АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Українська надія – інтелігенція ХХІ століття
31.10.2011 р.

Наполегливі намагання Табачника перетворити систему освіти на систему продукування «молодої гвардії» Партії регіонів (національно-вихолощеної, морально-стерилізованої, громадянсько-пасивної) з допомогою нового закону «Про вищу освіту» наштовхнулися на активний студентський спротив. Влада, невдоволена надмірною громадською увагою, двічі відмовляла міністрові реєструвати законопроект у Верховній Раді. А Володимир Литвин просто пояснив – потрібно заручитися підтримкою освітян.

Табачник не опускався до рівня зустрічей з освітянами, студентами, щоб переконувати їх у перевагах нового закону. Замість цього вирішив влаштувати масовий студентський референдум. 24 жовтня він пройде у всіх великих університетах.

Студенти отримають бланк із 7 питаннями, на які можуть відповісти «так» або «ні». Кожне з питань звучить так, що студент, якщо йому хочеться кращої освіти, має відповісти ствердно: «Чи хочете Ви, щоб плата за навчання на контракті не зростала?», «Чи хочете Ви більшу стипендію?», «Чи хочете Ви більшої автономії для свого університету?». Останнім йде запитання «Чи хочете Ви, щоб законопроект прийняли якнайскоріше?». За логікою, студент і на останнє запитання відповість «Так», бо все попередньо сказане нібито стосується документу.

Але це не єдина маніпуляція авторів питань.

По-перше, питання референдуму не стосуються законопроекту безпосередньо. Тобто, коли студент відповість, що хоче, щоб плата за контрактне навчання була незмінною, то законопроект насправді не гарантує це. З нього прибрали норму про незмінність платні за контракт і додали нову – плата не може змінюватися протягом дії договору. А договори з новими, вищими цінами університети зможуть підписувати зі своїми студентами кожного семестру або перед кожним новим курсом. Те саме стосується стипендій, автономії університетів – у документі не прописані норми про зростання і розширення.

По-друге, на референдум не винесені насправді важливі питання, які є в законопроекті. Наприклад, стосовно вступу до вищих навчальних закладів. Пропонується, що вступати абітурієнти будуть не тільки за тестуванням в школі і середнім балом атестату, а й за балом університету. Це означає, що вступники будуть обов’язково складати іспити. Тобто, повернення хабарництва у приймальні комісії.

Загалом, проект закону, попри перемовини та протести молоді, практично не змінився в порівнянні з його минулою версією. Він і надалі покликаний зберегти застій у сфері вищої освіти. Введення університетської автономії так і залишається у невизначеному майбутньому. А фінансова автономія зводиться до зняття чинних норм, які гарантували використання університетських коштів для розвитку освіти, науки чи покращення соціального становища студентів та викладачів. Міністерство повністю зберігає «васальні» умови існування університетів, за яких ректори (яких воно не лише затверджує, а й може пропонувати свою кандидатуру в ході обрання) мають сидіти «тихенько», а натомість отримають можливість «перерозподіляти» гроші. Недарма саме Спілка ректорів схвалила роботу експертної робочої групи, що опрацьовувала цей законопроект, попри те, що в ньому не дотримані інтереси ні студентів, ні викладачів.

Громадянська служба «Свідомо», громадянський рух «Відсіч», «Фундація регіональних ініціатив» та інші спільноти розпочали боротьбу проти референдуму «Табачник – так!». Організовано пропагандистську кампанію із закликами до студентів не приймати участі у цьому фарсі. Тоді законопроект не отримає підтримки у студентів знову і шанси бути проголосованим у Верховній Раді у нього різко впадуть.

Нажаль, мабуть мало знайдеться (якщо взагалі знайдеться) навчальних закладів, які б за прикладом Горлівського педагогічного університету взагалі відмовилися від проведення референдуму. А якщо на референдумі не проголосує навіть жоден студент, міністерство освіти радісно прозвітує про переважну більшість позитивних відгуків. Адже не важливо, хто як голосує. Важливо, хто рахує. Хто сумнівається, може згадати проект «ківалівщина-2004». І, щонайголовніше, нікому нічого за це не загрожує. Бо якщо не карається брутальна фальсифікація народного волевиявлення, то хто буде перейматися формальним соціологічним опитуванням думки студентів?

Хтось має надію, що у Києві і Херсоні, Вінниці та Луганську на перешкоді фальсифікації табачницького «одобрямсу» стануть принаймні викладачі навчальних закладів. Хоча б Львова, зрештою. Для оптимістів – сумний, нажаль, приклад.

Львівський національний університет імені Івана Франка святкує своє 350-річчя. Святкують ті, хто вчився і вчиться, працював і працює у його стінах. Вітають друзі з наукових спільнот не тільки України, але й багатьох інших країн. А 11 жовтня на ювілейній академії, що відбулася Львівському Національному академічному театрі опери і балету імені Соломії Крушельницької, з’являється Володимир Литвин. Державний (голова Верховної Ради) та політичний діяч (керівник Народної партії), науковець (доктор історичних наук). Цілком вписується в довгий перелік тих, хто мав за честь привітати львівський університет.

Загально відомі звинувачення Литвина у справах політико-кримінальних (смерть Гонгадзе) та наукових (плагіат). Якщо у перших своє остаточне офіційне слово повинен сказати суд, то для осуду факту заплямування «псевдоісториком» достатньо думки наукового середовища. Але викладацькому колективу університету забракло гідності відмовитися від сумнівної приємності привітання такого «високодостойника». Львівська професура промовчала. Вислухали промову, поплескали, розійшлися. І ніби все нормально. Аякже, це ж державний діяч. Не надати слова – неможливо, висловити своє ставлення – незручно.

Звичайно, у когось скреготнули зуби, у когось – зашкребло у душі. Хтось пробуркотів під час урочистого застілля. Але на цьому й вичерпується поняття гідності більшості (не всієї) сучасної української інтелігенції, а львівської професури – зокрема. Тому що патетично вставати на захист національної гідності (вкрай абстрактного поняття, з їхньої думки), запально критикувати «санкціоноване» (колись – капіталізм, націоналізм – і тоді, і тепер) – це одне. А промовчати перед Литвином – це вже ознака атрофованості поняття власної гідності. Зрештою, важко сподіватися, що вихованці комуно-радянської системи могли б повести себе інакше. Слухатися влади – це втовкмачено на інстинктивному рівні в свідомість тих інтелігентів, які не пішли за свої особисті (чи вигадані КДБ) переконання до таборів, а змогли захищати дисертації, отримувати академічні звання. І, зі здобуттям Україною Незалежності, автоматично змінили статус «колаборантської» на «національну» інтелігенцію. З усіма відповідними правами та гнучким ставленням до обов’язків.

Тому - звичне запрошення на академічні урочистості голів чи хоч чиновників облдержадміністрацій (колись – секретарів обкомів КПРС), листовне схвалення діяльності Табачника (колись – «лінії партії»). З нововведень - роздавання представникам влади почесних звань і професорських мантій, запрошення до наглядових рад вищих навчальних закладів.

Спостерігаючи протягом років навчання за цим інтелігентним сколіозом морального хребта, чи можуть їхні студенти стати свідомими громадянами? Ні – вважає Табачник. Так – вважають українські студенти. І, з нудьгою слухаючи лекції своїх наставників, карбують в душі слова Джавахарлала Неру: «Немає страшнішого ворога у народу, як інтелігенція, вихована окупантами». Не кожен студент знає, хто такий Неру. Не кожен знає ці його слова, які шмагали обличчя патентованої англійськими колонізаторами індійської «інтелектуальної еліти». Але ті, хто знає, хто так думає і відчуває – це і є українська інтелігенція ХХІ століття. І доки вона вперто народжується, всупереч табачникам та іншим (…), доти можна дивитися у майбутнє з надією та оптимізмом.

Олекса Олич




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ