АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Система колективної безвідповідальності
25.08.2009р.

Верховна Рада України та центральні органи виконавчої влади – погляд із середини.

Я пройшов стажування за Програмою «Помічник Голови Комітету Верховної Ради України», стажуючись саме в тому Комітеті, який мені був цікавий з моменту написання конкурсної анкети – державного будівництва та місцевого самоврядування. Потрапивши у стіни вищого законодавчого органу країни – я отримав унікальну можливість – дослідити причини неефективності державного механізму та кризового стану всіх ланок суспільства. Вважаю, мені вдалось навіть більше – я зрозумів, що саме нам необхідно змінити. Але про все по порядку.

В чому неефективність державного механізму? Надмірна забюрократизованість, корумпованість, непрофесійність, дублювання повноважень і купа інших негараздів – насправді лише лежать на поверхні. Щоб їх помітити – зовсім не обов’язково було йти на стажування. Пройшовши курс «Аналізу державної політики», мені запам’ятались два найголовніших правила аналізу – дивитись туди, де проблему ще не помітно, і постійно аналізувати середовище стейкхолдерів (зацікавлених сторін).

Саме це я і спробував зробити. І виявилось, що система нашої влади – це «система колективної безвідповідальності». Всі органи влади мають безліч повноважень (які, чомусь, також розподілені безглуздо) – але ніхто ні за що не відповідає! Ще з курсу «Основи менеджменту» (який викладався факультативно ще в школі) я засвоїв просту істину – де відповідає більше одного – там не відповідає ніхто. Відповідальність є особистою та індивідуальною якістю, а тому не може бути розподілена в принципі. Ми ж натомість маємо Президента, Кабінет Міністрів, 450 народних депутатів, Секретаріат Президента, Раду національної безпеки та оборони і купу спеціальних органів. Їхні повноваження перетинаються, дублюються, суперечать один одному... міністри мають купу заступників, половина з яких – перші(!)... а коли приходить час за щось відповісти – всі до одного “переводять стрілки”. Навіщо нам 450 народних депутатів, якщо Закони пишуться їхніми помічниками або консультантами секретаріатів комітетів? Хто відповідає за незворотні наслідки неякісних відверто лобістських законодавчих актів, які приносять мільйонні збитки для державного бюджету? Навіщо нам Прем’єр-міністр, який не в змозі побудувати свою власну вертикаль виконавчої влади? Навіщо нам Президент, який не має впливу на призначення Кабінету Міністрів? Навіщо нам суди, які формуються іншими гілками влади, і про яку об’єктивність прийняття судових рішень можна після цього говорити?

Раніше я думав, що вся проблема в тих, хто займає вищі державні посади. Сьогодні я розумію, що всюди звичайні люди, зі своїми перевагами і недоліками. Однак люди, що там знаходяться, не зацікавлені у виконанні законів. Не зацікавлені, тому що їм не обов’язково виконувати свої повноваження ефективно – їм за це не передбачено жодної винагороди і жодної санкції. Так само, як не передбачено того механізму – як вирахувати ефективність керівництва. Тому, прийшовши до влади, кожна людина отримує лише мотивацію якнайбільше заробити, використовуючи службове становище. Відповідальність може торкнутись лише нижчих ланок влади, і зовсім не через неефективну роботу, а у разі конфлікту зі своїм керівництвом.

Тобто, каста «недоторканних» відгородилась від всього іншого суспільства законами і бар’єрами, які стоять на заваді потраплянню в систему сторонніх осіб. І в той же час ними створена система, при якій вигідно бути слабким, лінивим, пасивним і безвідповідальним боягузом. Якщо ти не створюєш сім’ю – отримуєш допомогу від держави як мати-одиначка. Якщо ти не йдеш працювати – отримуєш допомогу по безробіттю. Якщо ж ти вирішив офіційно влаштуватись на роботу – віддаси половину заробленого на утримання тих, хто не працює. Якщо ти сплатиш чесно всі податки – залишишся без прибутків. Лікарю вигідно, аби його клієнти частіше відвідували лікарню і вживали як можна більше ліків. Коли ти вступаєш до вузу – тобі вигідно мати довідку про інвалідність або сирітство. Викладачу абсолютно байдуже, як засвоїли матеріал його учні і чи цікаво він викладав матеріал. Учням байдуже, яку оцінку за свої знання вони отримають і чи отримають вони хоч якесь знання взагалі. Диплом про вищу освіту стає останнім другорядним аргументом при прийомі на роботу.

Уряд у нас працює в першу чергу для часткового задоволення інтересів пенсіонерів та інвалідів – адже це най слухняніший, най дешевший та найнадійніший електорат. І ніхто не думає про завтрашній день – коли вони самі стануть пенсіонерами, а покоління, яке вони виховали – вже не зможе їх прогодувати, адже їх не навчили працювати ефективно. Ми не маємо жодної стратегії розвитку держави, а прийняті цільові програми практично не фінансуються…

Якщо так і далі триватиме – рано чи пізно постане питання про доцільність існування держави Україна. Неправильний принцип функціонування держави породжує неправильну систему влади та неправильні цінності. Відсутність чіткої мети існування держави та критеріїв її досягнення призводить до її самознищення. І це дійсно може статись, якщо не буде проведено швидких і ефективних реформ. Їх необхідно провести без всенародних обговорень, без консенсусу коаліцій та опозицій, а вольовим і відповідальним рішенням керівника держави.

Необхідно ліквідувати невластиві українській державотворчій традиції псевдодемократичні цінності. Верховна Рада має право на існування лише в якості дорадчого органу Президента. Тоді до неї зможуть потрапити люди, що дійсно вміють писати Закони, необхідні державі. Президент повинен отримати право повністю формувати виконавчу структуру влади – лише тоді він зможе відповідати за все, що відбувається в країні. Заробіток його має залежати від загальноекономічних показників, а відповідати він повинен своїм майном, свободою і життям – лише в такому разі він буде зацікавлений у процвітанні своєї держави. Право голосу необхідно надавати лише тим, хто працює – тоді влада не зможе «купувати» голоси «утриманців». Для того, щоб ефективно контролювати діяльність влади – необхідно створити Контрольно-ревізійний орган, що включатиме систему судів, виборчих комісій та моніторинговий комітет, що аналізуватиме виконання передвиборчих програм. Він має формуватись незалежно від Президентської вертикалі і фінансуватись за % від ВВП.

Ці та багато інших міркувань я знайшов і усвідомив, будучи в самому епіцентрі української політики, і тепер я маю нове завдання – втілити ці міркування в життя шляхом приходу до влади та перезавантаження системи.

Дмитро СІНЧЕНКО





Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов