АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
ПРОРИВ В ... НІКУДИ
20.08.2012 р.

Я знаю Євгена Галатовича дуже давно. Ще з радянсько-горбачовських часів, коли обидва були у вченій раді асоціації фермерів Україні. Я займався безвідходною сільгосппереробкою, а він - ягідництвом.

Як не дивно, але тільки при Горбачові були найбільш сприятливі часи для фермерства - пільгові кредити, можливість придбання необхідної техніки, насіння та добрив . Саме тоді Євген Максимович взяв в оренду для свого плодорозсадника землю в Оброшино, придбав елітні саджанці в Білоруському, Молдавському і Російському НДІ садівництва, дещо привіз і Польщі. Я бував у нього в тому розкішному оброшинському плодорозсаднику. Привозив додому відра ягід його цілющого Гуммі, найсолодшого винограду, медової золотистої смородини. Це смішно, але Галатович не заготовлює ягід, навіть не продає їх. Вони в нього - відхід виробництва, потрібний ля того, щоб визначити по кращим ягідам кущі для подальшого розмноження.

Для посадки нових саджанців він наймав робітників. Вони рили траншеї. Заповнювали їх землею, перемішаної з гноївкою, потім встромляли рівними рядками живці смородини, винограду та інших культур, що розмножуються живцями. Рили такі ж траншеї поряд з рівними рядками вже плодоносних Гуммі і обліпихи, а також айви японської. Для цих культур робили відводки - прикопували нижні гілки обраних кущів. Зараз Галатович каже, що зробив тоді помилку - наймаючи робітників. Вони знаходили й відмічали кращі його кущі для розмноження. Перед сезоном садіння вони зникали. Кращий посадковий матеріал крали і продавали.

Але от за пляшкою «Біловезької пущі» на трьох найвищі наші компартіуди пропили велику Державу. Нас викинуло в море Незалежності в човні без керма і без вітрил. Смішно, але Першого Президента, колишнього головного ідеолога по боротьбі з націоналізмом Леоніда Кравчука, ми вибрали саме за провал роботи на цій посаді ...

Як і всі фермери, Галатович брав кредити в банку «Україна». Це мільйонні і мільярдні кредити можна було не повертати. Ті пару десятків тисяч, які він узяв на розвиток плодорозсадника зажадали повернути точно в строк. А тут ще й податківці внесли свою лепту. Галатович не бабкам на базарі продавав свої саджанці, а відправляв їх великими партіями фермерам, на умовах оплати з першого врожаю. Всі знають, що перший товарний урожай ягідники дають на 2-й або 3-й рік після посадки. У податківців інший рахунок - відвантажив продукцію покупцеві - плати негайно податок!

Відвантажив Євген Максимович десятки тисяч саджанців до військової частини свого однокашника і десятку знайомих фермерів. Банк вимагає повернення кредиту, а податківці негайної сплати податку за відвантажені саджанці.Ні фермери, ні військові гроші йому заплатити не змогли, то ж і ні кредиту повернути, ні ті податки заплатити було нічим. Конфіскував у нього банк дачу і квартиру, визначені під заставу при видачі кредиту. Податківці відібрали легковик і вантажівку, а щоб не посадили за злісну несплату податків, довелося продати і квартиру дружини. Уявіть його стан - отримує мінімальну пенсію, житло відібрали, живе в курені в своєму плодорозсаднику. Та й той вже не свій - банк відібрав і землю за несвоєчасне повернення кредитів.

В таких умовах і прикотив до нього директор Новосілковского сільгосп.технікуму

Микола Павлюк. Запропонував посаду зав.лабораторією ягідництва у них в технікумі і безкоштовне житло в тій же лабораторії. Обіцяв, що розмістить на землях свого технікуму і зареєструє його плодорозсадник за умови, що Галатович створить і ягідник не менше ніж на 5 га при технікумі. Звичайно, Євген Максимовіч з радістю погодився. В Оброшино не залишалося ніяких перспектив, одне життя в курені чого коштувало! Позрізали він з обраних кущів живці. Викопав пару саджанців Гуммі, айви японської та обліпихи і перебрався в ці Новосілки. Прпо той солодкий віно град забув. Коли ж згадав і приїхав за ним, ні одного паростка не залишилось. Все розібрали «добрі люди».

Під житло йому дали пару кімнат в тій лабораторії, правда з відключеними батареями опалення. Так що обігріватися йому доводилося електроплиткою і електрокаміном.

Заклав він плодорозсадник і величезний сад. Два роки все йшло відмінно - давали йому студентів на практику. Вони копали траншеї для плодорозсадника, садили саджанці в саду. Все, як і домовлялися.

А потім Павлюк вирішив приватизувати той плодорозсадник з садом. Євгену Максимовичу в цій приватизації його дітища відводилася роль - прийми-подай. Студентів йому перестали давати. Мало того, в лабораторії взимку відключили електрику, мовляв, за перевитрату. Адже її використовували для обігріву…

Спали в одязі, поверх ковдр з шубами. Так дожили до весни. Весною приїхав за саджанцями бізнесмен з села Стрілки біля древнього містечка Бібірка (в півгодини автобусом до Львова). Подивився, як живе Галатович. Жахнувся. Запросив його до себе в ті Стрілки. Знайшов там йому старого діда, який жив в центрі села, а мав ще будиночок на околиці, що дістався в спадок від померлої тітки. У будиночку тому ніхто вже з десяток років не жив, зате ділянка при будиночку була з прекрасним грунтом. Ціну за оренду будинку дід назвав цілком прийнятну. Ось і переїхав Галатович в Стрілки. Знову позрізав живці з обраних кущів, викопав десяток саджанців і відводок. Розбив на присадибній ділянці новий плодорозсадник. Звичайно, не в таких масштабах, як в Оброшино. Та й копав і пересаджував все тепер сам. Благо, чорнозем був такий, що й особливих добрив не потрібно було. Вистачало компостів. Розробив нові технології посадки, що дали можливість отримувати урожай не на 2й-3й рік після посадки, а вже на наступний. На третій же рік з куща йошти можна було вже зібрати по відру ягід http://s60.radikal.ru/i169/0808/14/230cc63fb87d.jpg. Пішов до голови сільради з проханням виділити йому ділянку за селом для оформлення плодорозсадника. Забув Галатович, що до нинішньої влади з порожніми руками не ходять. Та, власне кажучи, де йому було взяти ті гроші для хабара - фермери, без підтримки Держави, ледве виживають і грошей для закупівлі великих партій саджанців не мають. Частину, де його другом був зам.по тилу, що купував у нього саджанці, розформували. Так що він став займатись тільки селекцією ягідних культур, створенням власних сортів. На цьому грошей не заробиш! Чекав-чекав голова, коли ж він покладе щось на стіл, та так і не дочекався. Галатович також не дочекався позитивного рішення. Голова сказав, що він прийшлий і ніякого права на землі села не має! До речі, селянам з Стрілок також землі не дісталося. Всю повіддвали львів'янам за солідні гроші ...

Через 5 років помер дід, у якого орендував Галатович будинок з ділянкою. Звернувся він через півроку в сільраду з проханням перевести безхозний будинок в комунальну власність і здати йому в оренду. Знову прийшов без хабара і, природно, отримав відмову. А ще через рік, влітку, приїхав на джипі здоровань, внучатий племінник покійної дружини того діда, по-хазяйськи походив по ділянці, подивився на величезні кущі йошти і заявив сторопілому Галатовичу, що з цього будуть відмінні дрова для мангалів, щоб шашлики робити! Ображений Галатович виштовхав його з двору. Той подався до голови. Природно, не з порожніми руками. Хоч ніяких документів про рідню з тим дідом-господарем будинку, у нього не було, але голова знайшов пару свідків, щоб підтвердили, що особисто бачили цього здорованя у діда.Після цього той «родич» подав в суд і, хоча зі смерті діда пройшло майже два роки, а не півроку, як належить за законом, а свідки підтверджували тільки його знайомство з господарем будинку, суддя Гуліда прийняв рішення виселити Галатовича. Я був у нього восени під час виселення. Бачив і http://s006.radikal.ru/i213/1207/ce/8beffe346fdc.jpg сфільмував цю ганьбу. Ось помилуйтеся на цього «нового українця», який пустив на шашлики унікальний плодорозсадник. http://s018.radikal.ru/i507/1207/3e/17a0b66c20dd.jpg

На щастя, в цей час знайшлися знайомі, які запропонували Галатовичу зняти у них в оренду будиночок далеко-далеко за селом, про який нова влада навіть не знає. Відвіз туди Галатович підведою свій нехитрий скарб. Зрізав під пильним оком судового виконавця та міліціянтів з десяток живців, викопав кілька саджанців і відводоу, і все ...

Грунт на тому хуторі був вже не чорнозем, а суглинок. Так що довелося йому копати траншеї для компосту, з подальшою пересадкою в них саджанців, вже метрової глибини. Все одно не здався. На наступний рік я з величезним трудом (5 кілометрів степової стежкою) дістався до нього, щоб сфотографувати річні кущики з ягодами смородини http://s16.radikal.ru/i191/1207/64/7f06efe96c4a.jpg і тут же поспішив назад. Як не поспішав, але єдина проходяща маршрутка вже проїхала. Довелося 8 км до Бібірка йти пішки. Добре хоч по дорозі ніхто не їхав, так що йшов неспішно по центру ...

Але й там Євген Максимович прожив лише три роки. Після того стресу в Стрілках, лікарі виявили у нього рак кишко вика на третій стадії. Що таке рак, знає кожен. На цій стадії операція може продовжити життя максимум на 5-6 років. Пішов Галатович в онкодиспансер. Там лікар на клаптику паперу написав таку цифру вартості операції, що Євгену Максимовичу за все прожите життя не довелося заробити. Вирішив обійтися без операції, адже перемагали ж люди рак. Щоб відволіктися від гірких думок створив академію ягідництва і ягідної фітотерапії. Привернув до академії вчених і практиків. Став лікуватися ягодами і соком ожини та бузини. Один з колег знайшов йому будиночок з чорноземною присадибною ділянкою в селі Білки Перемишлянського району.

Влітку минулого року на його хутір налетіли якісь бандити. Хутір знаходився в старому колгоспному саду. Постріляли для остраху в повітря. Обдерли всі ягоди з його кущиків і запропонували забиратися з хутора, щоб і сліду не залишилося. Це і стало прекрасним приводом для переїзду. Позрізав Євген Максимович живці зі своїх кущів, повикопував саджанці та підщепи й відводки і восени переїхав в ці Білки. Як на тому хуторі, в селі теж вже нема пошти, то ж зв’язатись з ним можна лише по мобілці 380956418922…

На початку травня цього року я приїхав до нього, подивитися, як же живе справжній президент народної академії. Виїхав битком набитою маршруткою в 9.50 ранку з Винниківської автостанції. До Перемишлянський Брюховичів їхали нормальною асфальтованою шосейкою, а там повернули на дорогу, з повністю розбитим асфальтом. Ямки, вибоїни, гравійка. Тряслися в старенькому автобусику 4 км. тією «дорогою» майже стільки ж, як попередні 40 шосейкою. Нарешті, в Білках мене зустрів Галатович. Йдемо з ним в інший кінець села, де він орендує будинок з ділянкою. Зустрічні вже заздалегідь розкланюється з Євгеном Максимовичем і мною. Здивовано дивлюся на нього - в тих Стрілках, та й Новосілках з нами майже не віталися. Галатович сумно посміхається - «Там було прийшле населення, тут же живуть століттями. Звідси лише їхали. Я тут єдиний приїжджий. Школи тут уже немає, пошта закрита, ось той будинок із замком на дверях - єдиний магазин. Так що село вимираюче. Молоді тут адже робити нічого. Всі тут знають один одного, знають тепер і мене. ... »

Біля крамниці звертаємо наліво на зелену галявину. А на ній красується свіжевибілений великий. http://s018.radikal.ru/i525/1207/c8/37afcfa27808.jpg будинок з прапором. Галатович з придихом каже - «а це наша «Просвіта ». Зберегла, вірніше відродила її Галина Василівна Фінна. Вона колись працювала тут бібліотекарем. Вийшла на пенсію вже при Незалежності. Якраз тоді почалася епопея з постійними виборами. От і стала вона звертатися до кандидатів у нардепуки і просто в депутати. Просила виділити кошти на капітальний ремонт будинку. Бажаючи пролізти до депутатської годівниці, виділили таки їй вельможні кандидати в депутати потрібні кошти. І ось в селі вечорами звучить музика, у вихідні люди йдуть в читальню, а в такі дні - в абонемент. Діти займаються в гуртках. Ви бачите на стінах їх ліплення і стінні газети http://s03.radikal.ru/i176/1207/3e/4e2d3332bf11.jpg

http://s018.radikal.ru/i523/1207/f2/cb7c2041bd0c.jpg

Поки в селі є діти і їм є чим зайнятися, село буде жити. Ось і Галатович каже, що поки жива Галина Василівна, буде життя і в селі. Адже на подвижниках стоїть наше суспільство ...

Ще через кілометр, в самому кінці села, розташувався його будиночок. Будинком це назвати http://s57.radikal.ru/i157/1207/81/fa7d1d19dd2e.jpg важко - вікна та двері вмуровано прямо в стіни - без підвіконь, віконних і дверних коробок. Батареї опалення в будинку є, але не працюють. Євген Максимович з дружиною знову всю зиму спали одягненими, обігріваючись в спальні електроплиткою, на якій і готували. Але Галатович не звик і не любить скаржитися. Повів він мене на свою ділянку.

Знімаю плантацію саджанців, які виросли з посаджених торік живців і, посаджених тоді

http://s001.radikal.ru/i195/1207/59/13fa9267e691.jpg ж, кореневих отприсків і відводок малини та ожини http://i063.radikal.ru/1207/f8/ed0411c6f6db.jpg. Поспішаю назад на автобус, тому що наступний буде тільки о пів на п'яту вечора. На жаль, побачили ми з Галатович тільки зад маршрутки. Довелося 4 км до Брюховичів йти по розбитій дорозі. Євген Максимович в чоботях йшов швидко, мені ж через кожні 5 хвилин доводилося зупинятися і викидати з сандалів камінці. У Брюховичах сів у проходящу напівпорожню маршрутку і до вечора був уже вдома.

Нещодавно знову подзвонив Галатович. Дозріли ягоди і він хоче, щоб я зняв кущі його ремонтантної безшипної ожини, на яких одночасно є майже зрілі, великі ягоди і щойно зацвівші нові квіти. Добрався до нього тим же шляхом. Дорогу знав, тому попросив його чекати мене в своєму будинку.

Плантація його виросла вгору і вшир. Сфотографував кущ з величезними ягодами його чорної смородини. http://s47.radikal.ru/i116/1207/39/9bbd450a63c1.jpg.

При цьому чорної смородини у нього з десяток сортів. І в кожного свій присмак у ягід, форма то кругла, то овальна, а от розмір у всіх, як у Мелітопольської черешні. Вони з дружиною гордо демонструють кущ http://i036.radikal.ru/1207/49/2aa5a0f58ecb.jpg з солодкими ягодами червоної смородини, втім, він говорить, що є у нього і дуже кисла - за замовленням винзаводів. Знімаю кущ http://s019.radikal.ru/i615/1207/53/a26d46f5fe35.jpg з величезними ягодами йошти. При цьому Галатович невдоволено бурчить, що йошта займатися вже немає бажання. З 100 живців, більша половина не дала жодної ягідки, хоч він зрізав живці з плодовими бруньками ...

А далі підходимо до його найбільшою гордості. Ремонтантної безшипної ожини, відводки якої він посадив минулої осені. Кущі величезні. Всіяні ягодами. http://s017.radikal.ru/i403/1207/aa/15d94122a229.jpg Але головне, підкреслює він, не ці вже великі ягоди, а нові http://s019.radikal.ru/i615/1207/9b/9d0d5bb901bb.jpg квіти поруч з ними на тому ж кущі. Тобто йому вдалося отримати ожину, яка дає і самі ранні ягоди й одночасно пізні. Якщо поєднати це зі звичайною середньостиглою безшипною ожиною, то сезон його ожини розтягнеться з червня до жовтня ...

Назад ми знову запізнилися на маршрутку і до Брюхович я йшов пішки, в його супроводі. Розмовляли по дорозі про життя. Я хоч і соромився, але запитав, а як він себе почуває. Чи не доводиться колоти наркотики, щоб знизити біль від раку. У мене ж недавно від раку померла улюблена однокласниця. Онука її з плачем розповідала, як та мучилася, а перед смертю вже навіть наркотики не допомагали. А продала ж заради лікування квартиру і влізла в борги, які онучці все життя виплачувати! Галатович гордо посміхнувся - «знаєте, тих хто був тоді разом зі мною в черзі до того лікаря-онколога, давно вже немає не світі. Влізли в борги, викинули гроші на ту операцію, але все одно померли в муках. Я шукаю в літературі згадки про всі випадки самолікування раку. Аналізую їх. З ранку до ночі я пораюся зі своїми саджанцями, на самоїдство з тим раком часу не залишається. П'ю свої настої з трав, сік і молоде вино з ожини і чорної бузини. Знаєте, вже більше місяця ні тих болів, ні кровяно-слизових виділень немає. А головне, народ навколо справжній. Ніхто не заздрить, не краде саджанці, не проклинає. Живу, як у Дитинстві. Але ж настрій-головне для лікування ...

От тільки одне турбує - розширювати плодорозсадник треба. Я вивів власні сорти, хотілося б їх легалізувати. Але на все потрібні великі гроші. А для цього потрібні замовники. В цьому році мені, власне кажучи, продавати ще нічого. Я тільки отримав перший урожай, що дозволяє відібрати кущі для розмноження. На наступний рік у мене буде вже сотня кущів, що дозволить продати тисячі живців…

Я здивувався і обурився - «який ідіот торгує живцями. Коштують вони копійки, а отримані з них на наступний рік саджанці, вже десятки гривень. До того ж продаючи жівци і технологію вирощування саджанців, створюєте купу конкурентів, які будуть видавати ці сорти за свої, а про вас ніхто і знати не буде ».

Євген Максимович, звичайно, спочатку для порядку побурчав, що зараз крім живців, йому продавати нічого, але потім погодився, що краще продавати саджанці. Дійсно. Ось він у минулому році купив на Краківському ринку чудові, смачні ягоди Гуммі. Запитав бабусю-продавчиню, звідки вони. Вона відповіла, що це ще її діди вирощували. Запитав, а звідки вона. Відповіла з Оброшино. Виходить, вирощують його Гуммі, а про нього ніхто й не згадує, мовляв це ще діди вирожцували!

Посадив він мене в Брюховичах на маршрутку. Їхав я і лізли в голову гіркі думки. Галатович здійснив справжній прорив у агронауці. Він отримує товарний урожай ягід уже на наступний рік після посадки. Він розробив нову агротехнологію їх вирощування, що забезпечує і високий урожай і високу якість ягід. Мало того, замість гноївки або хімічних добрив він використовує компости з перегнилої трави. Він виплекав сорти, що не бояться найпоширеніших хвороб. А що далі?

Кому потрібні його розробки? Колгоспні сади давно вже загублені. Фермеру не до саду. Дачникам потрібні десятки саджанців, а не тисячі, що він вирощує. Господарі великих агрофірм воліють займатися тим, що вони знають і що модно. Сіють пшеницю по пшениці, соняшник по сонячнику, роками вирощують рапс, який хворіє вже через 2 роки вирощування на одному місці. Бо вони вміють лише командувати і націлені на швидкі гроші. Ні знань, ні інтелекту вони не мають.

Колись я думав, що мої розробки шинкових та ковбасних виробів дадуть змогу селянину купляти в сільмазі м’ясні вироби смачніші і дешевші, ніж зроблені на великих м’ясокомбінатах. Коли тодішнєму Міністру Мясомолпрому СРСР Антонову вони здались непотрібними, передав свої розробки на Захід, за що й був висланий з Підмосков’я до Львова. Та хоч з Заходу мої розробки прийшли і в Україну. Щоправда, в страшенно спотвореному вигляді.

Мій приятель Сашко Єкимовських розробив копійчану приставку до газового пальника, яка економить до 40% спалюємого газу. Вже півтора десятка років оббиває кабінети чиновників, щоб дозволили впровадити винахід в виробництво. Вже навіть Януковичу подарував патент на ту каталітичну приставку. Ныякоъ реакуыъ! Кричать, що Росія нас душить газовою угодою, а здешевити за рахунок тих пальників, той газ на 40% не хочуть! В ті часи мої винаходи й розробки доходили до нас через Захід. Зараз Захід бере вже не розробки, а розробників. Впевнений, забере і Галатовича, і Єкимовських. З ким і з чим ми залишимось?

В 2004 ми здійснили Майдан. Вожді зрадили його. Влада кричала і кричить знову про «Український прорив». Прорив здійснився. Прорив в…нікуди!

К.т.н.Володимир Сиротенко(Вербицький) Правнук автора «Ще не вмерли України»




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ