АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
ВСУ про права подружжя на частку в госптоваристві
07.10.2013 р.

Одним із досить складних питань при визначенні складусумісної власності подружжязалишається визначення режимучасток одного з подружжя в статутному капіталіпідприємств, придбаних в період перебування у шлюбі. Якщо для приватних підприємствРішенням КСУ № 17-рп/2012 від 19.09.2012 року вже була закріплена єдина позиція, то для господарських товаристввизначеності не було.Є лише п. 27 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007, що регулює статус акцій, котрий судами, в тому числі і самим ВСУ, часто ігнорується, до прикладу, як при прийнятті постановиу справі № 6-13049св08.

І ось нарешті, 3 липня ВСУ змігвирішити питання про праводругого із подружжя на частку в госптоваристві в порядкуперегляд справи № 6-61цс13 в зв’язку ізнеоднаковим застосуванням норми матеріального права судами касаційної інстанції.

Коротко суть спорувиглядає наступним чином: Особа 1, перебуваючи у шлюбі, стала одним із засновниківВАТ, внісши до статутного фондукошти, які мали статус спільного майна подружжя. Пізніше частиначастки була продана Особі 2 і дружина Особи 1 звернулася до судуз вимогоювизнати договір купівлі-продажу часткинедійсним внаслідок того, що її чоловік не отримав її згоди на продаж. При цьому, природно, вона відстоювала точку зору про те, що частка в ВАТ є в даних умовах спільною сумісною власністю подружжя.

Суд першої інстанції в позовівідмовив, вказавши, що позивачка не змогла довести фактуукладення договору не в інтересах подружжя. Апеляційний суд з таким висновком не погодився, однак це не змінило загального висновку, оскільки в позові було відмовлено на підставі висновку про те, що частка в ВАТвзагалі не є спільною власністю подружжя. Аналогічну позицію зайняв і ВССУ.

Оскільки справа має досить принциповий характер, будучи по суті визначальною для одного з напрямків судової практики, ВСУ детально аргументував своє рішення.

Перш за все, судді констатували,що з моменту внесення коштів, які були спільним майном подружжя, до статутного капіталугосптовариства право власності на ці кошти переходитьдо госптовариства (на підставі ст. 115 Цивільного кодексу і ст. 12 Закону «Про господарські товариства») і, відповідно, припиняється право спільної власності подружжя. Виходячи з цього, така операція без сумніву підпадає під правила ст. 65 Сімейного кодексу, тобто може провадитися лише за взаємною згодою подружжя. У випадку, якщо внесення коштів (майна) було здійснено без такої згоди, другий з подружжя отримує право на компенсацію спричиненої шкоди.

З таким висновком складно не погодитися, тому просто прослідкуємо думку суддів ВСУ далі.

На замінумайна, яке вибуло зіспільної власності подружжя,вони придбавають право на частку в госптоваристві. Ця частка, своєю чергою, являє собою сукупністькорпоративних прав і обов’язків, пов’язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частинимайна товариствау випадку виходу з товариства або йоголіквідації. Даний комплекс прав, на думку ВСУ, придбавається подружжям спільно, але реалізується одним із них, котрий отримує статус учасника госптовариства, а іншому надається право вимоги виплати йомувизначених суму випадку розподілу майна між подружжям.

Покищо тежскладно щось заперечити.

З усього вищевикладеного на підставі ст. 116 і 147 Цивільного кодексу ВСУ робить головний у даній справі висновок: право розпорядження частками в госптовариствіналежить особисто тому з подружжя, котрий є учасником госптовариства. Відповідно, укладення правочинуз відчуження частки не підпадає під дію норм ст. 65 Сімейного кодексу (тобто не єспільною власністю подружжяі згоди другого із подружжя на таку операцію не вимагається).

Чесно кажучи, дещо дивний висновок (хоча цілком відповідаєодній з існуючих в теоретичних дослідженняхточок зору на дану проблему). Так, законодавство говорить у вказаних вище статтях про права саме учасникагосптоваристваі не передбачає інституту «колективного учасника» - подружжя. Однак сам же ВСУ в рішеннівказав, що права, котрі складають частку в товаристві,придбаваються саме подружжям спільно, а не кимось одним із них. Виходячи з цього, було б логічнопоширювати на придбану за спільні кошти частку режим спільної сумісної власності подружжя.

Інакше точно так само можнаоскаржити необхідність згодидругого з подружжя на відчуження, до прикладу, квартири, придбаної за спільні кошти під час перебування у шлюбі, за умови, що право власності зареєстровано лише за одним із подружжя. Логіка та ж сама - кошти, котрі, поза всяким сумнівом, були спільною власністю подружжя, перейшли у власність продавця, а право власності на квартиру було зареєстровано лише стосовно одного з подружжя, тобто з урахуванням ч. 4 ст. 334 ЦК виникло лише у нього. Однак такий висновок суперечитьвсій давно сформованій судовій практиці.

Окремо варто відзначити, що вітчизняне законодавство і практика досить давно чітко розподіляють право на частку в госптовариствіі право на участь в госптоваристві.Перше вважається звичайним майновим правом (наприклад, вільно спадкується), а друге–особистим немайновим правом. Тому, в принципі, перешкод для визнання майнового права на частку спільної власності в подружжя немає.

Тим не менш, доводить констатувати наступне:

1) ВСУ визнав, що учасник госптовариства може вільнорозпоряджатися часткою в майні, придбаною під час перебування у шлюбі, незалежно від того, придбана дана часткакоштом спільного майна подружжяабо особистого майна учасника;

2) ВСУ фактично визнав, що частка в госптоваристві, придбана під час шлюбу, є особистою власністю того з подружжя, котрий визначається учасником госптовариства в статутних документах (хоча і зробивзастереження про право другого з подружжяпретендувати на виплату йомувизначених сум при розподілі спільного майна);

3) ВСУ вказав на наявність в другого із подружжя права на частину суми, внесеної до статутного капіталугосптовариства коштом спільного майна подружжя, а не про право на частку в статутному капіталі.

ВИСНОВОК:

З урахуванням висловлених ВСУ позицій подружжю слід бути більшпильними на етапі придбання частокв госптовариствах.

Якщо обидва з подружжя хочуть впливати на діяльність товариства, необхідно, аби кожен з них отримав статус учасника госптовариства. Як варіант можна врегулювати відносини навколо частки договором між подружжям, котрим можна, зокрема, зафіксувати і обов’язок узгоджувати будь-які операціїз належною одному з подружжя часткою.

Якщо ж статус учасника госптовариствапридбав лише один із подружжя, він отримує і право цілкомсамостійно розпоряджатисявідповідною часткою в статутному капіталі.

Олександр Попов

Переклад здійснено сайтом «Влада закону». Джерело:

ЮРИСТ & ЗАКОН




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
Завантаження...