АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Роззуйте очі, Петре Олексійовичу, Україну зневажають!
11.03.2010 р.

ПРО МАЛОРОСІЙСЬКИЙ СТИЛЬ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ МЗС ПЕТРА ПОРОШЕНКА

Щойно Петро Порошенко став міністром закордонних справ України як відразу ж відзначився досягнутою зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим домовленістю про поступову відмову від практики застосування так званих "чорних списків" - заборони певним особам у в'їзді на територію країн.

Клас! Взаємоповажні відносини між країнами і все, що спрямовано на їхнє досягнення заслуговує виключно схвальних оцінок, а надто - коли йдеться про сусідні держави, які мають спільний кордон.

Але зачекайте, хіба Порошенко вже домовився з Росією, що та перестане зневажати Україну? Хтось чув, щоб Москва заприсяглася відмовитися від озвучувань вустами своїх державних діячів і політиків образливих, принизливих по відношенню до України випадів?

Що значить відмовлятися від "практики"? Хіба Україна (на відміну від Росії) колись дозволяла собі необґрунтовані перешкоди російським громадянам у в'їзді до країні, якщо ті самі не дали для цього відповідних підстав?

Невже можна порівнювати заборону на в'їзд до Росії наших Жулинського і того ж Порошенка та аналогічні дії України щодо депутата держдуми Росії Костянтина Затуліна, відомого своїми проімперськими, шовіністичними, українофобськими заявами?

Чи може хтось пригадати, що б вище названі українські політики дозволяли собі відверто цинічну, хамську поведінку та зневажливі висловлювання на адресу Росії, як це неодноразово робив Затулін по відношенню до України, та ще й перебуваючи на українській землі?

А як бути, коли особа заслужила чи заслужить включення її до "чорних списків"? Що, все одно ніяк не реагувати? Заздалегідь прощати їй, чи як?

Та й як взагалі можна про таке домовлятися? Якщо людина не допускає зневажливих речей, ніколи і ніяк не була помічена у ворожих проявах, то, само собою зрозуміло, що не повинно бути жодних підстав для відмови їй у в'їзді в країну.

Але ж "чорні списки" є хоча й крайньою, радикальною мірою, але ж звичайною практикою в міжнародних відносинах: у такий спосіб країна ставить заслін від небажаних гостей, захищає свою безпеку, зрештою, відстоює свої національні інтереси, піклується про громадянський спокій, честь і гідність країни, якщо вбачає якісь ризики чи загрози у візиті конкретних осіб.

І якщо між якимись країнами немає подібної практики, то це не через те, що сам принцип "чорних списків" скасований, а немає приводів для його застосування, оскільки відносини є взаємоповажними та добросусідськими.

Хіба брутальний антиукраїнський випад кремлівського намісника в чеченській республіці Ічкерія - маріонеткового Рамзана Кадрова із закликом до російського керівництва покінчити з Україною як незалежною державою , не тягне на негайне оголошення його персоною нон-грата і занесення на перше місце в "чорний список" раз і назавжди, незалежно від того, збирається той колись відвідувати Україну чи ні? Як таке можна пробачати, залишаючи без уваги?

Не виключено, що такий закид Кадировим було зроблено навмисно, аби перевірити на міцність і прихильність захисту українських інтересів нового очільника українського МЗС. То чи була реакція українського МЗС під керівництвом Порошенка адекватною? Чи пройшов він цей тест?

З українського МЗС передзвонили в Москву і задовольнилися лише почутим роз'ясненням, що Росія ні на кого нападати не збирається - це ж мовляв, Кадиров сказав, а не "ми", тож не варто перейматися. Оце і все? Петру Олексійовичу цього виявилося достатньо? Дивно...

Йдемо далі. Нещодавно міністерство закордонних справ Російської Федерації висловило офіційну позицію щодо рішення Президента України Віктора Ющенка присвоїти лідерові ОУН Степану Бандері звання Героя України. Російське зовнішньо-політичне відомство оцінило Указ українського Президента подією одіозної властивості, яка не могла не викликати однозначно негативну реакцію.

"Указ про нагородження Степана Бандери орденом Героя України - подія настільки одіозної властивості, що не могла не викликати однозначно негативної реакції, перш за все в Україні. Вже відома позиція з цього питання цілого ряду українських політиків, що вважають, що рішення подібного роду не сприяють консолідації української громадської думки", - говориться в офіційному коментарі МЗС РФ.

"Що стосується російської реакції, то ЗМІ і суспільні структури із цього приводу висловилися вичерпно, тональність оцінок варіює від їдкої іронії до жорсткої критики, що повною мірою відповідає настроям громадської думки Росії", - заявило російське МЗС.

А що Петро Олексійович? Яка реакція на це нашого МЗС на чолі з "солодким знаком якості"? Він знову довго мовчав, роблячи вигляд, що нічого "такого" не помітив, і лишень за декілька днів мовив: "Насамперед це - внутрішня справа України. Усередині країни можуть вестися дискусії, існувати різні думки політичних і громадських організацій. Але думка інших країн береться лише до відома, не більше. Є величезна кількість держав у світі, де ті чи інші громадські діячі є національними символами чи героями, викликаючи при цьому різке неприйняття в інших державах. Україна в цьому не унікальна".

Отже, Порошенко говорить, що не слід зважати на реакцію Росії щодо Бандери. Але ж росіяни, хоча їх ніхто не просив й за язика не тягнув, зважили - вони висловили свою позицію на події всередині країни, вчергове втрутившись у наші внутрішні справи. То хіба можна залишати це без реакції? Чому б тоді і нам офіційно не відповісти адекватним чином на їхні закиди, захистивши національного героя та ще раз наголосивши на неприпустимості й недоречності таких некоректних по відношенні до української історії оцінок?

За деякий час по тому прем'єр Росії Володимир Путін на зустрічі з Президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим дозволив собі черговий брутальний, хамський випад проти України, її Президента Віктора Ющенка, а також національної історії України. Згадуючи про присвоєння Главою держави звання Героя України провідникові ОУН Степанові Бандері очільник уряду РФ назвав цю визначну і дорогу для серця кожного українського патріота подію... " плювком Ющенка в обличчя його політичних спонсорів ".

Важко сказати що мала на увазі ця кадебістська наволоч, якою логікою керувалася випорожнюючи зі своїх брудних вуст подібні нечистоти. Можливо цей вислів стане такою ж загадкою як і поцілунок Владіміра Владіміровіча у живіт хло пчика . Але щоб цей кремлівський покидьок собі не думав, а образа національної честі і гідності українців прозвучала: путін порівняв присвоєння Бандері звання Героя України з плювком, чим фактично плюнув в обличчя нашій державі, всім українцям, у нашу історію та пам'ять. Він демонстративно зневажив один з найяскравіших українських національних символів жертовної боротьби за Незалежність.

І що ж наш Порошенко? А той як завжди промовчав , роблячи вигляд, що нічого "такого" не помітив, не почув. Заклик Кадирова ліквідувати Україну як державу, п роігнорував , позаяк той не представляв офіційну позицію Кремля. Може Петро Олексійович скаже, що Путін теж її не представляє?

Натомість, Порошенко без кінця як навіжений рефреном повторює обіцянку швидкого потепління у відносинах з Росією: "Я впевнений, що дуже скоро, у найближчі місяці, україно-російські відносини значно покращаться, і це помітять і українці, і весь світ". При цьому він оцінює нинішні відносини країн… обнадійливими (?! - авт.).

Так яка ж, все-таки, ціна декларованого міністром закордонних справ України покращення у відносинах з Росією? В чому відзначена ним "обнадійливість" в стосунках?

Може курс на поліпшення відносин з північним сусідом, в розумінні Порошенка полягає в тому, що коли нам плюватимуть в обличчя, то ми у відповідь ніяк не повинні реагувати, не зважати на такий знак "уваги", сприймаючи його за звичний, нічим не примітний прояв "добросусідської" політики? Або ж втираючись, ще й "спасибі" уклінно маємо казати? Чи не в цьому Росія бачить запоруку потепління у відносинах з Україною - в малоросійському стилі політики зовнішньополітичного курсу українського МЗС?

Натомість Петро Олексійович не переста є прогинатися перед М осковю і без кінця, як навіжений повторює про те, що Міністерство закордонних справ України робить усе, щоб "зняти емоційну складову" у відносинах із Росією:

" Кількість нот і публічних заяв, які розгойдують човен україно-російських взаємин, скоротилася в рази".

В які такі "рази"? Міністр що, живе в якійсь іншій Україні чи повністю втратив зв'язок з оточуючим середовищем, з головою пішовши у свій, створений ним віртуальний порошенківський світ? Петро Олексійович мав би на це право якби був міністром порошенківських справ, але ж він очолює МЗС України. Він взагалі у нас адекватний? Може телевізор не дивиться? Газет не читає? Радіо не слухає? Інтернетом не користується?

Важко уявити щоб розпочалося в Росії, коли б Ющенко дозволив собі бодай щось віддалено схоже на те, що сказав путін. Яка ж мораль випливає з усього цього? Що нам хочуть сказати і до чого привчити? Що ми, українці, єдине на що маємо право – уклінно дякувати за національні образи? Маємо терпіти все, як би і хто нас не принижував, а надто – наші "стратегічні партнери" і "брати" росіяни? Так ось в чому їхня братня стратегічна місія? А наша – тільки втиратися і щиро дякувати?

Нещодавно з того ж самого приводу – присвоєння Степанові Бандері звання Героя України - рикнула на Україну і Польща. Наш солодкий знак якості знову ніяк не відреагував. Може Рошен думає, що бути дипломатом, значить мовчати, коли зневажають державу, не реагуючи на різкі заяви, не помічаючи недружніх проявів? Чи навіть підхіхікувати образам на адресу країни? Таке розуміння дипломатії перетворює країну на плювальницю для всіх , хто цього забажає.

По Бандері «пройшовся» і невповні обізнаний в з цієї теми Європарламент, дорікнувши Ющенку нагородою людини, яка «співпрацювала з нацистами». Ця заява буквально сколихнула українську громадськість. Своє обурення з цього приводу висловила ціла низка партій й громадських організацій націонал-патріотичного спрямування, творча інтелігенція, науковці, пересічні українці. Але Порошенко знову мовчить. Чому ж Петру Олексійовичу не просвітити європарламентарів, не дати історичну довідку, не навести біографію Степана Бандери? Ні, Петру Олексійовичу немає до цього ніякого діла: нехай паплюжать і Бандеру, і Україну.

Враження від діяльності нового очільника МЗС були б неповні без згадки про ще одну його властивість, яка упадає в око - телевізійний нарцисизм.

"Нарцис" в давньогрецькій міфології - гарний юнак, який закохався у власне відображення у воді. В сучасному розумінні, іронічно - самозакоханий чоловік, що милується собою, "нарцисизм" - самозакоханість, самозамилування.

Що не ввімкни ввечері Перший український інформаційний - так і знайоме, ледь не на весь екран, обличчя Петра Олексійовича.

Пан Порошенко детально і з непідробним ентузіазмом розповідає, з ким зустрівся, які перемовини провів, про що на них йшлося, яких чергових історичних, знаменних, надважливих проривів вдалося досягти українській дипломатії за такий короткий час його перебування на керівній посаді у відомстві.

Дивишься на Петра Олексійовича і відчуваєш, як же він насолоджується можливістю бути присутнім в телевізійному ефірі, як кайфує від впливовості та значимості власної персони.

Мимоволі, до щему в серці пронизує співчуття з приводу попередньої долі пана Петра - ой, як же йому важко було: такому багатому успішному політику-бізнесменові з власним каналом та й без міністерського портфелю. Як він довго терпів таку несправедливість.

Та ось нарешті дочекався - із вдячністю отримав призначення в Кабмін і тепер з радістю працює під орудою тієї, яка свого часу й, здається, навіки пришпандьорила йому уїдливу характеристику: "весь в слезах и соплях". Одначе, все благополучно минулося. Повисихали сльози, кудись поділися соплі, і нині Петро Олексійович - весь у білому на телеекрані. Аж світиться.

Шкода, що у попередника Петра Порошенка - патріотичного очільника зовнішньополітичного відомства України пана Володимира Огризка не було свого телеканалу і достойник не мав можливості регулярно спілкуватися з телевізійною аудиторію.

Отже замість правдивого захисника національних інтересів ми отримали на посаді міністра закордонних справ України самозакоханого нарциса , що без кінця практикується в запопадливості над усе - перед Москвою , а вже потім і іншими європейськими столицями . В обраній Порошенком моделі поведінки від самого початку його перебування на посаді очільника зовнішньополітичного відомства прогляда лося велике бажання будь-що залишитися при портфелі за нового президента, хто б ним не став з однаково проросійськи налаштованих кандидатів: чи "проФФесор-рецидивіст", чи "кремлівська підстилка ".

От він щосили і стара вся не зробити хибного кроку . І, схоже, таки добився свого. Днями спікер парламенту Литвин запропонував Януковичу підтримати кандидатуру Порошенка на міністерській посаді. Отже, малоросійський стиль зовнішньої політики Петра Порошенка здобув схвальну оцінку у фундаторів новітньої біло-блакитно-червоної, антиукраїнської коаліції.

Олексій Мазур, Дніпропетровськ.


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ