АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Земельний сервітут
30.09.2010 р.

Сервітут являє собою один з видів речового права на чуже майно (ст. 395 Цивільного кодексу від 16.01.2003 р. № 435-IV, далі – ЦК). Сервітути можуть встановлюватись не лише відносно земельних ділянок. Згідно ст. 401 ЦК право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено відносно земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, котрі не можуть бути задоволені іншим способом. Однак сьогодні ми будемо говорити лише про земельні сервітути.

Згідно ст. 98 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі — ЗК) право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Аби було зрозуміло, про що йдеться, наведемо приклад: будівельна організація здійснює будівництво на виділеній їй ділянці землі. Однак провести до об’єкта, що будується, комунікації (тепломережу, водопровід і т.п.) можна лише через сусідню земельну ділянку, власником якої є фізична особа. На сусідню земельну ділянку встановлюється обтяження у виді земельного сервітуту на користь будівельної фірми на право прокладання та експлуатації комунікаційних ліній (як саме це відбувається, скажемо нижче). При цьому будівельна організація вправі використовувати певну частину сусідньої земельної ділянки винятково для вказаних цілей.

Сервітут за своєю природою виник в зв’язку з необхідністю надати особі обмежене право користування чужою земельною ділянкою, оскільки іншим способом вирішити проблему не є можливим.

Статтею 99 ЗК визначені види прав земельного сервітуту. Так, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

- право проходу і проїзду на велосипеді;

- право проїзду на транспортному засобу наявною дорогою;

- право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

- право прокладати на свою земельну ділянку водопровід з чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

- право відведення води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

- право забору води з природної водойми, розміщеної на сусідній земельній ділянці, і право проходу до природної водойми;

- право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

- право прогону худоби по наявному шляху;

- право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

- інші земельні сервітути.

Наявність «інших земельних сервітутів» в наведеному переліку говорить про те, що він не є вичерпним. Це стверджує і Державний комітет України по земельних ресурсах у своєму листі від 02.11.2004 р. № 6-10-1071/727.

Також сервітут є виходом з ситуації, коли на певний час необхідно задіяти землі, котрі неможна передати в приватну власність (включно й на умовах оренди, оскільки орендареві надається виняткове право користування земельною ділянкою, та інші особи використовувати цю ділянку не можуть). Наприклад, перелік земель комунальної власності, котрі не можуть передаватися в приватну власність, наведений в ч. 3 ст. 83 ЗК:

1) землі загального користування населених пунктів (площі, вулиці, проїзди, дороги, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знезаражування і утилізації відходів і т. п.);

2) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

3) землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного і оздоровчого призначення, які мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

4) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК;

5) землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК;

6) земельні ділянки, котрі використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Припустимо, що для забезпечення безпеки громадян під час будівництва будівельній фірмі необхідно встановити огорожу, котра займе частину пішохідного тротуару на вулиці міста. Передати в оренду цю ділянку землі неможна, так як це заборонено законодавством. Виходом в такій ситуації є встановлення земельного сервітуту на користь будівельної фірми на цю ділянку землі на необхідний для будівництва час.

Сервітут може належати власнику (володільцю) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Зверніть увагу, що в особи, на користь якої буде встановлено земельний сервітут, повинна бути земельна ділянка або у власності, або на праві користування (постійного користування, оренди, концесії)**.

(**) З цього правила є винятки, встановлені чинним законодавством. Згідно ч. 6 ст. 10 Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 р. № 1280-IV особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, мають право вимагати від власників земельних ділянок або землекористувачів встановлення сервітутів до категорії земель, визначених ЗК, для прокладання під землею телекомунікаційних мереж і/або усунення їх пошкоджень.

Слід відзначити, що за попередньою редакцією ЗК, до змін, внесених Законом України «Про внесення змін та такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України в зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 р. № 977-V (далі — Закон № 997), сервітут міг надаватися лише власнику або землекористувачу сусідньої земельної ділянки. Зараз такого обмеження немає.

Тепер скажемо кілька слів про власника земельної ділянки, стосовно котрої встановлюється сервітут. Згідно ч. 2 ст. 100 ЗК, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, і власником (володільцем) земельної ділянки. До кола власників земельної ділянки потрапляють в тому числі особи, які мають право постійного користування земельною ділянкою, а також орендарі.

Встановлення земельного сервітуту не призводить до втрати власником цієї земельної ділянки прав володіння, користування і розпорядження нею. Якщо власник вирішить продати (обміняти, подарувати і т.п.) земельну ділянку, обтяжену сервітутом, то про це обов’язково вносяться відомості до відповідного договору (пп. «д» ч. 2 ст. 132 ЗК). У випадку переходу прав на земельну ділянку, стосовно котрої встановлено земельний сервітут, до іншої особи дія земельного сервітуту зберігається.

Земельний сервітут здійснюється способом, який є найменш обтяжливий для власника земельної ділянки, стосовно котрої він встановлений.

Важливим моментом є також те, що земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави і не може п5ередаватися будь-яким іншим способом особою, в інтересах котрої його встановлено, іншим фізичним і юридичним особам.

На підставі викладеного можемо виділити наступні позитивні сторони оформлення сервітутів:

- отримання достовірної інформації про характеристику земельної ділянки;

- формує прозорі відносини між продавцем і покупцем;

- дає можливість уникнути аварій при будівництві (дуже неприємно при закладу ванні фундаменту натрапити на підземні комунікації);

- економить гроші покупця на проведення відповідних експертиз;

- можливий прибуток у виді плати за користування ділянкою;

- захист від незаконних посягань;

- гарант чистоти правочину;

- продавець захищає себе від можливих претензій зі сторони покупця.

_________________________________________________

Лісовий сервітут — право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою (ст. 23 Лісового кодексу України від 21.01.94 р. № 3852-XII).

Переклад з російської здійснено сайтом «Стопком». Джерело:

webadvocat.org


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ