АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Ніжиться природа на мольберті.
24.07.2013 р.

Живе і творить у Полтаві молодий художник Денис Городничий. Це його рідне місто, у якому народився 1984 року. Полтавщина завжди була багата на обдарованих особистостей, чим же приваблює живопис Д.Городничого? Інакшістю, в першу чергу. Як і багато інших дітей, згодом юнаків, навчався у школі звичайній і художній, потім здобув вищу освіту. Митець у своїх спогадах часто повертається у дитинство. Любив, нехай і неусвідомлено природу, влітку гостюючи у родичів в Новосанжарському районі допомагав косарям. З дитячих літ був привчений до праці. З якимось легким сумом Денис зауважує: «У школі нас не навчили, не привили любов до рідної землі, до Батьківщини. Та може, це почуття приходить до людини, чи не приходить…». До закінчення Національного технічного університету імені Ю.Кондратюка, над багатьма знаковими питаннями не задумувався. Відчуття, усвідомлення самого себе як українця, відповідно українського митця, прийшло вже у дорослому віці. Та під час навчання у художній школі пощастило з наставниками, - П.Воликом і О.Тарасенком. З їх допомогою і порадами входив обережно у світ живопису. Постали нові виклики і запитання, ким же стану, графіком чи живописцем? Спочатку захоплювався творчістю Левітана і Шишкіна. Але з роками все більше приходило розуміння українського живопису, серед улюблених авторів – М.Бурачек і П.Левченко.

Полтавський край, це і його земля, природні ландшафти якого стали напрямком пошуку нової пластики українських краєвидів. Річки, ліси, степи і лісостепи рідного краю навіть після побіжного знайомства закарбовуються у пам’яті подорожуючого. Краєвиди Котелевщини, куди частенько приїздить Денис для написання етюдів, наче розчиняють у собі, обіймають, запрошують зазирнути у зеленаву сутінь лісу. Природні картини являються ніби із казки. Ясени, буки, сосни простягають свої вузлуваті руки над хатинками, так гарно можна усамітнитись під їхніми кронами. А довкола неймовірна тиша… Тільки тут, обабіч сільських гостинців шелестять високі, первісні трави, тут, стоячи на пагорбі вдихаєш пахощі чебрецю, аж у голові макітриться. Бачиш, як ластівка, ледь не перед твоїм обличчям, на мить озирнувшись, перехоплює з сухим луском летючу комаху. На цій землі є образи, над якими не владний час, один з них – хата із світу, що поза межею, біла хата з сонячного світу дитинства. Тіло старої хати і її душа складають єдину сутність, з кожним роком, чим нижче крокви – тим ближче її суть до землі, з якої вона колись постала. Тепер на Полтавщині, та й не тільки, доволі цих приземкуватих, покинутих хат, вони так подібні у своєму руйнуванні. Ми ще пам’ятаємо кращі часи селянських осель в Україні. На Клечальну неділю, коли паленіють вишні, стіни хат квітчали і діл встеляли запашним татарським зіллям, і воно, хрустке, приємно холодило ноги. У ці дні, в кутку з Божниці ласкаво поглядав святий Пантелеймон. У дильованих стінах, легких і сухих, завжди гостював затишок. Вночі ж, коли місячне проміння повзло і поволі ворушило на стіні примарні квіти рушників, оживали різні звуки. Хати живуть своїм життям, а покинуті, сумно зиркають віконницями з розбитими шибами довкруж, та то вони очікують нових хазяїв.

Інколи приходить думка, а може тільки там все справжнє? І чому у різних куточках нашої землі у білесеньких хаток вікна завжди сині? Чи не пов’язано це з важкою працею хлібороба, що і сил бракує підвести очі догори, щоб побачити сліпучу синь неба? Колір вікон тому й синій! Повернення, поки що кволе, але відбувається, а початок будь-чого, це ледь не пів-справи.

І постають перед очима рядки вишуканого лірика Миколи Вінграновського:

«Мати білять яблуні в саду,

Мати білять хату та у хаті…»

Квітучі сади – яблуневі, вишневі, це теж один з символів хліборобської країни. Недарма ж, Олександр Довженко писав: « Гадаю, що під розквітлою яблунею не можна навіть лаятись…»

Пригадується, як дивився разом з автором на десять чудових етюдів написаних у місцевості, що розташована поміж Лихачівкою і Дем’янівкою. Серед свіжо створених етюдів, - «Буяння бузку», «Захмарилось», «Берези», «Лелеки у лузі», лелеки насправді час від часу розгулюють серед цієї, ще не займаної природи. Рядки поезії Вінграновського, хоча він з південних країв, але достоту, про ці природні куточки:

«До нас прийшов лелека

З косою на плечі,

Води напився з глека

Та й сів на спориші.»

Живописець ділиться своїми незатертими думками, про все більшу відчуженість від міста: «В містах, особливо великих, багато штучності, душа городянина ніби закута у тих височенних будинках зі скла і бетону. А на хуторах-селах, все правдиве, гадаю, тут криються справжні духовні цінності, а земля випромінює радість від того, що ми на ній живемо.» Українець, на думку художника не той що живе в Україні, а той, хто спілкується і оберігає рідну мову, культуру, традиції, що йдуть від дідів-прадідів.

Художник почав писати новий, великий цикл робіт, присвячений українським матерям. Він буде дуже цікавий всім, кому Україна насправді мати, а не мачуха. Заглиблюючись у творчій праці в імпресіоністичну глибінь, та від находячи там риси притаманні українським пейзажам, митець сповнений ще багатьох творчих задумів. Господь і природа подарували йому – здібності, хист, талант, тому є впевненість – українське малярство поповниться ще одним цікавим національним художником, серце якого наповнене любов’ю до всього рідного. «Думаю, що є закономірність у тому, що народився у Полтаві, а не в Америці, Австралії, чи ще деінде», - запевняє Денис Городничий.

Він прагне жити з Україною одним життям. Та належить до тих, хто навіть у баюрі може побачити і бачить небо…

А щодо малярства, то це – мистецтво одержимих…

НА ФОТО: 1. Ранок після дощу. 2. Ріка Ворскла.

Андрій Будкевич




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ