АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
незалежне
опозиційне видання

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Дайте мені парабелум!
28.08.2011 р.

Без особливої помпезності минули ювілейні святкування Дня незалежності України від Російської імперії зла. Минули вони не пафосно, щоб весь світ бачив і заздрив, а так, як і завжди, – в основному по-совковому з домішками русофільського лизоблюдства зі сторони представників теперішньої влади. І тільки народ – прості люди – в містах і селах, одягнувши вишивані сорочки, просто вийшли на вулиці і від цієї справжньої краси навіть морок фашистського режиму Януковича-Ахметова відступив назад в темряву донбаських копанок.

Та то нічого - завтра настануть трудові будні і олігархи ще більше багатітимуть, а народ – ще більше біднішатиме. Кажуть, що запасів сала для виживання після правління Кучми та оранжевих має вистачити ще на пару років. А тому ні на які різкі рухи зі сторони народу навіть не сподівайтесь.

Народ нібито починає закипати, але до точки кипіння ще далеко. За тим, коли це стане реальною загрозою для олігархату та їх прислужників, з Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів слідкує Сергій Льовочкін і його команда. І на цей випадок у них є чимало домашніх заготовок. То можна Табачника буде зняти, то весь Кабмін разом з капустяним пенсіонером Пахлом-Азаровим відправити з кабінетів на Грушевського пастись на дачний город. А ще можна буде Тимошенко з Луценком відпустити. Або спровокувати побоїще, або підпал, вибух чи замах на життя на цей раз вже страусиним яйцем його високості Президента, якого так по-чоловічому люблять фанати київського «Динамо»: «Спасіба житєлям Данбаса, за прєзідєнта…». І цю чисто чоловічу любов поділяє вся Україна.

Так звана опозиція, тобто ті самі колишні бездарні керівники, які профукали владу в країні і хочуть повернутись до владного корита, не вражає ні своєю єдністю, ні бойовитістю. Люди інтуїтивно в масі своїй відчувають, що якщо ті нічого не змогли зробити тоді, то не факт, що вони щось зроблять, знову прийшовши до влади. Бо знову будуть інтриги, міжусобні війни, лозінські, фельдмани покупляють собі теплі місця у владі та контракти на держзамовлення, судді і далі посіватимуть, а міліція як брала, бере, так і братиме побори як з автолюбителів, так і з підозрюваних. Люди не піднімаються, бо не знають, а хто ж замінить владу пройдисвітів Ахметова, Фірташа, Пінчука разом з їхньою обслугою в особі Віктора Федоровича Януковича. За ким йти, якщо – всі вони однакові? Що при владі, що в опозиції колишні комуністи, комсомольські активісти, олігархи та інша нечисть, які двадцять років тримають державу в смердючому совковому нашийнику.

Тому не треба дивуватись, що народ не зрушується. – Це нормально. Це або закінчиться нічим, або знайдеться нарешті лідер чи організація, які, як в Лівії, дадуть бажаючим можливість повернути собі природні, людські чи громадянські права, які, як відомо, не випрошують, а здобувають. Той, хто дасть людям парабелум, – тому і повірять. Тому, хто, ризикуючи не тільки кимось, а перш за все, своїм життям, – в перших рядах піде на штурм казарм Монкади.

На подібні розмови розсудливі люди скажуть: «А чого сам-то не берешся за це, чому не дасиш людям парабелум?» На що відповідь проста: його (парабелум) спочатку треба мати, щоб роздати. Ще ніколи революція не робилась без грошей, без фінансової чи матеріальної підтримки. Ульянову-Леніну гроші на революцію спонсорнула кайзерівська Німеччина. Революціям в Африці, Азії та Латинській Америці допомагали комуністичні режими. На це треба грошей. Гроші треба на агітацію, на зброю, на те, щоб революціонери не померли з голоду, коли підуть на штурм Бастилії. На жаль, я не маю ні парабелума, ні автоматів Калашникова. Я, як і всі, чекаю, коли нарешті у лідерів тих партій, які проголошують хто національну, хто соціальну революції, прокинеться совість і вони від слів в студіях Савіка Шустера чи Євгена Кисельова перейдуть до реальних справ. Такі, як я, не роздають парабелуми. Такі, як я, – їх беруть. Шкода, що навколо самі великі комбінатори – Остапи Бендери від великої політики, які тільки й уміють обіцяти, а самі є лишень банальними пустобрехами.

Андрій Павловський




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ