АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
незалежне
опозиційне видання

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Львівське цвинтарне рейдерство
14.04.2011 р.

Личаківський цвинтар, спланований, як паркова зона, був відкритий австрійською владою в 1786 році. Тут ховали духовних осіб, відомих політиків, діячів культури, науки, військовиків, чиї надгробки прикрашала пластика випускників римської, віденської, паризької, краківської, львівської художніх академій. В 1997 році директором музею-заповідника „Личаківський цвинтар” став заслужений діяч мистецтв України Ігор Гавришкевич.

Володимир Степанишин, виконавчий директор фестивалю „Сурми звитяги”:

„Личаківський цвинтар – пантеон української еліти. Тут поховані Іван Франко та Іван Вагилевич, Анатоль Вахнянин та Анатолій Кос-Аналольський, Станіслав Людкевич і Філарет Колесса. Соломія Крушельницька, Олена Кульчицька, Олекса Новаківський, Іван Труш. Знищені різнокольоровими окупантами Дмитро Вітовський, брати Микола та Петро Дужі, Катерина Зарицька і Михайло Сорока, Володимир Івасюк та Ігор Білозір. І безліч інших видатних українців.

З приходом на посаду директора Ігоря Гавришкевича відбулися значні позитивні зміни, особливо за останні декілька років. З його ініціативи створено науковий відділ, який популяризує всі історичні надбання, пов’язані з похованнями на Личакові. У музеї діє вчена рада у складі істориків та митців, що розглядає питання формування історичного середовища некрополя, спорудження меморіалів, порядок відновлення історичних поховань тощо. Музей став краще впорядкованим і наблизився до європейського рівня. Вперше в Україні введено та поширено текстову концепцію ведення екскурсій в національному дусі, втілено в життя проекти створення кількох історико-документальних фільмів та будівництва українських Меморіалів і Пантеонів. З інших міст України приїжджали представники подібних закладів для запозичення цього досвіду”.

Здавалося б, львівській громаді радіти слід, що є спільнота однодумців, яка, всупереч різноманітним „кризам”, крок за кроком перетворює Личаківський цвинтар із занедбаної історичної пам’ятки на гідний, європейського рівня музей. Справді, з такою думкою згідні більшість львів’ян. Але не львівські чиновники.

Ще в 2010 році на Личаківський цвинтар розпочався справжній наступ з боку міської ради: 6 перевірок КРУ, 3 комісії за особистим розпорядженням Андрія Садового. Від жовтня перевірки буквально паралізували роботу. Все це вилилося в подання міської прокуратури щодо відповідності посаді Ігоря Гавришкевича, але він його оскаржив і обласна прокуратура відкликала це подання (практично унікальний випадок). І тоді у бій кинули управління охорони історичної спадщини.

УОІС скерувало доповідну мерові, яка містила недостовірну, на думку І. Гавришкевича, інформацію. На цій підставі було створено комісію, яка заново почала перевірку. Паралельно управління створило ще одну комісію. Одночасно було скеровано відділ контролю та аудиту для перевірки. Але назбирати матеріалу для звільнення директора не вдалося.

Тоді почалася атака на весь трудовий колектив. Управління охорони історичного середовища в односторонньому порядку, без погодження з директором, який є відповідальним за фінансово-господарський стан музею, своїм наказом №5 від 25.02.2011 р. та затвердженням єдиного штатного розкладу зобов’язало дирекцію музею провести виплату заробітної плати за лютий і січень місяці 2011 р. працівникам благоустрою (які завжди утримувалися за бюджетні кошти) з коштів, що надійшли від господарської діяльності музею. В результаті цього втручання в діяльність музею, він вперше за все своє існування отримав за два місяці збитки в сумі 109,3 тисяч гривень і змушений значно скоротити заробітну плату (всіх працівників в березні переведено на 0,5 окладу). І. Гавришкевич був змушений звернутися за допомогою до депутатів міської ради, зокрема, комісії культури промоції, ЗМІ та туризму.

Ситуація довкола Личаківського цвинтаря не залишилася поза увагою львівської громадськості, яка виступила на захист трудового колективу музею та його директора. З’явилося кілька відкритих листів на адресу керівництва області та міста, де висловлювалися вимоги припинити цькування та гідно оцінити діяльність трудового колективу і директора музею. Окремо висловлювалася стурбованість байдужістю львівської міської та обласної влад щодо будівництва українських меморіалів у м. Львові (припинення будівництва меморіалів Української Повстанської армії („Стіна Пам’яті”), Української Галицької армії, полів почесних поховань політв’язнів, репресованих, борців за волю України, оскільки влада не виділяє цільових коштів).

Своє ставлення стосовно ситуації довкола Личаківського цвинтаря висловлювали Герої України Юрій Шухевич, Борис Візницький, Роман Іваничук, Степан Хмара, народний депутат Володимир В’язівський, громадський діяч Ірина Калинець, почесний ректор Університету фізичної культури Мирослав Герцик, академік Микола Голубець, професори Микола Литвин, Василь Лизанчук, Іван Самотос, Любомир Сеник, лідери громадських організацій, ветеранських об’єднань та творчих спілок.

Коли перший наступ не вдався, чиновники вирішили… реорганізувати комунальне підприємство „Музей „Личаківський цвинтар”, створивши натомість два підприємства. Прибувши на засідання депутатської комісії, заступник начальника УОІС Ігор Черняк продемонстрував депутатам на ноутбуці (доречі, зпольськомовною інсталяцією) слайд-шоу, яке б свідчило про цілковиту занедбаність цвинтаря, а отже й безгосподарність директора. І озвучив дивне обґрунтування причин позбавлення музею дотації з міського бюджету: мовляв, в мало проведено реставраційних робіт, лише на 41 тис. грн., і не відновлено багато занедбаних приватних могил. Випадково забувши, що бюджетні кошти, згідно законодавства, не можуть використовуватися нецільово для робіт по відновленню приватних надмогильних споруд. Оскільки пояснення прозвучали, м’яко кажучи, непереконливо, депутати зажадали коментарів від начальника УОІС.

Лілія Онищенко висловила впевненість, що музей може сам на себе заробляти, а пропоновані зміни підвищать ефективність господарської роботи. Адже, наприклад, „кошти за благоустрій пішли на утримування штатів. У час жорсткої економії 45 прибиральників – це занадто”. Хоча відмову в бюджетному фінансуванні аргументувала загальними проблемами з поповненням міської скарбниці. При цьому, навіть за функціонування музею на засадах самоокупності, міськрада шукатиме способи надати якісь додаткові кошти.

Це обурило директора та бухгалтера музею, які запевнили, що бюджет міської ради на 2011 рік зарезервував музею 1 млн. 19 тис. грн. власне на зарплату працівникам благоустрою (їх, до речі, 25, а не 45), і ці кошти жодним чином не можна провести за іншими статтями, бо це порушення фінансової дисципліни. У законодавстві передбачено, що заповідники утримуються за кошти державного або місцевих бюджетів. А зароблені кошти треба скеровувати на розвиток музею, а не утримання. Що ж до реставрації, то кошти на неї музей може вділяти тільки із зароблених (до речі, половину чистого прибутку забирає в ЛКП міськрада) грошей. Щоб заощадити й не переплачувати посередникам, музей сам закуповує матеріали, залучає до робіт фахівців. Так вдається здешевити роботи на 40 відсотків. За 10 років відремонтовано 445 пам’ятників (загалом на 42 га цвинтаря розташовано 100 тисяч споруд, але на реставрацію ЛКП з бюджетних коштів не отримало ні копійки).

Мінімальна сума для найбіднішого існування музею – 180-200 тис. грн. на місяць. За січень ЛКП заробило 128 тисяч гривень, за лютий, коли директор був на лікарняному, – 58 тисяч, у березні, коли він вийшов на роботу, дохід знову зріс.

До речі, зацікавленою стороною у цьому конфлікті може виявитися інше ЛКП - „Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг”, де вважають, що у місті має бути визначена тільки одна ритуальна служба, а не якийсь музей. А реформування ЛКП „Музей „Личаківський цвинтар” саме передбачає позбавлення його повноваження здійснювати поховання, які музею свого часу надав орган місцевого самоврядування на підставі ухвали сесії та статуту підприємства. Якщо це відбудеться, музей втратить необхідні доходи, а вижити на госпрозрахунку просто неможливо.

Поки що депутати відмовилися розглядати питання реорганізації музею – потрібно розібратися…

Ігор Гавришкевич, директор Личаківського цвинтаря:

«Так виглядає, ніби музей – це якийсь особливо великий та стратегічний об’єкт з мільярдними оборотами коштів. Незважаючи на те, що перевірками зловживань не було виявлено, а дрібні порушення цілком і своєчасно усунуто, Львівська міська прокуратура чомусь виходила з двома поданнями щодо моєї відповідності займаній посаді. За цими поданнями в міськвиконкомі було утворено цілу комісію. Після мого оскарження перше подання прокуратурою було відкликано, а інше мною було спростоване. Здавалося б всі питання були вичерпані. Але влада вважала інакше, розпочалася підготовка по реорганізації ЛКП „Музей „Личаківський цвинтар”, з’явився намір створити на базі одного підприємства два. Головна мета цього – не досягнення успіхів у господарюванні, а звільнення директора з посади. В нас наполегливо вимагають представити документ про створення ЛКП. Для чого він потрібен у цій ситуації – не важко здогадатися. Які будуть наслідки реорганізації також зрозуміло. Вони будуть пов’язані зі значними втратами для музею. Бо невідомо хто і як буде ділити повноваження і куди підуть доходи».

Юрій Антоняк, Інститут національного державознавства:

«Унікальність і значимість музею-заповідника „Личаківський цвинтар” не дозволяє прирівняти його у фінансуванні до пересічного ЛКП, чи навіть до будь-якого іншого цвинтаря. Але складається враження, що влада намагається прирівняти його до звичайного ЖЕКу.

У разі реалізації цієї ідеї міська рада сприятиме перетворенню Личаківського цвинтаря на занедбаний об’єкт, подібно до того, яким є Янівський цвинтар. Крім того, це позбавить дирекцію музею дуже необхідного доходу, можливостей здійснення наукової діяльності, дотримання порядку благоустрою та норм законодавства. І, що найважливіше, вона може поставити під загрозу збереження пам’яток культури, саме існування заповідника як музейної науково-господарської установи.

Ігоря Гавришкевича відзначено не тільки однією з найвищих державних нагород за музейну діяльність, але й дипломами та іншими відзнаками за багаторічну державотворчу діяльність. Під однією такою відзнакою за успіхи в туристичній діяльності підписався міський голова Андрій Садовий. Чому саме зараз почалася ця атака? Можливо, через певні ідеологічні різнобачення поміж міським головою та директором музею. Ігор Гавришкевич відомий своїм українським патріотичним духом, постійними намаганнями гідно вшанувати пам’ять учасників національно-визвольної боротьби. Натомість Андрій Садовий відомий своїм пієтетним ставленням до всього польського. Звідси, мабуть, і росте коріння цієї рейдерської атаки на Личаківський цвинтар. Втім, я переконаний, що колективу музею вистачить мужності вистояти, а львівській громаді не забракне активності, щоб примусити міську владу дати спокій цвинтарю та похованим там людям».

Юлій Хвещук


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ