АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Інколи краще відпочивати…
20.05.2013 р.

Різноманітні травневі свята традиційно навіюють людям думки про відпочинок, приємне проведення часу, але аж ніяк – не про роботу. В цьому народні депутати абсолютно не відрізняються від звичайних громадян.

Відповідно до календарного плану роботи Верховної Ради, 7 та 8 травня депутати мали би працювати в комітетах, комісіях та депутатських фракціях. Проте у графіку роботи парламентських комітетів, де зазвичай оприлюднюється порядок денний засідань, інформація про будь-яку діяльність депутатів 7 та 8 травня відсутня. Громадянська мережа ОПОРА вирішила з’ясувати, чи працюють депутати у комітетах і чому вони не оприлюднили порядок своєї діяльності. Комітети інформують громадськість про свою діяльність на сайті Верховної Ради, в мережі Інтернет, газеті «Голос України» та інших засобах масової інформації. Але ніде цих даних виявлено не було. ОПОРА звернулася до народних депутатів та працівників секретаріатів комітетів, які підтвердили, що засідання не відбуваються, а більшість депутатів продовжують святкувати. І це не вперше депутати порушують план роботи. Минулого місяця, у період з 22 по 26 квітня, засідання провели лише 3 з 29 комітетів.

Звичайно, можна звинуватити у надмірному прагненні до відпочинку та продовження святкувань більшість з ПР та КПУ. Але ж і опозиція чомусь не висловила свого протесту стосовно «ухиляння від праці» та прогулів. Проміняла нагоду черговий раз дошкульно вколоти «злочинний режим», дещо зіпсувати святковий настрій, на можливість теж тишком-нишком додатково відпочити від виснажливої законотворчості. Адже парламент нікуди не втече, а режим рано чи пізно буде повалений.

Самовпевненість опозиції дещо дивує. Оскільки окремі її дії «дивують» громадян і аж ніяк не можуть додати їхніх симпатій. Наприклад, народні депутати від «батьківщини» Геннадій Москаль та Віталій Ярема, обоє – багаторічні високі чини МВС, зареєстрували законопроект, що пропонує доповнити Кримінальний Кодекс України новою статтею 163-1 «Незаконне здійснення візуального спостереження за особою». Декларований намір був гарний - заборонити стеження міліції за політиками. Але вийшло все як завжди.

«Незаконне здійснення візуального спостереження за особою» для авторів - це «цілеспрямоване негласне або відкрите, але всупереч її волі, візуальне стеження (слідкування) за особою протягом певного проміжку часу з метою збирання, перевірки, фіксації на матеріальних носіях та подальшого використання або передачі третім особам інформації про неї, місце її знаходження, її дії тощо, в тому числі під час проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій».

Ключовими є слова «в тому числі», які передують згадуванню дій, пов'язаних із проведенням оперативно-розшукової і слідчої діяльності. Отже, правоохоронні органи є лише одним зі суб'єктів, яким забороняється «незаконне стеження за особою». Виникає запитання – кому ще? Отже, заборона стосуватиметься усіх.

Результат: всі громадяни, перебуваючи в публічному місці, наприклад, на вулиці або в парку, отримують таке ж право на анонімність, як і у себе в спальні або ж в громадському туалеті. Далі. Котрийсь громадянин фіксує на камеру мобільного телефону знущання міліціонера над людиною, погрози працівника прокуратури, отримання хабара суддею тощо. І дізнається, що вчинив кримінальний злочин, втрутившись в чуже приватне життя, та повинен очікувати винесення вироку. А якщо було задокументовано якісь, нехай навіть протиправні дії (для прикладу, ДТП або п’яний бешкет), державного діяча (а законодавство визнає такими всіх народних депутатів) – можна отримати всі 7 років ув’язнення. А що ж робити власникам автомобілів, котрі обладнані відеореєстраторами для того, щоб мати шанс уникнути свавілля даішників? Або негайно демонтувати їх, або сушити сухарі.

Після масових обурень автомобілістів Геннадій Москаль замість того, щоб відкликати свій законопроект, не вигадав нічого краще, ніж зареєструвати ще один. Який вносить зміни до закону «Про дорожній рух» і зобов’язує всіх водіїв (легкових і вантажних авто) мати відеореєстратори. І розпочати працю над змінами до КПК, які дозволять використовувати дані відеореєстраторів в судах, як докази (зараз цього нема). Але ж рішення прийматимуть судді. Які, керуючись «власною правосвідомістю», при потребі все одно скористаються «першим законом Москаля-Яреми», запроторивши за грати власника відеореєстратора, який свідомо чи випадково «зареєстрував» не те, що потрібно, у виконанні не того, кого можна «реєструвати».

І депутати від ПР та КПУ можуть із задоволенням проголосувати за цей «перший закон Москаля-Яреми», ще й демонстративно наголошуючи, як вони завжди готові підтримувати конструктивні пропозиції, на жаль, не завжди конструктивної опозиції. А ось «другий закон Москаля» відхилять, мотивуючи турботою про права та матеріальний стан пересічних громадян – адже не можна примушувати всіх автомобілістів витрачати немаленькі кошти тавстановлювати відео реєстратори.

До речі, незаконне стеження за особою, яке здійснюється всупереч законного порядку здійснення ОРД, вже є визнано злочином, передбаченим відповідною частиною Ст.364, 365, 367 КК України, тож вигадувати ще одну статтю немає жодної потреби. Москаль і Ярема про це прекрасно знають, адже саме за цей злочин було засуджено Юрія Луценка. Можливо, забули, заклопотані законописанням.

Втім, опозиційні депутати готують і, здавалося б, правильні проекти. Так, наприклад, представники фракції «Батьківщина» Володимир Яворівський таВасиль Пазиняк розробили законопроект, в якому пропонують виключити з переліку святкових днів «День міжнародної солідарності трудящих» 2 травня ізапровадити новий святковий день на Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня – «День українського війська».

Автори пояснюють вилучення 2 травня тим, що «День міжнародноїсолідарності трудящих» у переважній більшості країн Європи та республікколишнього СРСР святкується один день або не відзначається взагалі. Віддавати в Україні два дні на міжнародну солідарність трудящих –марнотратство. Але й скасовувати «за компанію» і святковий день 1 травня – зайве, адже люди звикли цей день «святкувати» на городах.

Все логічно. Ось тільки чи не могли досвідчений парламентарій Яворівський та його щойно початкуючий колега Пазиняк здогадатися розділити ці питання. Спочатку скасувати 2 травня, за яке принципово чіплялися б хіба що комуністи та купка принципових радянофілів-ортодоксів з ПР, на зразок Сухого. А вже згодом спробувати зібрати голоси для запровадження святкового дня 14 жовтня. Але ж ні, все звели до одного проекту, який, можна сміливо прогнозувати, назбирає навіть не всі опозиційні голоси. І залишиться лише звичайним інформаційним приводом для того, щоб розповісти про титанічну законотворчу працю опозиції, яку традиційно блокує більшість з ПР та КПУ.

Зрештою, законотворчість – справа доволі складна, і не кожному парламентарієві дається. Але ж опозиція повинна б дбати про те, щоб приводити до Верховної Ради якісні, працездатні кадри. Проте кадрова політика власне й кульгає, причому, на різноманітних рівнях. Взяти хоча б для прикладу майбутні вибори мера міста Василькова на Київщині. Переважна більшість його мешканців спілкуються українською мовою. А опозиція («Батьківщина», УДАР та «Свобода») висуває як єдиного узгодженого кандидата російськомовного Сергія Сабова. Уродженець Владімірской області Росії, член КПРС з 1986 по 1991 рік, колишній військовий, нині – бізнесмен. Ставши в 2010 році за списком УДАРу депутатом міськради, разом з більшістю підтримував теж російськомовного міського голову Іващенка. Виступав за відкриття російських класів у школах Василькова. У місті подейкують, що навіть до Колесніченка за допомогою звертався. А коли «діяльність» мера Іващенка вичерпала терпіння міської громади, і вона скинула його з «трону», Сабов вирішив і сам посісти його.

Окреме питання - донька Сабова, Анастасія. Будучи студенткою, вона очолювала Всеукраїнську студентську раду при Табачнику. Захищала всі його законопроекти, всі його ініціативи, організовувала «добровільно-примусові» студентські референдуми, мітинги на підтримку. В 2012 році після закінчення університету стала членом Молодіжної ради при Кабінеті міністрів. Тепер вже там підтримує Табачника та його ініціативи. Погрожує організувати протест студентів проти опозиційного законопроекту «Про вищу освіту». Але опозиція дружньо підтримує її батька, який так виховав свою доньку.

Та що там невеликий Васильків. На черзі Київ, та інший «єдиний опозиційний кандидат» – Петро Порошенко. Прихожанин і спонсор УПЦ Московського патріархату, який поширює «русскій мір» шляхом заміни україномовних етикеток своєї «солодкої» продукції торгівельної марки «Рошен» на російськомовні. І хоч обіцяв під тиском громадськості все повернути назад, але до кінця обіцянки не виконав.

Куди дивиться, якою логікою керується, в який спосіб думає опозиція, сказати доволі важко. Проте ще важче зрозуміти, як вона сподівається з такою своєю бурхливою діяльністю заручитися підтримкою виборців і нарешті здолати «злочинний режим». А може, вона й не сподівається змінювати свого статусу? Ставши самій владою, доведеться ж і працювати, і звітувати про виконані обіцянки перед людьми. Інколи краще відпочивати…

Олекса Олич




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ