АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Заспів для прийдешнього
10.08.2013 р.

Олексій Ямбих, справжнє прізвище якого було перекручено в одній з радянських установ, а звучить правильно – Янбих. Цебто, жив колись Іван з їхнього родоводу, а тепер як продовжувач дерева роду – Олексій. В 1970 випускник Харківського художньо-промислового інституту. Професійний художник-монументаліст. За п’ять десятиліть різнобічної, натхненної праці написано сотні картин. Головна тематика – релігійний живопис, у цей напрям продовжує заглиблюватись митець протягом 25 років.

Та сьогодні, мову поведемо про інше, про містичну складову, яка доволі виразно прочитується у багатьох творах полтавського художника. Містицизм, етимологія слова з грецької, - таїнство, а все загадкове, утаємничене вабить і захоплює, як колись, так і тепер.

Роботи цього спрямування, змушують, може мимоволі, замислитись, зупинитись на мить, бо наповнені внутрішнім, прихованим змістом. Їм притаманний глибинний підтекст, - про природу чистоти і бруду, про святість і гріховність, горішнє і долішнє, справжнє і фальшиве, своє і чуже. Ці мистецькі твори являються і свідченням особистого неприйняття живописцем оточуючого перевернутого буття, яке відірване від Традиції. Чи не стає сьогодні людина подібної до тіні, яка хитається між схемами, програмами, інтелектуальними надбудовами, які проте нездатні підготувати людину до життєвих випробувань, де духовне таки повинно залишатись первинним. Ці твори містять у собі щось дуже близьке до сковородинського любомудрствія.

Горішнє і долішнє…, ці дві слово думки віддзеркалені навіть у ставках, яких так багатенько розкидано по цій благодатній землі, де віками живе нерішучий народ. Але, про ставки…, на водній поверхні білоквітом розляглися пелюстки далекого родича лотоса, вони природно стеляться у заводях ставів, латаття виблискує своїм лакованим листям. Млосно-терпкий запах поширюється навкруги, поєднуючи у собі два взаємопротилежних начала, - сонце (світло) і намул (болото), верх – низ, чистота – бруд. Це поєднання протилежностей у водній оазі. Дуже схоже до праведного і грішного, що сконцентровано в одній особі, та важливо, що таки переважає.

Правдиве знання і розуміння приходить тоді, коли думка безмовна. Прагнути і знати, не одне і теж. Аби щось пізнати, потрібно осмислити сьогодення, зануритись у минуле, вміти вловити, зафіксувати новонароджену думку пензлем, чи пером, допоки вона ще тепла… Щоденне життя-буття як поле боротьби, з елементами долання перешкод.

Олексій Ямбих у картинах цього напрямку заклав фундаментальні засади традицій роду нашого, де присутня консервативна ідея, добра ідея «консервації» для майбуття, старих звичаїв, які слід відновлювати і достосовувати до новітніх часів. З допомогою пензля він окреслює на полотні архетипи, притаманні українському народу. Отже, езотерика і містицизм у його творах мають українське підґрунтя.

Трансцендентність, це власне те, що нелегко доступне пізнанню, лежить поза рамками усілякого можливого досвіду. Саме це присутнє у картині «Крик». Крик, це образотворча форма, таким його уявив митець і у фігуративно переніс на полотно. Цей крик оточений білим лататтям, перенесеним з ставів у небо. Діл картини позначений прямокутником чорної ріллі, над якою проростає буйне зеленотрав’я, це авторсько-мистецький знак, який можна зустріти і на інших його роботах.

Є там щось від нереального, можливо, це і омана, але, ця нереальність від неможливості повернення… Це може бути спогадом, про стояння на березі озера або ставка, коли спостерігаєш, як із води вигулькують булькаті жаби, вони кумкають, надсилаючи нам незрозумілі повідомлення. Ймовірно, це спогад про гасання у бур’янах дитинства, та неприховане бажання бодай думкою полинути у той час. Це і є думка про повернення. Повернення до батьківського порогу, до чисто-молочної ріки дитинства нашого. А у кожного є ріка своя, у великого Довженка – зачарована, тиха Десна, у інших – Ворскла, Псел, Дністер, Тиса, але всіх нас єднає велика ріка України і Світу – Дніпро.

Малярські твори мали б відігравати суттєву роль як мистецькі артефакти, - в історії, психології, етнології, археології. Тоді є шанс, що вони стануть явищем позачасовим. Є ще одна родзинка у творчості Олексія Ямбиха. Наприклад, картини, на яких виписані українські хлопці і дівчата, мають ознаки сильних особистостей. То відгомін думок закарбованих у «Велесовій книзі» про вільну і сильну країну:

«Маємо спати на сирій землі

Та їсти траву зелену,

Доки не буде Русь вільна і сильна».

Це своєрідний мистецький поштовх, спрямований на саморозвиток народу, спроба переконати, що своє майбутнє слід будувати власними силами. Малярські містерії, у яких оживає прихована дія, зміст якої слід розгадати, як загадку у дитинстві.

У цій серії робіт оживає дух ман’єризму, представники цієї течії намагались висловити суб’єктивну «внутрішню ідею» художніх образів, що уявнювалися у думці і душі творців. Цикл робіт «З нашої давнини» промовляє до нас про відсутність спів дії в сучасній Україні енергетики землі і мови, тому вони не підтримують одна одну і не оберігають. Причина банальна, близько половини громадянства зреклися мови, роду, звичаїв. Слід наголосити, допоки народ зберігає корінну мову, він зберігає свою землю у прямому і переносному значенні. Твори цього ряду дихають давньо-українським, своїм, рідним. То картини-мантри, вони як сполучення слів, виробляють вібрацію не лише у повітрі, а й у «тонкому світі», таким чином генеруючи вплив на оточення.

У будиночку під Полтавою, де мешкає митець, є велика світлиця, яку Олексій Іванович поіменував галереєю. Зупинім свій погляд на окремих творах, хоча інші картини мають не меншу мистецьку вартісність. «Передчуття осені» , - передосінній колорит наповнений кипінням барв, вже не літа, але ще не осені. Прощання з сонячно-теплою порою, де немає чітких окреслень дерев, кущів, квітів, а є гра динамічного руху – жовтогарячого, червоного, зеленого, рудого, брунатного. Можна угледіти яблукопад, цвітіння айстр, жоржин, які нагадують палаючі, пів округлі сонця. Ніби обертається кружляючи все багатство серпнево-вересневих фарб, породжених ЇЇ Величністю Природою, а також, переливів, відтінків, перетікань, подібних до легесеньких хвиль від подиху вітру. Краса невимовна!

Перед нашим взором постає «Воротар». Він несе варту на воротах Раю, по той бік світу. Ворота зображені у формі арки, а брама заповнена формотворчим текстом про продовження життя душі, там і спіраль розвитку, еліпсоподібне яйце, розташоване у кроні дерева, як відлуння життя земного, та інші таємничі знаки. Автор сам загодовує їх, частково розкриває знаки і символи, знані і незнані, що криють у собі його малярські тексти. Пунктирні рвані лінії проходять через усю картину, ніжно-салатні риски-коди, які свідчать про розрив і єдність земного і потойбіччя. Виникає ілюзорний ефект бачення зображеного крізь прозору стіну.

Не проминемо і «Лечу, у сні, чи ні?». Образ молодої панни, голівка якої пливе у сні посеред хмарин, а внизу – неозорий лан, який стелиться до безкінечного обрію. Чисті думки – гарні сни, у реальному житті, - либонь романтично-ідеалістична натура, видовжений овал вродливого обличчя, шляхетність рис, солодко стулені повіки… Чи так часто зустрічаємо людей шляхетної поведінки? Частіше у снах.

А інші картини Ямбиха, - вслухаймось, бо самі назви промовляють, - «Три стихії», «Видіння», «Попередження», «Перехід», дуже багато інших.

Вітри і урагани двадцятого століття розгойдували грунт під ногами чи не усіх митців, яким довелося творити в умовах окупаційного союзу. Соціалістичний реалізм нав’язували кожному, хто пручався, - той «неправильний» художник. Спотикалися багатенько, але навіть після весняного подиху 85-го випростатися у повен зріст вдалося не кожному. Олексій Ямбих це зробив! Він не здобув лауреатських титулів, не увінчаний званням «заслуженого», не кажучи про «народного», серед яких чималенько тих, хто здобув звання не завдяки таланту. Але Ямбиху це не потрібно. Він – справжній митець, який ще не все сказав художньою іномовою, та обов’язково скаже. І хай буде так!

На фото 1. Ноктюрн. 2. Олексій Ямбих 3. Софонія

Андрій Будкевич




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ