АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Справжня демократія
01.12.2010 р.

Для корабля, що не знає – куди пливти – немає попутного вітру.

Вже минає 20 років з початку демократичних перетворень на території СРСР, які, врешті решт, призвели до його розпаду. Які зміни стались за цей час у нових незалежних республіках? Які нові виклики перед нами постали? Чи зуміли ми все ж збудувати на руїнах тоталітарної системи омріяну демократію?

Безперечним світовим центром «демократичних процесів» останніх п’яти років по праву можна було вважати Україну. Однак ситуація стрімко змінюється… Ще рік тому лейтмотивом зборів демократів центральної та східної Європи з посткомуністичних країн (міжнародна конференція «За нашу і вашу свободу!») стало криком про звуження демократії. Особливо це виражалось у виступах української делегації – мало не кожен «скиглив» про можливість авторитарного реваншу та згортання демократичних перетворень після президентських виборів. Власне, сьогодні нічого дивного не відбувається. Все йде «за планом»… Реванш відбувся! А чи була в нас взагалі та демократія? А чи дійсно демократію мають США, країни ЄС?...

Сьогодні про згортання демократії не говорить хіба що лінивий. Євросоюз від розвитку демократії ставить у залежність підписання Угоди про асоціацію з Україною (про це розповів президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей на прес-конференції з президентом України Віктором Януковичем після засідання саміту Україна-ЄС).

Чотири групи Європарламенту у проектах резолюції пропонують висловити стурбованість згортанням демократії в Україні. Вони висловлюють стурбованість і щодо посилення тиску на демократичні свободи і права, і щодо суперечливих звітів спостерігачів про місцеві вибори, і щодо випадків жорстокості та залякування журналістів, а також щодо розгону мирних протестів у парку Горького у Харкові.

Країною ширяться протестні настрої. Протестують студенти – проти «реформ» в освіті. Протестують митці – проти знищення українського дубляжу. Протестують екологи – проти вирубки парків та знищення природи. Протестують журналісти – проти запровадження цензури. протестують профспілки – проти намірів затвердження нового трудового кодексу. Протестують підприємці – проти запровадження податкового кодексу. Майдан і Маріїнський парк знову окуповані доведеними до відчаю протестантами. До протестів малого бізнесу погрожують приєднатись і фермери… не включено, що всі вище перелічені рухи зустрінуться на Майдані…

Найбільшим здобутком Помаранчевої революції була свобода слова. Що ми мали рік тому у сфері ЗМІ? Кризу. Брак кадрів. Ми мали купу дипломованих журналістів, а писати було нікому… суцільна «джинса» та продажність. Писали переважно не те, на що був запит кінцевого споживача, а виключно те, за що заплачено. Сьогодні до грошей знову додались «рекомендації» влади, або, простіше кажучи, цензура. Але це нас давно не дивує. Не зрозумілим є інше. Чому в розмовах про демократію не піднімається тема «Відповідальності»? Адже демократія – це не лише права людини – це, в першу чергу, обов’язки!

Нас, молоде покоління, закликають – «Беріть владу в свої руки!» – але навіть якщо молодій людині це вдасться, і влада опиниться в її руках, що вона з нею зробить? Прийшовши до влади в цій системі – вона не буде зацікавленою у реформах. І ніхто, на жаль, не може сказати з упевненістю, що він зможе не стати таким, як сьогоднішні політики. Одну людину зламати простіше, ніж згуртовану команду однодумців. Адже проблема не тільки і не стільки в них, політиках, скільки в системі взаємозв’язків, що склалась в нашій державі. Та і не тільки в нашій країні, проте саме в нашому домі всі ці проблеми та недоліки стали надзвичайно помітними останнім часом – після того, як ми відчули наслідки «геніальної» політичної реформи 2004 року.

Для того, щоб ми дійсно змогли отримати відповідальну владу, відповідальність керівництва держави необхідно закріпити на законодавчому рівні. Необхідно передбачити залежність заробітної платні Глави держави та інших високо посадовців від рівня національного розвитку і, в той же час, передбачити відповідальність за невиконання своєї програми. За збитки, які отримала держава внаслідок неефективного управління, глава держави повинен нести персональну відповідальність – своїм майном, свободою та життям.

У ліберальних головах відразу пролунає думка: «Ніхто не піде в політику – всі будуть боятись!». Ні, це брехливе твердження! Якщо зробити наше керівництво відповідальним – в політику не підуть лише боягузи і «балаболи». Чомусь же йдуть люди керувати підприємствами, корпораціями, військами… хіба там немає відповідальності? Є! Однак вони знають, на що йдуть. Вони свідомо ризикують і отримують за це винагороду.

Безвідповідальність по-українськи може бути свідомою і несвідомою. Інколи навіть щире бажання працювати на благо людства призводить до підтримки системи, а отже, шкодить здоровим творчим силам суспільства. Ефемерна «політична відповідальність» ще не є реальною відповідальністю.

Сучасна ліберальна демократія західного зразку є лише ширмою, прикриттям, косметикою насправді гнилої системи. Так, з нею люди живуть краще, ніж у тоталітарних країнах. Так, ці країни є багатшими. Але різниця між Російською та Американською демократіями – це різниця між двома старенькими сивими хворими бабусями, одна з яких одягнена в простенький домашній халат і куфайку, а інша – в дорогий якісний одяг від відомого модельєра, з пофарбованим волоссям та товстим шаром тонального крему. Виглядає ніби й краще, але болячки однакові, а, отже, помруть вони одночасно... Не можна критикувати одні проблеми і закривати очі на інші. Адже в такому разі – це політика подвійних стандартів.

Сьогодні «захід» пропонує визнати, що ми маємо «психічний розлад», і дає нам антидепресанти, які сам також регулярно споживає. Однак йому бракує або розуму, або сміливості, визнати, що ці ліки не вирішують проблеми, однак, натомість, викликають залежність.

Розвиток суспільства хвилеподібний. Досягаючи свого піку, цивілізація спускається на саме дно, інколи – аж до повного самознищення. Демократія переростає в охлократію, авторитаризм – в олігархію…

Арістотель небезпідставно вважав демократичний устрій однією з найгірших форм правління. Він доводив, що держави мають прагнути розвивати аристократію. Скептики скажуть, що це занадто складно, і краще (читай – простіше), побудувати «поганий лад» (зі слів Уїнстона Черчіля). Але я вважаю – ліпше обирати не легкі шляхи та широкі дороги, що ведуть до погибелі, а малопомітні, вузькі, але – правильні, які призводять до розвитку та процвітання.

Новий «Майдан» поставив вимогу скликання Конституційних зборів та переобрання органів влади. Можливо, це і стане початком Нової України?..

Дмитро Сінченко


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ