АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Коло Сергiя Гнойового, або як знайти свою Дем`янiвку
13.09.2012 р.

«…живу в центрi всесвiту, чомусь не в Києвi I не в Парижi, в мене своє коло. Зовсiм недалечко скіфська розрита могила, далi – давнiгородища, далiОпiшня (а це річ серйозна, серйозніша, нiж я), далiДиканька з гоголівськими вiдьмами, з такою легендарною силою, а далi–Миргород, РешетилiвкаiПолтава. От коло й замкнулося – а я в центрi,» -це ключовий уривок з монологу «Я один. Рахую зірки. Мiльйон одна…», знакового полтавського митця Сергiя Гнойового.

Рiзнiвиди мистецтва мабуть не розташованiу виглядiнескiнченного ряду, або трикутника, чи іншої геометричної форми, вони можливо розташованi у виглядi кола i служать нам, людям, своєрiдним захисним щитом від черезмірноїзаматерiалiзованостi, приземленостi, байдужостi оточуючого нас свiту… У Сергiя насправдi є СВОЄ КОЛО, видиме i невидиме. Селянська хатина у якiй мешкає художник знаходиться в оточеннi лiciв, з одного боку – соснових, з інших – змiшаних, а хатина в центрi кола. Є коло i довкола хатини, я навiть обійшов її, чомусь тричi, краєвидиi зблизька, i здалека чаруючi, а паркану немає, бо він заважав би спостерiгати як сходить i сiдає сонце, i можливо тому, що паркан – ознака вiдчуженостiвід природи, від людей кровно спорiдненої з ним Полтавщини.

А прийшов у цей свiт Гнойовий Сергiй Миколайович 5 жовтня 1954 року, у невеличкому селiРибцi під Полтавою, закiнчив Полтавську дитячу художню школу у 1972 роцi. В 1975 – 79 роках – навчання у Ленiнградському художньому училищiім. В. Сєрова, потім праця у художнiй школiЛенiнграда, пізніше, Сиктивкара. Та тонкi струни душi бриніли тугою зарiдним краєм, його нечутно, але твердо кликала рiдна Полтавщина. Сергiй той поклик почув i повернувся… Деякий час мандрував Полтавщиною, вiдвiдав Диканьку iоколицi, Новосанжарщину, Котелевщину. Iось так, подорожуючи, знайшов свою Дем”янiвку, а вона знайшла його, українського митця з крицевим внутрішнім стрижнем, i вже більш 18-ти років у своєму кутку, точніше колі, він єдиний постійний мешканець.

Три доби пощастило мені гостювати у Дем`янівці в товаристві Сергія Гнойового, наче побував у раніше не знаному куточку України і світу, де вдень небо високе до небаченої високості, по якому пливуть білі і сиві хмарки і хмарини, де вночі – небо синьо-чорне, щедро всіяне зіроньками і зірками, до одного мільйона третьої, і вночі небо ніби зовсім-зовсім над головою, здається, перебуваєш під Покровом Богоматері, берегині українських земель. А ще вдень багато тепла і сонця, і вітер, пустуючи, розгойдує кущики перекотиполя серед лук і полів благословенної Дем`янівки, гострий запах хвої, дихається легко-легко, йдучи шляхом від траси, що веде на Котельву. Лісові зайці перебігають ледь не через подвір`я, яке окреслене невидимим колом, бо ж огорожі немає… Трапляються іноді неподалік і дикі кози, і навіть дикі кабани, бачив одного разу десяток, йшли рядком, неначе у шерензі, - розповідає С.Гнойовий.

Роботи непересічного полтавського митця прибиті прямо до хати, ще не дописані, у процесі, - як зазначає Сергій, а придивитися ретельно, де і що не так, можна і зблизька, і з відстані до сотні метрів, а то й далі…

З творчими роботами художника познайомився доволі давно, окремі з них споглядав у виставкових залах-галереях Києва, зокрема у «АВС-арт». Та лише сидячи на ослінчику біля дем`янівської хати, народилась думка, що теми для живописних полотен автора, це не результат роботи його бурхливої уяви, не асоціативна здатність мислення людини, а ці теми художник отримує по незримому каналу генетичної пам`яті роду полтавського, від мертвих до живих (мова йде про роботи – «Моє село», «Характерник», інші). Бо таки впевнений, що плахту і вишивану сорочку на мотузку, можливо сто літ тому, а то й більше, чіпляла дівоча рука полтавки, а інформацію про це через товщу років отримав митець і відобразив на полотні. Картину «Характерник» можна розглядати і під кутом зору ледь не повного зникнення на наших землях не- зігнутих козацьких натур, подібних до КостенківськогоЧурая, а от вишняками засіяно наші землі, як будяками. Характерники, нехай і на сучасний лад, повернуться, бо ж були колись… Ця картина вселяє, пробуджує оптимістичні мотиви, бо й сам автор свято вірить у світле прийдешнє України.

…другий день на дем`янівській землі. Гостинний господар запропонував бути присутнім під час створення художнього полотна. Я був уважний спостерігач за цим дивовижним дійством; народжувалась на полотні одна з полтавських мадонн, хоча всі українки на його картинах, - і фатальні, і знакові, адже колись саме такі жили, працювали, кохали на цій загадковій землі, така якщо подивиться – причарує на все життя, а якщо давніш це було, то й повернеться з часом, бо все йде по колу… В правій частині роботи гаряче – червоні квіти на чорному тлі, як у пісні, червоне – то любов, а чорне – то журба, два кольори, протилежні за змістом, як у житті. А у лівій частині – чорні будяки, це у глибині, а попереду виступають червоно-жовто-бузково-зелені квіти, та й таки квітнуть природно і органічно. Зачаровано споглядаю, та на власні очі побачив, як чорні будяки під помахами руки живописця, наче диригента, трансформуються у чорне тло, на якому вимальовуються шість неймовірних квіток, шість справа і стільки ж зліва, і знову, ще одне коло. Поза голівкою вродливиці-мадонни проступив несподівано місяць-серпанок, який своєю гострокінечністю ледь-ледь торкається квітки, яка на всі сто квітне лише на Полтавщині. Вітер, граючись, закинув розкішне чорняве волосся полтавки, мабуть, Наталки, теж у квіти, над високим чистим чолом волосся заквітчане червоною стрічкою.

І ось оцю неймовірну тишу, яку гармонійно наповнював легенький вітерець, та шелест листя більш ніж столітнього дуба, під яким я заховався від пекучого сонця і з двадцятиметрової відстані спостерігав за неповторним диво-процесом народження Картини, порушив голос Сергія: «Ну, на сьогодні досить…»

«Малярське письмо Сергія Гнойового і традиційно-розписове, й новаторськи-узагальнене, реалістично-метафоричне й символізоване до етнічних та філософських понять» - таке означення стилю і змісту художника С.Гнойового дає Володимир Данилейко, знаний історик мистецтва. У його художніх полотнах закодована і українська вишиванка (Решетилівка), і народна пісня, і традиції та звичаї Полтавського краю.

Третій, останній день перебування, чи гостювання на Полтавщині у Дем`янівці ознаменувався відвідинами урочища Розрита Могила, яке розташоване близько 4 км від Дем`янівки. Згідно легенд і людської пам`яті, то було святилище аріїв ще у дохристиянський період історії. У роки більшовицької окупації сім насипаних пологих пагорбів з округлим котлованом у центрі, зусібіч засадили дубочками, аби люди, що проїжджають шляхом, не запитували, а що це за пам`ятка історії? Це один з яскравих прикладів як намагалися стерти генетичну пам`ять роду українського…Бо ж знаємо, що кожен край, де проживав історичний етнос, має свою енергетику, її випромінює земля. Ця енергетика тисячоліттями формувала характер і мову корінного народу, який проживав на своїх землях, і ці енергії були спорідненими. Розвивалась своя власна філософія життя. Енергетика землі і мови підтримували одна одну і оберігали. І тому навряд чи помилюся саме така традиційна українська енергетика струменить від чималої кількості робіт С.Гнойового, зокрема, «Селянка», «Диканська писанка», «Святковий вечір», «Полтавка», «Святковий день», «Прощавайте», «Сумна»…

Поверталися з урочища пішки, гостинець пролягав через сосновий ліс, під ногами шурхотить пісок, усе наскрізь просякнуто запахом хвої, прошкуємо мовчкома, але ось озвався Сергій: «Зупинися, оце тут по колу є двадцять вісім курганів, а ліс був насаджений після закінчення Другої світової». І це ще одне коло, коло курганів.

… встигли коротенько і порибалити на річці Мерло, яка густо заросла очеретами, але і на плесі риба не ловилася, мабуть, перед дощем…, зате спіймалася річкова черепаха, яку відпустили.

Ось у такій таємниче-загадковій місцині живе і творить заслужений художник України – Сергій Гнойовий, наділений могутнім талантом від щедрої землі і пам`яті роду українського. Коли вранці пан Сергій проводжав мене до шляху на Котельву, казав і йому, і Дем`янівці, та всій невимовно прекрасній Полтавщині: «До наступного побачення». А ще обов`язково слід додати, що кожній творчій особистості хочеться побажати, - знайдіть свою Дем`янівку, хто зна, може саме в цьому і полягає один із секретів людського щастя.

На фото картини: 1. Характерник (на головній). 2. Фото художника Сергія Гнойового. 3. Прощавайте. 4. Святковий вечір.

Андрій Будкевич. Журналіст, член НСЖУ.




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ