АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
незалежне
опозиційне видання

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Смерть і політика
05.08.2011 р.

22 липня - масове вбивство, скоєне Андерсом Берінгом Брейвіком. Загинули 77 людей.

26 липня – катастрофа літака в Марокко. Загинули 78 людей.

Тероризм в Норвегії, це наче хуртовина в Сахарі – цього просто не може бути, тому що бути такого не може. Однак сталося. Тому про авіакатастрофу помалу забувається (а більшість навіть не помітила повідомлень про неї, вишукуючи в новинах першочергово повідомлення з Норвегії). Зате терористичний акт Брейвіка ще довго залишатиметься однією з найвідоміших кривавих драм.

Від перших годин після трагедії почали висуватися різноманітні версії. Президент Обама одразу звично заговорив про міжнародний тероризм і потребу спільної боротьби з ним. Відповідно, водночас пролунали припущення як про помсту ісламських бойовиків за участь норвезьких військових в операціях НАТО, так і про спецоперацію ізраїльського «Моссаду» за намір Норвегії наступного дня розглянути питання визнання Палестинської автономії. Трохи пізніше з’явилася на сьогодні офіційно пропагована версія: Брейвік – ультраправий радикал-психопат, неонацист, ворог усього сучасного, здорового, демократичного. На підкріплення знайшлася навіть інформація про його диверсійно-терористичну підготовку КГБ Білорусії (недемократичної держави №1 у Європі). Про це повідомили представники білоруської опозиції, котрі хитромудрим чином вивідали у нетрях всесильного КГБ навіть його оперативний псевдонім – «Вікінг».

У відповідь почали лунати контраргументи європейських правих. А чого ж він, протестуючи проти офіційної політики мультикультуралізму та засилля ісламу, стріляв у своїх білих побратимів? Чому підірвав бомбу в урядовому кварталі в другій половині п’ятниці, коли в державних установах залишається обмаль чиновників? Чому поліція так довго добиралася до острова Утойя, залишаючи терористові час для завершення його кривавого злочину? Дехто почав навіть робити висновки про сплановану, підступну провокацію світового єврейства проти європейського правого руху.

Що не потрібно шукати у норвезькій трагедії. Виправдання - воюючи зі системою, в дітей не стріляють. Мотивацій (ідейні, психіатричні, свідомий провокатор, маріонетка спецслужб) – це сфера криміналістики, кримінальної психології. Організаторів (якщо такі були, свідомі унапрямлювачі чи приховані маніпулятори Брейвіка) – відповідь на це питання дасть не судовий процес, а, можливо, історія, через десятки років, після розсекречення архівів спецслужб.

Важливо зрозуміти, що буде надалі. В 1913 році «справа Бейліса» започаткувала в Російській імперії цькування іудаїзму. Що започаткує собою «справа Брейвіка» в 2011 році? Цькування націоналізму (під розпропагованими назвами «неонацизм», «ультраправий радикалізм»).

Жах від масового вбивства власних співгромадян перетвориться на ненависть до світогляду вбивці. Ворожість до його реальних чи вигаданих однодумців перевтілиться у ворожість до їхніх ідей. На крові 77 людей викристалізується такий собі збірний образ ворога: правий прихильник консервативно-християнських цінностей, який не толерує проникнення до Європи представників чужих їй народів та культур, противник ісламу. Зрештою, народиться ще один аргумент на користь заборони володіння зброєю (не зважаючи на те, що якби на острові Утойя хоч один чоловік мав вогнепальну зброю, кривавий шлях Брейвіка обірвався б значно швидше) та посилення заходів безпеки (розширення прав та повноважень поліцейських та спеціальних служб, можливо аж до переродження їх у неконтрольовані суспільством повновладні закриті корпорації).

Такі системні «корективи», обґрунтовані масовим кровопролиттям, трапляються. Достатньо згадати лише Росію, 2004 рік. 7 травня проходить інавгурація вдруге обраного президентом Путіна. А 9 травня приходить повідомлення про «подарунок» новообраному - в Грозному, на стадіоні, де проходив концерт до «Дня Побєди», пролунав потужний вибух, в результаті якого загинув президент Чечні Ахмад Кадиров і ще 6 людей, близько 95 осіб отримали поранення. Відповідальність взяв на себе Шаміль Басаєв, повідомивши, що в рамках операції «Відплата» покарано зрадника. Такі «подарунки» не пробачаються.

24 серпня в повітрі вибухнули терористки-смертниці - одразу два російські пасажирські літаки, загинули всі 73 пасажири і 17 членів екіпажів. 31 травня в Москві біля входу в метро «Ризька» підірвалася ще одна терористка, загинули 10 людей, 50 отримали поранення (цей вибух теж взяв на себе Басаєв). 1 вересня терористи захопили школу в Беслані, заручниками стали 1128 людей, переважно – діти. В результаті бою 3 вересня загинули 186 дітей та 148 дорослих, поранення отримали 728 бесланців і 55 силовиків. При штурмі школи були вбиті 12 працівників спецслужб та один місцевий житель.

13 вересня на засіданні уряду Путін проголосив законопроект про посилення вертикалі влади. Відтепер він визначатиме керівників суб’єктів Федерації, президентів, губернаторів та мера Москви. В Державну Думу обиратимуть лише за партійними списками, всі законопроекти будуть проходити через новий орган – громадську палату. Приводом для «реформи» стала бесланська трагедія. Такою була офіційна «відповідь» тероризму.

В Росії чимало говорилося про причетність до терактів спецслужб. Зокрема, недавно співголова громадської організації Елла Кесаєва оприлюднила інформацію, що особи більшості вбитих терористів були встановлені за результатами дактилоскопії. Всі вони свого часу були на обліку північнокавказьких УБОЗу та ФСБ, оголошувалися у федеральний розшук, затримувалися правоохоронцями, у них брали відбитки пальців, і згодом чомусь відпускали. Чомусь у всіх у графі «судимість» вказано: «не засуджений на основі п.1 ч.1 ст. 24 КПК РФ». Тобто, кримінальні справи проти цих людей або свідомо не відкривалися, або були закриті під однаковим приводом «відсутність події злочину». Чомусь з 32 бойовиків вдалося вислизнути лише їхньому невідомому командирові. На думку Кесаєвої, пояснення лише одне –так звані бесланські терористи були агентами російських же спецслужб.

Чи справді окремі теракти, і бесланська різанина були сплановані не на Північному Кавказі? Чи просто скористалися кривавим приводом? Остаточна відповідь навряд чи колись прозвучить. Але те, що в кремлівській практиці є традиція жертвувати кров’ю невинних задля своїх інтересів, відомо всім.

Саддам Хусейн, Усама бен Ладен, Джохар Дудаєв, Шаміль Басаєв у свідомості різних народів асоціювалися з тисячами жертв. Їх не називали психічно хворими маніяками. Їх просто знищили. Натомість Брейвіка одразу проголосили психопатом, а його психіатрична експертиза триватиме аж до листопада. Можливо, будуть визначатися, що краще – засудити злочинного «наці» до 21 року ув’язнення (максимальний термін у Норвегії), або запроторити довічно до закритої клініки («наці», отже маніяк).

Чи можна так цинічно використовувати смерть невинних людей для вирішення політичних цілей? Чи є мораль у політиці, чи то на Сході, чи то на Заході? За теорією імовірності, десь є…

Юлій Хвещук




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ