АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
ГОЛОВНА СТОРІНКА
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Третя велика вигадка «жидівського голокосту». "Шустер live. П'ятниця" присвячується.
06.10.2011 р.

У відповідь на черговий антиукраїнський випад Шустера та маячню, поміщену тут (на Politiko) Скороходовим і К пропоную до прочитання публікацію, присвячену одній із московських історичних фальшивок.

Таких і подібних, документованих і аргументованих спростувань є безліч, але шустери, табачники, червоненки, порошенки, мірські і К із маніакальною настирливістю і далі намагаються зробити з нас головних винуватців всіх бід "вибраного народу" і взагалі ледь не всіх лих світової історії.

Що ж, вибіркове ставлення до власної та чужої історичної пам'яті і створення її варіантів "для себе" та "на експорт" є одним із ефективних прийомів інформаційної війни.

Чомусь саме зараз мені згадався давній випадок, коли один мій співробітник при чергових ста грамах у львівській забігайлівці, з не меншою настирливою переконливістю говорив мені: "Юра, нєужєлі ти думаєшь, што ми кагда-нібудь прастім вам князя Святаслава!?"

Тим більше вважаю своїм обов'язком розповсюджувати правдиві історичні матеріали, до чого закликаю всіх небайдужих українців.

Свободу народам - свободу людині!

Юрко Антоняк

Історією, надто її контраверсіями, цікавиться не більш як піввідсотка населення кожної країни. Це означає, що 99% з нас сприймає лише те, що абсолютна більшість сприймає. І як головний баран веде у провалля, то й отара за ним. А ту вівцю, що противиться, затоптують до смерті.

Аналогію маємо з жидівською «катастрофою». Усі «знають»: німці жидів душили в газових камерах (газували) і розстрілювали, а тут раптом одна з найбільших українських газет — «Вечірній Київ» (в унісон із львівським «Покликом сумління» і київськими тижневиками «Наш час», «Либеральная газета», «Україна» та «Еврейские новости») 20 жовтня 1995 року повідомила, що історія винищення жидів у Бабиному Яру досі об'єктивно не з'ясована. Що це — витвір совєтської пропаганди з метою приховати масові звірства, вчинені ЧК-НКВД над українцями в Биківні. Хоч про відсутність т.зв. «братських могил» у 1941 році в Бабиному Яру писали всі вищезгадані часописи, саме «Вечірній Київ» першим порушив питання про давніші масові поховання жертв ЧК в Бабиному Яру — здійснені ще до того, як Київ став у 1933 році столицею УРСР.

Спростування злісної антиукраїнської брехні, якою є «історія винищення жидів у Бабиному Яру», газета «Вечірній Київ» подала напередодні річниці виходу в ефір пасквільно-наклепницької передачі «Потворне обличчя свободи» у програмі «60 хвилин», коли 23 жовтня 1994 року телекомпанія «Сі-Бі-Ес», яка охоплює до 24 000 000 глядачів (належить американським жидам), подала світу «аргументи» начебто «генетичного антисемітизму українців».

Більше того, з допомогою «мисливця за нацистами» Шимона Візенталя і головного рабіна в Україні Янкеля Блайха було «окреслено», як українці вимордували 6 000 жидів на вулиці Львова у перші три дні липня 1941 року, чим начебто започаткували жидівський «голокост». Насправді ж наші вороги брехнею про «різню» жидів у Львові, як і про їх «масові вбивства в Києві», намагаються приховати реальний розстріл енкаведистами тисяч і тисяч українців у більшовицьких тюрмах напередодні приходу німців.

«Широко відомо», що «масове нищення жидів у Бабиному Яру» почалося у вересні-жовтні 1941 року. Однак галас про це НКВД здійняв аж влітку 1943 року, коли німці розкрили могили 10 000 жертв ЧК-НКВД у Вінниці і продовжив після «визволення» Києва совєтськими військами наприкінці 1943 року. Показово, що на Нюрнберзькому процесі (1946 р.), коли совєтський прокурор жид О.Смірнов заявив про справу Бабиного Яру, його доводи були настільки непереконливими, що судді (в більшості американські жиди — Мурри Берніс, Давид Маркус) розцінили справу Бабиного Яру другорядною, а преса Заходу не зацікавилася цим питанням.

Львів, Крим, Одеса переважали кількістю жертв

Бабин Яр з приблизно стотисячними жертвами не був до того «найбільшою бойнею за всю історію людства». Це сумне відзначення мав Львів з його 600 000 жертв (за звітом «Чрезвычайной государственной комиссии» від 23.ХІІ.1944 р.), Крим, де, мовляв, фашисти втопили у морі 200000 жидів, та Одеса: тут гітлерівці нібито живцем спалили 200 000 «богообраного» народу. Крім того, у Харкові окупанти «замучили, розстріляли, винищили в душогубках 195 000 юдеїв». Славута нібито була місцем страти 150 000 «советских граждан». Все це беремо із судового звіту першої книги 48-томного збірника матеріалів Нюрнберзького процесу від 14.XI.1945 — 1.Х. 1946 років, виданого важливішими європейськими мовами у 1947 році. Тепер ці післявоєнні совєтські «статистики», за винятком Бабиного Яру, майже не згадуються, бо містять явні вигадки.

В СССР «забули» про Бабин Яр, коли Ізраїль взяв курс на Америку

Після того, як у 1948 році Ізраїль взяв курс на співдружність з Америкою, протягом близько п'ятнадцяти літ в СССР стихла справа «трагедії жидів» у Бабиному Яру та в інших місцях Східної і Центральної Європи. Одначе в 1960 році КГБ знову почав роздмухувати справу співучасті українців у «різні» жидів. Для цього спритно вибрали відомого в Америці українофоба, історика і соціолога Йосифа Шехтмана. У 1919 році він був депутатом від Одеси в УНР, згодом - членом «Секретаріату жидівської національності» у Києві. У 1921 році він виїхав до Америки і там під час і після другої світової війни був працівником ОЕсЕс (ОSS), згодом — СІА (ЦРУ). У 1960 році совєтські колеги зорганізували Шехтманові прогулянку по Україні, після якої він видав в Америці книжку Star in Еclірsе («Зоря в екліпсі», 1961), метою якої було відновити призабуту «історію» Бабиного Яру.

Однак в Америці книжка Шехтмана не привернула до себе нічиєї уваги. Через п'ять років СССР знов підняв «хай» про Бабин Яр. У 1966 році посилилися антинімецька політика і антиукраїнська пропаганда. Ця друга кампанія увінчалася успіхом — процесом у Дармштадті (Німеччина) в 1968 році з одинадцятьма досмертними вироками. З цієї нагоди перший раз після війни «Нью-Йорк таймс» (власником якої є жидівська родина Сулзбергерів із Стемфорда) згадала про Бабин Яр — через 27 літ після тієї «страшної події».

Розбуджена жидівська діаспора почала інтенсивно роздмухувати цю легенду, але не відразу, а на початку сімдесятих років. Пропаганда Сходу і Заходу поступово перетворила цю — явно вигадану — подію часів другої світової війни у «найбільший злочин за всю історію людства».

Президенти Америки, вірячи, що це правда, вважали трагедію «своєю» і молилися у Бабиному Яру в ярмулці перед жидівською менорою.

«Найбільший акт геноциду в історії людства»

У 1987 році в кінопрограмі «Бабин Яр» «український» поет жид Віталій Коротич, тоді редактор «Огонька», назвав Бабин Яр «найбільшою акцією масового винищення». Після цього на різних мовах (на початку 1990 років) Бабин Яр став «найбільшим актом геноциду в історії людства». Історики, вчителі у школах, преса, телебачення повторюють відтоді, що у Бабиному Яру:

— починаючи від 29 вересня 1941 року, протягом 3-5 днів, українська поліція, переважно «галичани з довгими вусами, у вишиваних сорочках» та німці (так писав визначний письменник — жид Анатолій Кузнєцов у книжці «Бабин Яр», 1964 р.) під проводом Василя Кабайди, «відповідального за розстріли жидів» (подано жидом В.Коротичем у вищезгаданій кінопрограмі «Бабин Яр», (1987) нагаями примушували жидів роздягатися догола, кати ґвалтували молодих жінок (свідчення у книзі Кузнєцова «Бабин Яр», 1964,1970), а потім їх вели до Бабиного Яру, за кладовищем, де з-над яру «строчил» кулемет і змітав їх у яму; німці кидали одну-дві гранати в траншею, земля присипала тисячі, може, недостріляних, ще живих;

— убивали електрострумом (це написала у 1956 році про Бабин Яр у 500-сторінковому спогаді «Хрещатий Яр» Докія Гуменна, діаспорська письменниця, котра тепер живе у Києві);

— тими способами українські і німецькі кати вимордували 200 000 жидів (спогад В.Познера, коментатора совєтського, а тепер американського телебачення, у книжці, виданій Оксфордська університетом, 1972 р.);

— насправді було 300 000 жертв (нова цифра, названа В.Коротичем у доповіді в Торонто 23 квітня 1990 р.);

— у тому числі знищено 50 000 жидівських дітей довбнями (доповідь посла Радянської України Геннадія Удовенка у Вашингтоні, 1991 р.);

— цю вигадку повторили «вцілілі очевидці» на святкуванні річниці Бабиного Яру в синагозі у Брайтон-Біч, Бруклін, 1994 р.;

— могилу-яр німці засипали вибухами динаміту (за свідченням в німецькому суді, 1968 р.);

— після цього земля на цій братській могилі в Бабиному Яру ворушилася від останніх порухів жертв ще 4-6 днів (свідчення «вцілілих» та інших багатьох «очевидців»);

— весь район Яру було обведено колючим дротом, завдовжки, мабуть, 20 кілометрів з підключеною високою електронапругою (за Віктором Коптіловим у паризькій «Енциклопедії українознавства» НТШ, том II, 1994 р.);

— кров з могили стікала струмком цілий місяць до Дніпра (свідчення вцілілих жидів для НКВД 22.ХІ.1943 р., а також у «Чорній книзі» І.Еренбурга, 1991 р.);

— під час відлиги навесні 1942 року «кров вибухала малими гейзерами на поверхню могили» (з книжки-спогаду «Піч», 1972, написаної лауреатом Нобелівської премії миру Елі Візелем);

— в кінці серпня — у вересні 1943 року німецькі й українські охоронці примусили 327 жидів-вязнів розкрити братські могили з допомогою екскаваторів, бульдозерів, компресорів і спеціальні збудованої «вузькоколєйки» (за свідченнями Якова Стецюка, Владіміра Давидова та шести інших вцілілих жидів-«спалювачів», даними у Києві для НКВД 22 листопада 1943 року; це фіксує чотиритомна англійська «Енциклопедія голокосту», видана в Єрусалимі і Нью-Йорку, 1991 р.;

— «у штабелях 12-метрової висоти спалили, обливши керосином і бензином, тіла 70 000 убитих (там же).

«Переконливі» нісенітниці

Коли заходить мова про страхіття на зразок, що українці вбили довбнями 50 000 жидів'ят або що після похорону земля ворушилася ще шість днів від порухів жертв, пересічна людина так жахається, що втрачає глузд й мимоволі в усе це вірить. Але ж подумаймо: там мусило б бути щонайменше 500 людей, щоб вбити 50 000 дітей — за день більше сотні навіть наймогутніші богатирі не змогли б убити довбнями.

Подумаймо також, що присипані землею можуть дихати не довше кількох хвилин. Знаємо це з нещасних випадків, коли земля у шахті засипає робітників. Це вказує на те, що не можна вірити ані пропагандистам, ані «очевидцям». Треба мати на увазі фізичні можливості людини.

Факти ж свідчать про наступне: жодних земляних робіт у Бабиному Яру в роки війни не проводилося. На аерофотознімках часів війни поруч з жидівським кладовищем (поблизу Бабиного Яру) не видно ні могил, ні бульдозерів, ніяких 12-метрових «штабелів» із трупів.

Тому «Поклик сумління» та київський «Наш час» зосередилися на описі аерофотознімків Києва часів війни, як на безсторонніх та незаперечних історичних доводах. Ці знімки такі чіткі, що них видно тіні ліхтарів на бульварі Шевченка, більші кущі у Реп’яхівському Яру, що пролягає через жидівське кладовище і Бабин Яр поруч того ж цвинтаря. Проте у Бабиному Яру і поруч жидівського кладовища не видно жодних слідів братських могил.

Лише в одному місці Бабиного Яру, може, за кілометр від цвинтаря, видно, що один з ярчаків повністю засипаний землею ще перед першим повітряним знімком, зробленим німцями напередодні війни, у травні 1939 року. Археологічні розкопки виявили б, що там було заховано перед війною. І вони мають колись сказати правду.

Свідчення німецьких «олівців»

З кінця 1930-х років німці мали «літаки-олівці» (fliegender Вleistift), які літали вище сягання снарядів cовєтських зеніток і вільно почувалися над європейською частиною СССР. «Олівці» були дуже схожі на пізніші американські «У-2». Цейсівська оптика на них давала такі чіткі знімки, що дозволяла порахувати кількість автомашин на території Кремля, бачити вози і коней на мостах Дніпра.

З весни 1939 до липня 1944 років німці фотографували Київ систематично. Люфтваффе особливо цікавилася мостами через Дніпро та військовою залізничною станцією поруч східної огорожі православного Лук'янівського цвинтаря — поруч Бабиного Яру та жидівського кладовища.

На знімках Києва, зроблених 17.V.39, 30.Х.41, 29.ІХ.43 та 14.VII.44 років видно (і то стереоскопічно), що рельєф Бабиного Яру в районі жидівського кладовища абсолютно не порушений. Тут нема слідів навіть малих, одиничних поховань.

Хто примушує мовчати!..

Навіть представники ООН тепер використовують аерофотознімки, коли треба виявити братські могили жертв у країнах Африки чи у Боснії. Поховання навіть 300 жертв є такими переконливими на знімках, що їх без коментарів опублікувала «Нью-Йорк таймс», а услід за нею — важливіші газети Америки та Європи.

Ми звернулись до директора Інституту картографії у Харкові, полковника Ігоря Смілки — спеціаліста світового імені в галузі аерофотознімків — з проханням допомогти нам. Він з радістю погодився дати оцінку німецьким знімкам, що фіксують стан рельєфу Бабиного Яру до війни і в час окупації Києва, однак на ділі на це не наважився.

Мабуть, кимсь попереджена, директор Інституту картографії при Московському університеті професор Надія Верещака, до якої ми звернулись особисто, відмовилась навіть глянути на ці знімки.

До того аерофотознімки Бабиного Яру були вручені Президентові України Л.Кравчуку та Д.Табачнику під час їхніх перших відвідин США. Як ми й очікували, вони мовчать і досі.

Куди щезло 50 000 київських жидів!

Важливим завданням українських істориків є з'ясувати, куди німці вивезли 50 000 жидів з Києва. Про це неможливо дізнатися від «уцілілих» з Бабиного Яру — прислужників НКВД.

Віднайти правду можна в гітлерівських есесманівських картотеках, котрі зберігаються під американським контролем у Вегlin Dokumentation Сеnter. Їх нараховується більше одного мільйона. В них записані дані про родину есесманів, їхню платню, покарання, нагороди, виконані і невиконані ними військові завдання... Отже, можна довідатися, котрі з них у вересні — жовтні 1941 року перебували у Києві. За успішне вивезення жидів з Києва, напевно, не один з них дістав медаль чи інші винагороди. В цих картотеках, безсумнівно, окреслена кількість, коли та куди вивезено київських жидів.

Ще одним засобом з'ясувати цю таємницю є банкові книги головного банку Третього рейху у Берліні. У них, безсумнівно, є прямі чи посередні дані про зникнення київських жидів. В американському національному архіві зберігається до ста тонн гітлерівських документів, яких ще ніхто вивчав. Напевно, удвічі більше їх є в архівах колишнього СССР. І в них, мабуть, є відповідь київську «загадку в загадці».

Левітас сумнівається

Ілля Левітас, голова жидівської ради України, в тижневику «Еврейские вести» (стаття «Нерозгадані таємниці Бабиного Яру», 1993) висловив свою віру у знищення сотень тисяч жидів у Бабиному Яру. Але, будучи людиною дещо об'єктивною, окреслив п'ятнадцять моментів сумнівів та суперечностей у «всій цій історії», яких він ніяк не може собі пояснити. Тому назвав історію Бабиного Яру «загадкою в загадці».

Він пише: «Як бачимо, цифри (жертв) зростають. Однак Надзвичайна комісія по розслідуванню злочинів фашистів на окупованій території, яка почала свою роботу одразу ж після визволення Києва, знову назвала кількість жертв з німецькою точністю — 33771 чоловік. Як ця цифра збіглася (знову ж з точністю до однієї людини) у наших даних і в даних окупантів — це вже «загадка в загадці».

На нашу думку, таємні звіти Еіnsаtzgruppen, з котрих взято цю та інші аналогічні цифри, — совєтські або альянтські підробки.

Дощ зі снігом чи спека!

І.Левітасові варто вказати на ще одну з багатьох важливих суперечностей у свідченнях «очевидців» та «вцілілих». Майже усі вони через два роки після «бойні» в Бабиному Яру свідчили, що в останні дні вересня та в перших днях жовтня 1941 року врятувалися, ховаючись голими (!) по ярках і кущах. За їхніми свідченнями, тоді була така посуха і спека, що одна жидівка мусили своєю слиною поїти своє голе (!) немовля. А в статті І.Левітаса (про той самий час) йдеться про теплу погоду. «Одна жінка розповідала, що їй і її подрузі (їм було по 12 років) дали баночки з водою і ватні тампони, їх просили змочувати губи дітям, які були на кладовищі. «Жаль діток, вони пити хочуть», — сказали дяді. День був теплий, діти справді хотіли пити, і подруги старанно змочували їм губи. Потім з'ясувалося, що в баночках була отрута, і діти того самого дні померли. Жінка добре пам'ятає, що це було 2 жовтня — то був день її народження».

У своїх спогадах (1975 р.) відомий совєтський генерал И.Баграмян пише про погоду 29 вересня 1941 року: «Прошел дождь. Машины буксовали, увязая в грязи... Фашисты оставляли застрявшиє машины и бежали» (с.377).

Аналогічний стан погоди в ці ж дні в регіоні Києва зафіксували й німці у дивізійних хроніках: «28 вересня: холодно, хмарно, без опадів. Семиденна велика пожежа Києва припиняється»

«29 вересня: цілий день падав дощ, дороги перетворюються у багно. Під вечір прояснилося, холодно. Пожежа Києва майже згасла». «30-вересня: падає сніг поперемінно з дощем. Дороги погіршуються».

«1 жовтня: мокро, дороги в околиці 48-го підрозділу артилерії перетворилися у бездонне болото, а взагалі вже починає підсихати».

«2 жовтня: безхмарне небо, осіння погода. Дороги підсихають».

«З жовтня: безхмарне небо, осіння погода. Більшість доріг підсохла».

Постає кілька запитань:

1. Як «уціліла» Еся Несгорт та інші голими у кущах та з немовлятами на руках вижили у час поперемінного дощу зі снігом?

2. Як «уціліла» І.Пронічева могла свідчити а Дармштадському суді, що в ці дні вона помирала від спраги та спеки?

3. Як 2 жовтня міг бути спекотний і сухий день, коли насправді йшли дощі і було болото, як пише генерал Баграмян, і німці нотували зливний дощ, що нарешті погасив пожежу Києва, було холодно і сніг, «дороги — бездонне болото»?

І.Левітас, мабуть, більше вірить німцям і Баграмяну, ніж «уцілілим» співплемінникам. Чому солдати вермахту мали б день у день писати брехню про погоду? А генерал Баграмян мав би їм підспівувати?

У брошурі про Бабин Яр (1991), виданій А.Шлаєном і І.Левітасом, «вціліла» Раїса Дашкевич «згадала», що у день розстрілів «було холодно». А дяді, що на кладовищі поїли отруєної водою жидів'ят, кажуть, що в цей день було «тепло». Як ці суперечливі свідчення можна звести до одного?

Крім того, якщо «подруги» начебто поїли спраглих дітей отрутою, то чому матері, побачивши, що діти помирають, спокійно це сприймали?

Бо все це лише страждальницькі і талмудистські казочки!

Масове вивезення жидів з Києва — так, знищення їх — ні!

Олександр Довженко («Не хазяйнувати німцям на Україні», початок 1943р.) писав, що німці вивозили жидів з Києва, а не знищили. «Вивозять людей. З самого лише Києва вивезли в жовтні 1941 року — 50 000 жінок». Чи ці «50 000 жінок» Довженка — не ті самі 52 000 киян, яких Молотов, для пропаганди на Заході, оголосив розстріляними?

У книжках Т.Строкача «Партизани України» (1941 р.), А.Чеканюка «Народне ополчення в героїчній обороні Києва і Одеси» (1943 р.) також нема ні згадки про Бабин Яр. Мабуть, «Інформбюро» пустило «качку» про винищування «населення» у Києві лише між західних союзників, але в себе, в СССР, не наважувалося так грубо брехати.

Важливим доказом того, що масове винищення киян у Бабиному Яру — це вигадка, є нота народного комісара закордонних справ В.М.Молотова «О чудовищных злодеяниях, зверствах и насилиях немецко-фашистских захватчиков» (6 січня 1942 р.) та пізніші її варіанти (березень — квітень 1942 р.). В англомовних виданнях, тобто для експорту на Захід, написано: «Через кілька днів німецькі бандити вбили та замучили 52 000 чоловіків, жінок і дітей, знущаючись над тими українцями, росіянами і жидами за їхню вірність радянському урядові. Німці зібрали велику кількість жидів, зокрема жінок і дітей, на жидівському кладовищі. Усі були роздягнені повністю і вбиті...». Після розстрілу німці присипали всіх тонким шаром землі.

У ноті нема й згадки про жодний яр чи яри. Як місце поховання окреслено жидівське кладовище. Нота засвідчує, що вбивцями були німці, а не українці, і вказує, що головними жертвами німців були українці, росіяни, а жидів ставить на третє місце.

Навряд чи тут маємо справу з проявом так званого антисемітизму: головою «Совінформбюро» був тоді жид Соломон Лозовський, а жінкою Молотова, міністра закордонних справ СССР — палка сіоністка Поліна Жемчужина (Перла Карп). Під час війни московське радіо нерідко транслювало сіоністський гімн «Гатівку», а уряд СССР часто нагороджував жидів орденами Радянського Союзу.

Та найважливішим в даному разі є те, що в масових російських виданнях ноти Молотова немає навіть згадки про Бабин Яр, про голокост у Києві чи на його околицях. Радянська влада не боялася обманювати наївний Захід, але ще не наважувалася грубо обдурювати своїх людей, які знали правду про Бабин Яр.

Як творилася брехня

В СССР було три великі пресові служби: ТАСС, котра репрезентувала матеріали журналістів, «Совінформ», через яке партія інформувала «советского человека», та «Інформбюро», яке передавало вісті «за рубеж».

З огляду на труднощі зв'язку під час війни, можна з'ясувати, як творилася брехня про Бабин Яр. З повідомлень тих трьох севєтських пресових служб легко з'ясувати, коли, як, хто і чому плодив побрехеньки про Бабин Яр.

Автором вигадки, судячи з усього, є відомий «совєтський пісатєль» Ілля Еренбург. Він походив і старої жидівської родини Києва і, без сумніву, щороку відвідував могили предків на жидівському цвинтарі, знав, що тут неможливо таємно поховати 55 000 тисяч розстріляних чи отруєних людей. Але він знав, що на протилежному боці вулиці Мельника було велике православне кладовище, тому самовільно вирішив поправити Молотова, перенести винищення «киян» на більш правдоподібне місце, тобто на запущений Кирилівський цвинтар у Бабиному Яру. Сьогодні цей забутий цвинтар перетворився в урочище, куди кияни, любителі спокою і свіжого повітря, приходять відпочивати не знаючи, що тут колись було кладовище.

Крім того, до війни І.Еренбург впродовж багатьох років був большевицьким кореспондентом у Західній Європі і, мабуть, не знав, що у віддаленому місці Бабиного Яру, на Сирці, чекісти ховали свої жертви.

Еренбург в Алма-Аті, Лозовський в Куйбишеві, Молотов — у Москві не могли домовитись щодо місця винищення жидів. Це спричинило у них різницю цифр «розстріляних»: у Молотова — 52 00, в Еренбурга — 55 000.

Третього жовтня 1942 року «Красная звезда» подала велику статтю «Фашистский произвол в Киеве», підписану військовим кореспондентом ТАСС. Вона базувалася на інтерв'ю з киянами, які перебралися через фронт на «большую землю». Кореспондент зазначає, що гітлерівці на вулицях Києва без попередження стріляли в тих, хто хоч на 10 хвилин порушив комендантську годину. Однак, ні кореспондент, ні численні біженці з Києва нічого не кажуть про масові розстріли у Києві.

Через місяць, 4.ХІ.1942 року у великій статті «Гитлеровцы ответят за свои злодеяния» головний редактор «Красной звезды» в Куйбишеві, мабуть, «по указке» одним реченням згадав розстріл 52 000 чоловіків, жінок і дітей у Києві — без вказівки на Бабин Яр чи жидівське кладовище.

19 грудня 1942 року «Красная звезда» публікує ще один матеріал — велику статтю «О существовании гитлеровского плана уничтожения еврейского населення Европы», підписану «Информбюро Наркоминдел». Йдеться у подробицях, де, як і коли німці винищують жидів, особливо у Польщі. Знищення здійснюється розстрілами, електрострумом, газом (Циклоном-Б). Третина статті присвячена винищуванню жидів на окупованій території СССР. Про Бабин Яр - жодного слова. Лише в одному реченні є натяк на «жертви Києва», які, однак, «змішані» з жертвами Дніпропетровська — разом 60 000. «Наркоминдел» Молотова і далі не був готовий брехати про винищення «киян» і вперто обходить Бабин Яр.

У тій же «Красной звезде» (23.XІІ.1942 р.) знаходимо звіт про урочисте святкування 25-річчя Радянської України в Уфі. Газета подає довжелезну доповідь «Председателя Совета министров республики» товаришки Л.П.Корінець, яка говорить: «Кому неизвестны чудовищные зверства гитлеровцев на Украине! Страшная резня и погромы были учинены немецкими зверями в украинской столице — Киеве. Только в первые месяцы немецкие бандиты истребили 85 тысяч мужчин женщин, стариков и детей».

Як бачимо, «председатель» і тут не входить у деталі, мовчить, де конкретно сталися вбивства. Замість подати 52 000 жертв, Корінець назвала цифру 85 000, Не погодили брехні і цього разу, бо факсів тоді ще не було. Але кількість жертв тут ще «підскочила» на 33 000 (щодо ноти Молотова).

«Стимулятори» Бабиного Яру

Гітлерівці розголосили у квітні 1941 року, що в Білорусі, у Катинському лісі, виявлено могили 4 500 польських полонених офіцерів, замордованих НКВД. У відповідь на Катинь, НКВД зорганізував суд-показуху над полоненими німцями у Краснодарі, де у травні засудили і публічно повісили 12 німців нібито за масові розстріли та винищування населення «душогубками».

«У відповідь», у червні 1943 року, німці розкрили могили 10 000 українських жертв ЧК-НКВД у Вінниці. НКВД перелякався, що німці ще розкопають братські могили українських жертв НКВД 30-х років у Бабиному Яру. До роботи було залучено «Совінформ» на чолі з Соломоном Лозовським, а також І.Еренбурга та В.Гроссмана - як кореспондентів, літераторів і «творців». В «Красной звезде» (12.VІІІ.1943 р.) у статті «Очередная провокация фашистских людоедов» за підписом «Совінформ» автори прогнозують: «Огромное количество трупов советских людей, погибших от рук фашистских людоедов, немцы могут обнаружить в Бабьем Яру, в Киеве».

Жидо-большевицьке керівництво СССР було так збентежене німецькими розкопками могил жертв ЧК-НКВД, що наказало своїй пресі промовчати другу річницю окупації та «зверств немцев в Киеве».

У цій же статті «Совінформ» називає місце, де німці можуть знайти трупи нібито їхніх жертв, вказівка — де шукати кості не жидів, а жертв комуно-жидівського ЧК-НКВД.

Ми впевнені, що вельможі СССР не хотіли згадувати про Бабин Яр. На це їх спровокували їхні ж злочини у Вінниці. В цій ситуації Еренбург й вискочив з Бабиним Яром, але з місцем далеким від справжніх могил жертв 30-х років — тобто з ділянкою поруч жидівського кладовища. Тому, що тут не було ніяких закопаних німцями трупів, НКВД для дезорієнтації створив казку, що німці у вересні 1943 року нібито спалили їх і попіл та рештки костей розсіяли по полях. Однак розкопки могил і спалювання у 12-метрових «штабелях» тисяч тіл абсолютно спростовуються аерофотознімками Бабиного Яру часів війни.

Совєтська преса мовчить про Бабин Яр і після «визволення» Києва

Першу згадку про нього — заледве десять слів знаходимо у московській «Правде» від 3.XІ.1943 року в листі-вдячності до «товариша Сталіна» від 40 000 мешканців Києва за їх визволення, а «расстреляно в страшном Бабьем Яру - нет тому числа, более 100 тисяч».

У «Київській правді» від 1.ІІІ.1944 року у звіті Надзвичайної державної комісії, очолюваної Хрущовим, на двох сторінках газети є заледве два речення, що фіксують «найбільше вбивство за всю історію людства»: «Свідки розповіли про те, що вони бачили, як німці кидали в яр немовлят і закопували їх живими разом з убитими й пораненими батьками. Було помітно, як шар землі ворушиться від руху ще живих людей».

У 1945 році в Москві видано брошуру К.Дубуна «Злодеяния немцев в Києве», де Бабин Яр згаадано лише чотири рази. Автор вказує на жидів як на жертв злочину, (с.6).

У лютому 1946 року в Києві відбувся суд над полоненими німцями. Декотрі з них призналися до «злодеяний и зверств» у Бабиному Яру. Дванадцять з них було повішено на площі Калініна (тепер Майдан Незалежності). Звіти суду та комісії Хрущова були передані Нюрнберзькому суду, але він їх зігнорував.

Наступного, 1947 року, І.Еренбург подав неясний опис подій у Бабиному Яру (на півтори сторінки у книжці «Буря», котра мала понад сімсот сторінок. Ще один «точний опис» жидівської «трагедії» у Бабиному Яру на підставі свідчення «очевидців», головним чином артистки лялькового театру Д.Пронічевої, КГБ опублікував у книжці А.Кузнецова (1946 р.).

Після цього тема Бабиного Яру надовго зникає зі сторінок совєтського друкованого слова.

Комуністичне підпілля не бачило і не чуло...

Винищення жидів у Бабиному Яру не побачили і не чули про нього большевицькі підпільники у Києві на чолі з Володимиром Кудряшовим. Вони мали тоді у місті (до осені 1943 р.) 250 законспірованих радіопередавачів. Досить докладно звітували «великій землі» про знищення німцями голубів у місті, про сварки між собою, повідомляли про німецький терор щодо поодиноких жителів Києва. Але про винищення сотень тисяч людей в Бабиному Яру чи деінде у Києві — жодного слова, хоч їхній підпільний центр був на Лук'янівці, поруч Бабиного та Реп'яхівського ярів.

Українське підпілля — про німецький терор

У першому числі чільного часопису бандерівського підпілля у Києві «Ідея і чин» у статті «Герої наших днів» автори перелічують усі втрати українських націоналістів до листопада 1942 року, включаючи і мельниківців. Проте й вони жодним словом не згадали про знищення 100 000 жидів у Бабиному Яру або додаткових 95 000 жертв в інших місцях Києва.

Аерофотознімки засвідчують поховання розстріляних гітлерівцями українців, серед них й поетеси Олени Теліги. Біля цієї братської могили тепер здіймається одна з опор київської телевежі. Біля цієї братської могили й донині ростуть дві великі липи, які, як малі деревця, видно на аерофотознімках часів війни. Зовсім віддалено від могил жертв ЧК та гітлерівців стоїть помпезний бронзовий соцреалістичний пам'ятник Бабиного Яру, поставлений у 1976 році. Правда волає до сумління, щоб ствердити її.

Делегація мельниківців до «столиці України та княжого города» Києва на чолі з професором Краківського університету Володимиром Кубійовичем описала своє перебування у Києві в низці статей в тижневику «Краківські вісті», починаючи з 11 жовтня 1941 року, де сказано, що «жидів вивезено за місто». Один з тодішніх свідків, Ярослав Гайвас (з 1955 року живе в Америці), досі мовчить про побачене. В «Енциклопедії українознавства» під редакцією професора Кубійовича, виданій Науковим товариством імені Шевченка у Парижі в 1955-1989 роках, навіть немає згадки про Бабин Яр. Зате в англомовному 5-томному її виданні Еncyclopedia Ukraine, виданій у 1988 році Торонтським університетом (Канада), про Бабин Яр йдеться як про місце страти 3 000 жидів. Загальна кількість інших жертв гітлерівців у Бабиному Яру становить понад 150 000.

Переоцінка жидівських вигадок

Отож, Бабин Яр — це третя велика вигадка жидівської «катастрофи», що зазнає наукової перевірки. У 1990 році Ізраїль сам спростував першу страждальницьку казку, а саме, що німці робили з жиру замордованих жидів мило. 5 травня 1990 року про це повідомили світ «Джерузалєм пост Інтернаціональ», «Нью-Йорк таймс», а за ними — вся преса Заходу.

Через два місяці (16 липня 1990 р.) на урядовому рівні Ізраїль зменшив число жертв Освєнціма з 4000600 до 1100000, а в 1993 році — до 800 000. Першого січня 1984 року «Нью-Йорк таймс» пішла ще далі, помістивши статтю під великим заголовком: «Не треба повністю припиняти процес переоцінки жидівської катастрофи». У цій статті, зокрема, сказано, що не можна вірити емоційним та суперечливим свідченням «очевидців», оскільки більшість з них перебували під впливом душевного звихнення, так званого «синдрому вцілілих у катастрофі», охарактеризованого скандинавськими та польськими психіатрами ще в 1952 році.

Правду про Бабин Яр мають знати всі

Правду про Бабин Яр мають знати всі. В усіх українських школах треба розповідати про нього. В жидівських єшівах (релігійних школах) Америки дітям втовкмачують наклепи про кровожерність та варварство українців, їхню участь у вбивствах жидів у Бабиному Яру; що Бабин Яр — місце найбільшої могили в історії людства. Однак ця вигадка тепер зазнає наукової переоцінки. Тому українських дітей треба зорієнтувати на те, щоб у майбутньому знали, як боротися за правду — проти осквернення честі їхніх предків, їхніх дідусів нашими одвічними недругами. Сумніваємось, що після переоцінки «голокосту» жидівство не закінчить будову музею Бабиного Яру в Києві. Його справді повинні збудувати, але не жиди, а українці — як пам'ять про українські жертви, закопані чекістами, енкаведистами та гітлерівцями у Білогородці, Биківні та в Бабиному Яру.

Тетяна Тур

секретар Спілки прихильників України

у Ферфільді (США)

Газета «За вільну Україну»

від 17 лютого 1996 р., № 1036

Джерело:

http://politiko.ua/blogpost69379


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ