона всього лиш змінила бізнес-модель і перетворилася для «Газпрому» і Фірташа в грошовий мішок. Коли поставки газу припинилися, в RUE в українських ПСГ залишилось 11 млрд кубів газу, закачаних до газової війни. Україна наполягала, що газ належить їй, і Фірташу не дали забрати і продати сировину. Після тривалого розгляду в Стокгольмському арбітражі RUE відсудила свій газ і 1,1 млрд. кубів в якості штрафу. Вигравши суд, Фірташ домовився продати газ «Газпром експорту» до кінця року. Прибуток від цієї операції може скласти близько $1 млрд. Ці гроші для нього будуть не зайвими. Адже Фірташ збирається боротися за розсошанські «Міндобрива», котрі Микола Ольшанський і Олександр Ровт виставили на тендер, оцінивши в $1,3 млрд.

А ще «Газпром» позичив у RUE під свою частку дивідендів до 2012 року $800 млн. І, готуючись до майбутньої ліквідації RUE, Фірташ самостійно уклав контракт на поставку в 2011 році в Україну 4 млрд. куб. м середньо азійського газу. Це закриває потреби всіх його хімкомбінатів. Очевидно, що для цієї угоди знадобилася добра воля «Газпрому» — аби забезпечити транзит. Чи означає це, що особливі стосунки зберігаються?

Фірташ запевняє, що ніколи не вибудовував ніяких, окрім ділових, стосунків з топ-менеджерами монополії. «Я готовий був ділитися. …Як життя показало, це єдиний механізм за всю історію, котрий працював бездоганно», — розповідає він своє ноу-хау. Поки що ця тактика доводить свою ефективність. Доказ того — імперія Фірташа, котрого український Forbes поставив на дев’яте місце в своїй сотні найбагатших, оцінивши його статки в $996 млн. Швидше за все, він вартує значно більше.

Олександр Левинський

Переклад здійснено сайтом «Стопком.UA». Джерело:

Форбс.ру


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ