АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Галицьке тірольство ХХІ століття
22.11.2011 р.

Ці терміни, на жаль, міцно вкоренилися в нашому суспільстві: «малоросійство» (як означення браку національної свідомості та тяжіння до «вищої», московської «культури»), «хохляцтво» (різновид «малоросійства», коли додається відсутність національної гідності та честі, і, як наслідок, бажання ініціативно вислужуватися перед уявним «вищим гаспадіном»). На жаль, ці терміни не стали елементом наукової термінології істориків для окреслення стану значної частини підмосковського українства минулих поколінь. Вони залишаються актуальними і сьогодні. Та якось моторошно стає, коли доводиться вагатися, обираючи, котрий з них краще характеризує певні сучасні події на Західній Україні ХХІ століття.

Ідейний рівень Дмитра Табачника (все російське – краще, українське – неповноцінне, галицьке - огидне) за часів СРСР гарантував йому впевнене кар’єрне зростання – політінформатор в піонерській дружині, другий секретар райкому комсомолу, вступ до КПРС. Щоправда, в ті часи брався до уваги також інтелектуальний рівень, а не лише ідейна виробленість. Ось тут проблема. Далі посади інструктора райкому КПРС він би не піднявся – в тій системі дбали і про якість вищих керівних кадрів. Сьогодні в Україні навпаки, цінується виключно вірність Партії регіонів та її керівникам. Інтелект, як кажуть, можна і купити. Тому Табачник вперто продовжує свої експерименти над повним вихолощенням національної пам’яті з допомогою державної системи науки та освіти. Один з таких експериментів – реанімація радянської піонерської гри «Зарніца» (тепер – «Зірниця») та підміна нею на шкільному рівні всіх національно-патріотичних заходів військово-спортивного характеру. На місцях хтось чинить цьому спротив, хтось мовчить, а дехто стає струнко.

Отож, на Львівщині, військовий комісар Сокальсько-Червоноградського об’єднаного районного військового комісаріату пише листа до Сокальської райдержадміністрації. Комісар нагадує, що згідно спільного наказу міністерств оборони та освіти «Зірниця» повинна відбутися. І просить дати вказівку районному відділу освіти «організувати та забезпечити в частині компетенції, визначеної наказом командувача Західного оперативного командування №95 від 01.04.2011 року», організацію та проведення даної гри. За 11 діб до початку її проведення «письмово повідомити» його, комісара, щодо «терміну проведення, керівника проведення, місце проведення, хто залучається до проведення, кількість учасників, з яких навчальних закладів залучаються до проведення та роль і місце військового комісаріату в проведенні зазначеного заходу». А в дводенний термін після завершення – повідомити його письмово «про результати проведеного зазначеного заходу».

Комісар - чоловік військовий, звиклий до порядку та дисципліни. Тонкощів функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядуванні може й не знати. Тому тут якісь зауваження висловлювати – зайве.

Лист приходить до адміністрації. Переходить до керуючої справами РДА Марії Христинич (відомої на Сокальщині націонал-патріотки з багаторічним стажем) з розмитою поміткою «опрацювати». Логічно було б якось делікатно пояснити військовому комісарові, що РДА не є підзвітна ні йому, ні жодному іншому «комісарові», ні навіть цілому міністерству оборони. Тому наполягати на якомусь письмовому звітуванні йому зі сторони районного відділу освіти, м’яко кажучи, не регламентовано жодним законом чи нормативним актом. Мова може йти про узгодження певної робочої групи, оргкомітету, який проведе захід (або лише відзвітує про проведення). Адже він своїм радянським духом тільки роздратує галичан (а це ж нікому не потрібно).

До речі, мудрі шефи КПУ свого часу піонерську «Зарніцу» не дуже то й насаджували на Західній Україні. Гра – військово-спортивна, а краї – бандерівські. Навіщо дітей повстанців з юних років ще й додатково вчити військовій справі, попри майбутній «армійський» мінімум? Але то – «партеліта», а тут – просто Табачник.

Можливо, Марія Христинич, передавши комісарський лист освітянам «до виконання», хитро замислила саме через проведення тої злощасної «Зірниці» зворохобити радянським духом сокальську молодь, а заодно ще й підняти інтерес до військової (партизанської) справи. Та чомусь видається, що тут мало місце не маскування патріотичної справи під «табачництво». А є це, на жаль, сумний приклад слугування владі. Тільки за часів Австро-Угорщини його називали «галицьким тірольством». А тепер його цілком справедливо можна «галицьким хохляцтвом». Коли, позиціонуючи себе у повсякденному житті патріотами, опиняючись на державній службі, люди на підсвідомому рівні стають на струнко перед малоросійсько-хохляцьким «Центром» (урядом, табачником, секретаркою Адміністрації). Автоматично вимикаючи у собі поняття національної гідності та й звичайнісінького розуму.

Олекса Олич



Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ