АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
незалежне
опозиційне видання

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Вороги преси
05.08.2011 р.

Якось, слухаючи на кухні «брехунець», почув новину, що Ірландія дозволила в’їзд на свою територію для громадян України без віз. Новина була подана як неймовірний здобуток зовнішньої політики України. Зменшення бюрократичної тяганини, крок до безвікого режиму з ЄС, можливість налагодження тісніших взаємозв’язків для бізнесу, науки, культури – це неповний перелік тих перспектив, які для себе відкрила наша держава таким чином.

І все це дійсно було би правдою, якби не одне «але» - безвізовий режим буде доступним лише для тих громадян, які вже мають відкриту візу у Великобританію. Громадяни, що бували за кордоном, в один голос вам підтвердять – це надзвичайно складно. Складніше, ніж отримати «шенген» або візу тієї ж Ірландії…

Тож, який це здобуток? Ніякий. Але принцип Гебельса спрацьовує. Влада говорить ніби то й правду, але не всю. І вважає, ніби це і є свобода слова…

«Назвіть мені конкретні приклади порушення свободи слова в Україні» - говорить Віктор Янукович. Мовою нашого президента це, напевне, означає «скажіть, хто, коли, де і як побив журналіста або перешкодив його професійній діяльності?». Хоча для того, щоб переконатись у відсутності цієї свободи, достатньо просто переглянути випуск новин на будь-якому (за невеликим виключенням) телеканалі.

Випадками ж застосування сили до журналістів ряснів увесь 2010 рік. Візьмемо для прикладу місто Житомир. Згідно повідомлень різних ЗМІ, таких випадків тут налічується не менше 5-ти. Щодо кожного з них, в ідеалі, мала би бути порушена кримінальна справа.

Як зазначив Прокурор міста Житомира Ілля Татарчук, «Нагляд за дотриманням законодавства у сфері свободи слова перебуває на постійному контролі у Президента України, Генерального Прокурора та Прокурора Житомирської області. Органи прокуратури постійно відслідковують інформацію, яка з’являється у ЗМІ чи зверненнях громадян, яка може свідчити про порушення прав журналістів на території міста Житомира. За кожним з цих фактів обов’язково проводяться перевірки».

Отже, ми маємо наступні факти:

1.) 28.10.2009р. ввечері в Житомирі, біля магазину ”Вопак” по вул. Київській, народний депутат 45-річний Олег Черпіцький побив журналіста Олексія Василевича, 28 років.

2.) 27.08.2010р. по вул. Московській в м. Житомирі, до редактора газети «Сільське життя» Івановського В.В. підійшов молодик, спитавши, чи він дійсно Івановський, після чого без будь-яких пояснень бризнув йому в обличчя сльозогінним газом та наніс ножем тілесні ушкодження у вигляді двох колото різаних ран на зовнішньо-задній поверхні лівого стегна. Після цього зловмисник втік з місця події.

3.) 03.11.2010р. у Житомирі працівники міліції застосували силу до спецкореспондента 5-го каналу Оксани Трокоз, коли вона приїхала знімати прес-конференцію Ігоря Коктиша. В неї відібрали камеру.

4.) 24.12.2010р. Близько 20 журналістів житомирських видань і телеканалів не пустили на засідання сесії Житомирської міської ради. На першому і другому поверхах на підходах до сесійної зали стоять правоохоронці, не пропускаючи ані журналістів, ані відвідувачів. До початку сесії заборонено перебувати навіть в коридорі. За словами міліції, розпорядження не пускати представників ЗМІ вони отримали від «керівництва». В цей день на сесії Житомирська міськрада повинна затвердити регламент, за яким в сесійний зал допускаються тільки телекамери та фотографи. Журналістам дозволено вхід через бокові сходи на балкон, при цьому відсутня фізична можливість будь-якого контакту з депутатами.

5.) 04.10.2010р. депутат Житомирської райради від БЮТ Юрій Вербилюк під час свого інтерв’ю відібрав у позаштатного кореспондента газети «День» Дмитра Сінченка диктофон та завдав йому тілесних ушкоджень, звинувативши його у шпигунстві на користь інших партій, і виштовхав зі свого офісу, пригрозивши Дмитру, що він ніколи і ніде не знайде роботи в Житомирі, якщо розповість комусь про інцидент.

У жодній із цих справ не було ніякого рішення суду. Тобто, юридично порушень ніби і не відбулось. Але ж диму без вогню не буває. У чому тоді річ? Хто бреше – влада чи журналісти? Та й чи є взагалі шанс з’ясувати, враховуючи реалії нашого життя та методи нинішнього політичного режиму?

З приводу першого епізоду з журналістом Василевичем досі ведеться досудове слідство. Прокуратура відмовляється коментувати цю справу на даному етапі. Стосовно самого депутата Черпіцького, то на сьогодні він входить до складу про владної більшості. Чи є шанси засудити наближеного до влади парламентаря – питання риторичне…

У справі Івановського відчувається ніби то й найбільший прогрес – її передано до суду. І є всі передумови до того, що когось таки покарають (сам Іванівський займає провладну позицію і звинувачує у замаху на своє життя екс-голову райради від ВО «Свобода»). Однак відношення як до журналіста так і до всієї ситуації доволі неоднозначне навіть у середовищі житомирських ЗМІ. Серед опитаних медійників майже ніхто не висловився в його підтримку, натомість побутує думка, що він сам себе «замовив» або навмисне пов’язав звичайне хуліганство зі своєю професійною діяльністю з метою створення скандалу навколо своєї особи.

У випадку з Оксаною Трокоз справу «зам’яли».

«Камеру повернули редакції десь через 2 місяці. але тоді я вже не працювала у "20 хвилин". Що стосується мене, то ніяких вибачень і пояснень не було. Кілька разів викликали у прокуратуру, але я не ходила, бо на розмову запрошували по телефону. Без повістки і всього подібного» - говорить Оксана.

Наслідком порушення прав журналістів міською владою стало визнання житомирського міського голови Володимира Дебоя (Партія регіонів) ворогом преси під щасливим номером «7». Звісно, марно було би очікувати притягнення бодай когось до хоча б якоїсь відповідальності у даному випадку.

Мене також торкнулось «гірка доля» журналіста, що супроводжується виробничими травмами та поневіряннями у відстоюванні своїх прав. Я маю на увазі останній випадок зі списку порушень. Несподівано навіть для мене він набув широкого розголосу. Згадуючи той випадок, мене досі дивує, як на стільки неадекватні люди можуть бути залученими до органів влади. Вербилюк сам запросив мене на зустріч, обіцяючи цікавий матеріал, запізнився на кілька годин і чомусь щиро вважав, ніби я маю йому поклонятись просто за те, що він є… В ході нашої розмови з’ясувалося, що Юрій Вербилюк на справді хотів, аби я написав не статтю, а рекламну брошуру, готову до використання в його агітації, на що я йому порадив звернутись до рекламного відділу газети. Логічною була і моя відмова робити матеріал про корупцію без належних доказів та обґрунтування (за якими я і прийшов на зустріч).

Після того, як я звернувся до правоохоронних органів, юрист депутата силоміць привіз мене в партійний офіс «щоб вирішити все мирно», дорогою повернувши диктофон. Але мирно вирішити питання не вийшло. Коли я відмовився забрати з міліції заяву, політик силою поволік мене в дільничний пункт міліції (він знаходився поруч з офісом), вимагаючи від міліціонерів заарештувати мене за наклеп, і завдав мені тілесних ушкоджень. Останнє підтверджено довідкою з судмедекспертизи.

Вже в самому відділку я, в присутності слідчого, перевірив диктофон. Жодного запису на ньому не було. Навіть тих, що ніяк не стосувались депутата. От тобі й духовність та патріотизм...

У свідченнях, які депутат надав слідству, сказано: «Відразу як тільки зайшов Сінченко, я підійшов до нього і запитав, яке він мав право викласти на Інтернет-сайт «Рупор Житомира» списки кандидатів в депутати, які були неправдиві та не затверджені, на що Дмитро Сінченко відповів, що завжди так робить. Після цього я попросив його покинути офіс…» Заради справедливості варто зазначити, що я не мав жодного відношення до згаданого Інтернет-видання, а новина, про яку йдеться, була підписана «прес-службою ВПДП»… мій матеріал про партійні конференції був викладений на інших інформаційних ресурсах і базувався на інформації секретаря Вербилюка.

В той же час, в інтерв’ю Інтернет-виданню «Телекритика» Вербилюк зазначив, що диктофон він залишив у себе в офісі, а потім його дивним чином знайшли в журналіста, з чого в тому ж інтерв’ю він робить висновок, що Сінченко всю цю історію вигадав.

Олена Станішевська, яка працювала секретарем передвиборчого штабу і була свідком тих подій, розповіла, що її колишній шеф бреше. «Я не бачила, як він забирав диктофон, але сам диктофон лежав в офісі. Я тримала його в руках. Він не зміг стерти з нього записи і поїхав до якихось «спеціалістів». Потім приїхала міліція і він дуже злякався. Вони пішли в окрему кімнату і довго розмовляли. Коли вони вийшли – він уже був спокійний. Я так розумію, вони домовились. Про те, як Дмитру підкинули диктофон та побили в дільничному пункті міліції я дізналась вже згодом.

Під час дачі свідчень нас тримали в одній кімнаті. Говорив лише Вербилюк, ми – «свідки» - всі просто підписали протокол. Зрозумійте мене. Мені тоді дуже потрібні були гроші, а якби я не погодилась – він не заплатив би зарплату. Я боялась» - говорить Олена.

За ці дії журналістська спільнота нагородила горе-депутата почесним званням ворога преси під № 4. Тим самим він випередив житомирського мера і багатьох значно відоміших українських політиків та чиновників. Однак про цей випадок в Прокуратурі навіть нічого не знали. Але дізнавшись, одразу ж скасували постанову «про відмову у відкритті кримінальної справи» і відправили матеріали на додаткову перевірку… Яка виявила, що депутат ні в чому не винний. Жодних моїх доводів та доказів (свідчень Станішевської, довідки з судмедекспертизи, інтерв’ю в Телекритиці тощо) не було взято до уваги.

Чи порушить прокуратура кримінальну справу і чи дійде вона до суду – покаже час. Ми ж можемо лише гадати, що переможе цього разу – бажання продемонструвати боротьбу за свободу слова з боку влади, чи «бабло» депутата. Також не останню роль в даній справі може зіграти «кругова порука» правоохоронців, які ніколи не визнають власної некомпетентності. Будь-які політичні запобіжники для покарання «ворога» відсутні (Вербилюк - колишній БЮТівець, який, до того ж, програв місцеві вибори).

Отже, повертаючись до початку нашої статті, звертаюсь до нашого президента. Вікторе Федоровичу, чи входить до вашої класифікації «конкретних прикладів» випадки, наведені в матеріалі? Цілих п’ять випадків утисків свободи слова в одному невеличкому місті. Чому ж тоді відповідні органи влади досі не надали юридичної оцінки згаданим фактам? Прокуратура повинна здійснювати загальний нагляд за дотриманням законодавства зокрема і у сфері свободи слова. Ви пообіцяли розібратись з усіма випадками порушення прав журналістів, і навіть створили міжвідомчу комісію з данного питання. Реагуйте!

Далі буде?

Дмитро Сінченко, Рух Державотворців




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ