АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Христос прийде ?– порядок наведе
17.01.2012 р.

Маринович, схвильований бурею спокус, почав розшифровувати ініціативу "Першого грудня" і дуже тихенько дав антихриста.

За звітний період Мирослав Маринович постав у двох іпостасях. У першій – він персонаж антиутопії.

Там він не вірить у вдосконалення хомо сапієнсів на ниві україно-єврейських стосунків і тому, як тоталітарний фанатик прославляє агресивне втручання репресивної політкоректності, як інструменту тоталітарної системи.

Медитуючи над вертепним Жидом, Маринович хоче, щоб, як у Еквілібріумі усім щодня кололи прозіум і лише тоді все буде стерильно та безпроблемно.

Механічний апельсин успішно повідомляє, що примус до миру рано чи пізно вилізе боком. Тому Маринович мріє про те, щоб вчасно опинитись на потрібному боці.

У другій іпостасі – Маринович персонаж утопії і тому вірить у вдосконалення живої душі. Але його свята наївність настільки пародійна, що аж маразматична і тому він тут вже не тоталітарний фанатик, а лицемірний миротворець. На жаль – це не незлитне поєднання, а два боки однієї медалі конгресу.

Залишаючи першого Мариновича у статті про УКУїстичну толерастію, перейдемо до другого Мариновича у статті Ще раз про ініціативу "Першого грудня".

У ній Маринович юродиво причитає про армію морального руху та агентів зла. Він періодично і мазохістично ("тоді і станемо ми єдиним народом, якому не соромно буде за самого себе") припадає на колінця театральних поз, ніби він з Заньковецької. Він бере риторичні паузи з бару Голуба устриця і далі чеше про духовне очищення. У нього постійне оте комуністичне "ми" і він хоче, щоб цими "ми" – керував Бог.

Псевдо-поетичність шістдесятницької романтики Мариновича не тільки вимальовує старперство вихолощених покручів а-ля "солодкий смак морального переступу" чи "лише звір, що сидить в людині...", але й дає ідеальний приклад перебору у манірних інтонаціях юродивої іпостасі Мариновича – "в розкішних палацах українських римів знову фальшивлять новітні нерони".

Головне, що на початку статті Маринович встигає виписати собі індульгенцію про те, що всі ми грішні, а він – намагався жити праведно. Бо без цієї індульгенції читати подальші маразми такої іпостасі Мариновича десь на рівні мислення 19 століття – дуже важко, тобто смішно.

З позицій морального авторитета він проповідує так, ніби перед ним забиті тлумки з навколишніх парафій, яким потрібно розжовувати істину. Він вважає своїх читачів ідіотами і це вже перші ознаки тоталітарності в його лицемірному мирославстві. Другі ознаки виникають у його бакланенні лукавих політтехнологів, бо у статті Ще раз про ініціативу "Першого грудня" – Маринович саме лукавими політтехнологіями й займається.

Він ніби не помічає, що проповідувана ним зона вільна від зла, звучить ще більш пекельніше і веселіше, ніж зона зі злом. Він так откровенить про метастази задоволення, ніби він лівий Жижек. Згадує про гріхи плоті, ніби усі його читачі з Турківського району чи Мостищини. Наївно вірить у майбутнє преображення молоді у цьому цинічному світі, що зневажає божі закони.

Над цією половою словоблудства утопічної іпостасі Мариновича боввваніє ключова теза статті – "Найкращий спосіб зберегти свої статки, а при цьому й свою гідність, – це ініціювати впровадження в Україні нових, цивілізованих правил гри". Акцент тут звичайно, що на найкращому способі зберегти свої статки, бо нові правила – це трохи від лукавого.

Тобто, ініціатива першогрудневих відморозків – це стримання народного гніву заради стабільності бізнесу та спокою лаве. Захист влади від кровопролиття – це вже навіть інструмент шантажу.

Бізнесу потрібна стабільність. Бізнес потребує жертв. Маринович вже пожертвував бізнесу свій Інститут Релігії і Суспільства (його планують закрити влітку) заради відкриття єврейських студій проспонсорованих канадським бізнесменом Джеймсом Темерті.

Тут Маринович вчинив достатньо прогресивно. Бо якщо згідно Об'явлення 13, 16-18 усім малим та великим, багатим і вбогим вже було дано знамено 666 на правицю чи чоло, і тому ні продати, ні купити без знамена звірини – неможливо, то чого рипатись?

Чи хтось ще думає, що Антихрист – це коли звірі будуть скакати? Це не те, щоб звіриний оскал капіталізму, це, якщо правильно цитувати сайт УКУ – "трактування людини як ресурс, а не як особистість". Саме це Маринович словами про найкращий спосіб зберегти свої статки успішно й продемонстрував.

Бізнес – це головне. Заради бізнесу Маринович може запропонувати Садовому свою руку та серце (ВІДЕО). Заради бізнесу Маринович може вчити чиновників Садового маніпуляцій з піплом (ВІДЕО), наголошуючи на тому, як важливо бути першими у тлумаченні того, що їм (чиновникам) не вдалося.

Бізнес – найважливіше.

Усе інше – це поетичний серпанок на варті допотопності Галичини. У такій іпостасній репрезентації посестрою Мариновича може бути схильна до графоманії Ганна Герман. І тут найцікавіше, її схильність до графоманії – це від народження, чи це складова її регіонального образу гонорової панянки кінця 19 століття фрустрованої до різноманітних вульгарностей за яким львівських панянок й пізнають десь на Сході, чи на Заході.

На глобальному рівні допотопний текст Мариновича схожий на книгу Річарда Докінза Бог як ілюзія. Написано ніби атеїстом, а враження таке, що профінансовано Ватиканом. Рівень мислення кінця 19 століття також може бути формою відомо для чого. Але Маринович не атеїст, у цьому дискурсі йому ближче до Антихриста.

Головним реченням у статті про УКУїстичну толерастію був наїзд Блаженнішого Любомира Гузара на богословське безпліддя УКУ, яке Маринович від сьогодні вважає визріваючим мовчанням.

У контексті статті Ще раз про ініціативу "Першого грудня" утопічній іпостасі Мариновичу, можливо, також краще було помовчати. Бо вихвалятись мисленням на рівні улюбленої байки УКУ про те, як укуїсти десь в Лондоні загрузили якогось немічного свідка Єгови – якось стрьомно.

Як повідомляють останні соціологічні дослідження у вищезгаданих середовищах та спільнотах найбільш популярним є товариш Азіс з треком "Хоп".

Джерело:

Вголос




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ