АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


Військові маневри на Покрову
17.10.2014 р.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці від часів Хрещення Русі-України і до наших днів не просто духовно об'єднувало українців, але й було головним для різних поколінь захисників України. Згідно літописів, князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Русь під покров Божої Матері. Тому велика кількість церков, побудованих в княжі і козацькі часи, присвячувалися цьому святу, а Церква Покрови Пресвятої Богородиці була головною на Запорізькій Січі. В ХХ столітті козацькі традиції наслідували їхні спадкоємці – борці за незалежність з УСС, УГА, військ УНР. Недаремно саме день 14 жовтня був проголошений ОУН «Святом Зброї», а згодом, в 1942 році, став днем народження Української Повстанської Армії.

Цьогоріч свято Покрови для українців має особливе значення. Сьогодні Україна опинилася у стані війни віч-на-віч зі своїм одвічним ворогом – Москвою. Багато хто сподівається, що на допомогу прийдуть, бо просто зобов’язані це зробити, країни цивілізованого світу – Європи, Америки. Однак потрібно згадати, що волю народам не дарують, її виборюють. І усвідомити, що Незалежність України, своє право жити на рідній землі, спілкуватися рідною мовою, можемо захистити тільки ми особисто. Україні ніхто не допоможе, якщо ми, українці, не будемо боротися самі.

Тож вшанування ветеранів, які багато років тому зі зброєю в руках боролися за визволення України, матеріальна та моральна підтримка бійців, які сьогодні захищають рідну землю від московської агресії, національно-патріотичне виховання підростаючого покоління молоді, яке тільки готується стати на захист Волі України – це спільний обов’язок кожного громадянина, згадати про який саме на часі з нагоди Покрови.

Зміцнення обороноздатності є завданням, насамперед, державної влади, до речі – одним із головних. Оскільки економічний крах, скажімо, дефолт, деякі країни вже пережили не один раз, але воєнна поразка та окупація означає крах всієї держави. Чи то випадково, чи то сплановано, однак саме напередодні Покрови Петро Порошенко заявив, що прийняв відставку міністра оборони Валерія Гелетея. Начебто, прийшов час для змін (чергових) в міністерстві.

Напередодні Путін віддав наказ власному міністру оборони Сергію Шойгу повернути російські війська з полігонів в Ростовській області до місць постійної дислокації. Це пов'язано із завершенням літнього періоду навчання на полігонах Південного військового округу, в яких взяли участь 17,6 тис. військовослужбовців. Здавалося б, Путін виводить рештки тих військових частин, які зазнали суттєвих втрат під час вторгнення на територію України вбитими, пораненими та психологічно травмованими.

Російський опозиціонер Борис Нємцов навіть поспішив оприлюднити свою думку з цього приводу, мовляв, проект «Новоросія» закритий. Жодна з цілей Путіна не досягнута: втрачено шанси прив’язати Україну до Росії через «Митний союз», зберегти її позаблоковий статус. Врешті, назавжди здобуто ворога в особі пересічних, навіть російськомовних українців (а не тільки міфічних «бендеровців»). Замість «Новоросії» аж до Одеси – частковий контроль меншого шматка Донбасу. Крім цього – втрати російської економіки, відтік капіталу та девальвація рубля. Плюс – підірваний авторитет Путіна в світовій політиці.

До політичних розмірковувань Нємцова можна додати цілком раціональні твердження. Путін помилився, коли розраховував на цілковиту небоєздатність української армії. Українці виявилися не настільки безпорадними, як їхні формальні військові ватажки – з’явилися боєздатні частини і люди, готові забезпечити їх всім необхідним, всупереч волі агентури ФСБ та просто мародерів зі складу тилових структур ЗСУ. Крім цього, навіть російськомовні українці Південно-Східної України, попри весь свій скепсис на адресу будь-якої київської влади, тим більш – теперішньої, виявилися неготовими прийняти чергових «асвабадітєлєй» (які, замість «ввічливих людей» у формі «зелених чоловічків», як от в Криму, перетворилися на Донбасі на банди «кадирівців» і «казаків»). Крім цього, цивілізований світ не проковтнув агресію проти України так, як вторгнення до Грузії в 2008 році. Путін забув: Грузія, це далекий Кавказ, який вже ледь не автоматично визнають «головним болем» та сферою впливу Росії, тож пхатися туди ніхто особливо не хоче. Натомість Україна – це прикордоння ЄС, це зовсім інша, стратегічна справа. І поява «ввічливих людей» на кордонах ЄС від Балтійського до Чорного морів – це вже реальна загроза, дозволити існування якої – надмірна розкіш для Європи. Як результат – повільна, але прогресуюча дипломатична ізоляція та економічна блокада Росії. Що, в свою чергу, означає наростання внутрішніх проблем у самій РФ.

Але чи все так сумно виглядає, якщо подивитися на ситуацію з висоти Кремля? Звичайно, що ні. З точки зору Путіна, йому вдалося реалізувати «план-мінімум» стосовно України (хоч, можливо, цього плану навіть і не існувало, його вигадали після провалу «плану-максимуму»). Як не як, завдяки мінським угодам частина Донецької та Луганської областей перетворюються на чергову «зону замороженого конфлікту», якими Москва дбайливо оточує себе, як підстаркувата повія грілками. Крім цього, отримано чергову ілюстрацію для тези про те, що будь-яка «кольорова» революція, організована «фашистами», несе тільки кровопролиття, громадянську війну та розвал країни. Тому, оскільки на носі черговий саміт в Мілані, на якому так чи інакше можна спробувати натякнути на пом’якшення економічних санкцій, Путін і скомандував: «Кругом, раз-два!». Такий собі «миротворчий жест» в очікуванні на адекватність зі сторони ЄС та США.

При цьому слід пам’ятати, що бойовики «Новоросії» отримали достатньо часу, щоб зміцнити свої позиції, і достатньо озброєння, щоб не тільки ці позиції захищати, але й постійно атакувати українські війська, продовжуючи крок за кроком, метр за метром тіснити їх. І хоч нові територіальні втрати невеликі, але кожен втрачений метр, хоч як ти його не називай (вирівнювання лінії фронту тощо) означає ще більшу втрату віри населення Донбасу в те, що вони – це Україна. Крім того, як далі бачиться розвиток подій на Донбасі Києву? Путін відступив, якось перезимуємо, а влітку – весняна наступальна кампанія?! Українська економіка, а, головне, волонтери просто не витримають такого навантаження, як настільки довготривале утримання сил АТО, особливо в зимовий період. Водночас, початок активних бойових дій з української сторони змусить втомлену нашими проблемами Європу спільно зі США закричати про порушення «мінських угод», а Путіна, розвівши руками зі словами «не я перший порушив» швидко перекинути війська назад. Щоб «відтиснути» собі ще шматок території, наприклад, коридор до Криму. А потім провести черговий раунд «мінських» або «пінських» переговорів і домовитися про нову лінію фронту, вже вигіднішу.

Що ж на цьому тлі означає відставка міністра оборони Гелетея? Перший фактор – вибори. Гелетей запам’ятався найбільшою поразкою українських військ під Іловайськом за яку, природно, хтось повинен нести відповідальність, як мінімум – моральну. Бойовики «Новоросії» поступово відвойовують території, попередньо звільнені українськими військами. Поразки – це не те, що потрібно політичній силі Петра Порошенка напередодні виборів. Тому відставка міністра оборони – добрий і вчасний хід, щоб позбутися негативу і посилити позитив. Який повинен додати командувач Національної гвардії Степан Полторак, запропонований Порошенком на місце Гелетея. Справді, негативу в суспільстві до Національної гвардії суттєво менше, ніж до армії, тож напередодні виборів така зміна фігур є доволі вдалою. Щоправда, дивно, як це сам Полторак погодився на це призначення, адже успіхи його на цій посаді в будь-якому випадку не очікують, а питання чергової відставки виникне скоріш раніше, ніж пізніше. Така вже в 2014 році тенденція у міністрів оборони…

Другий фактор відставки – сам характер подальших бойових дій на Донбасі. Очевидно, Київ не бачить жодних перспектив звільнення Донбасу, точніше, методів цього. Воювати, мовляв, не вміємо і не можемо, Захід хоче, нарешті, від України чути звістки про стабілізацію і платити за війну не готовий. Буферна зона між ЄС і Росією у форматі «Україна – ? Донбасу» прийнятна. А Гелетей встиг зарекомендувати себе таким собі «яструбом», роблячи часто абсолютно необдумані заяви (все ж таки брак військової освіти та оточення вітчизняного генералітету, яке здатне сяяти погонами та орденами, але в жодному випадку – інтелектом, далися взнаки). Тому й змінює його людина, яка, за словами лідера «Блоку Петра Порошенка» Юрія Луценка матиме «зовсім інші завдання, які будуть радикально іншими». Для прикладу, будувати «велику східну стіну», яка спинятиме хіба що контрабандистів, але аж ніяк не колони російської бронетехніки (чи навіть звичайні диверсійні групи). Або створювати все нові і нові блокпости довкола «Новоросії» – такі собі надійні, бетонні свідчення того, що Донбас втрачено так само, як і Крим. Чи можна з цим змиритися? Ні! Чи змиримося? Мабуть, таки ні.

Юлій Хвещук




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ