АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Росія без Путіна
22.04.2010 р.

Чим обернеться такий варіант для країни

Російська блогосфера набагато далі факту загибелі польського президента Леха Качиньського – вона почала розмірковувати, а що відбулося б в Росії, станься такий форс-мажор з Путіним (президент Мєдвєдєв, як правило, в таких роздумах не присутній).

Наприклад, відомий соціолог Сергій Белановський вирішив порозмірковувати, а що таке «Росія без Путіна», і чим це загрожує країні.

Початок таким роздумам – ось цей пост:

1. Якщо з’являться реальні ознаки того, що Путін йде - всім, хто може, рекомендую валити за кордон. В першу чергу треба вивозити дітей. Часу може виявитися обмаль.

2. Ця рекомендація зберігає свою силу і в тому випадку, якщо при владі залишиться Мєдвєдєв. Я вважаю, що він не втримає човна. Його головне лихо - маніловщина. Я сподівався, що він перехворіє цією дитячою хворобою. Тепер мені здається, що я помилявся.

3. Хто не зміг звалити - той не зможе. Я, наприклад, не зможу. Надто пізно. І багато хто не зможе. Про себе не молюсь. Боже, порятуй дітей, дай їм благополучно вирости.

4. Якщо Путін залишиться, необхідність валити все рівно може виникнути, але дещо пізніше.

5. Якщо Путін залишиться, залишається якийсь шанс (можливо, примарний), що в осяжному майбутньому можна і не валити. Це залежить від двох «якщо».

5.1. Якщо відбудеться спонтанне поліпшення ділового клімату. Цей процес, на мій погляд, йде. Але про його клімат, а одночасно і про інші вектори, котрі разом сформують результуючий напрямок, судити не берусь.

5.2. Якщо Путін серйозно порозумнішає, позбудеться тарганів в своїй голові, ефективно лавіюватиме і зможе втримати хитку рівновагу в об’єктивно дуже складній ситуації. На мою точку зору, процес порозумнішання теж іде. Але знову ж, про його швидкість і про інші вектори судити не берусь.

Насправді останні події в Киргизії показали, що таке країна без «вертикалі влади». Ті, хто тими днями радісно улюлюкав погромам в Бішкеку, у випадку повтору подібних подій в Росії першими ж підуть під ніж – хоча б тому, що москвичі, і вміють до ладу писати і читати. І вже зовсім обтяжуючий факт - носять окуляри і бороди.

Напевно, найстрашніше, що може статися в Росії, - це якщо вся еліта, котру проклинають і від якої стогнуть сьогодні, в одну ніч відлітає з Росії. «Революція гопників», точніше, банальні програми, підпали і остаточне сповзання в Африку зразка Зімбабве країні забезпечені.

Якщо дивитися в історію Росії, то можна побачити, що головна системна небезпека для Росії - це сепаратизм (системна – це коли Путін з Сєчіним і Мєдвєдєвии не відлетіли за кордон, а життя нібито йде своєю чергою).

Смута початку XVII століття, Громадянська війна 1917-21 рр., горбачовські реформи, реванш регіональних маркізів в 1998-99 рр. – всі небезпеки для країни виходили з національних окраїн. Можна довго сперечатись і доводити, що Росія від початку, з перших Романових, це failed state, країна, котра так і не змогла перебудувати стосунки федеральних і регіональних еліт з феодальних на капіталістичні (соціалістичні). Але факт залишається фактом.

І Ленін закликав до «самовизначення націй», і Єльцин волав «беріть суверенітету, скільки проковтнете», і Лужков з Прімаковим хотіли прищучити федеральний центр – саме федеративні відносини і є головна небезпека для Росії.

Я прекрасно розумію, чому Путін пішов на скасування виборів губернаторів. Ось саме тому – через небезпеку розпаду країни. І навіть розумію, чому він фактично скасував вибори в країні (тому що демократія, особливо низова і регіональна - синонім розпаду країни). Інша справа, що Путін законсервував т.зв. «стабільність», не давши країні розвитку, і взагалі якогось вектору. Варто визнати, що Путін прекрасний тактик, але не стратег (про фігуру Мєдвєдєва в силу її карнавалізму взагалі промовчимо). Можливо, Росії як державі взагалі не потрібен стратег – тому що це, в свою чергу, теж синонім - крові, тортур і позбавлень (див. приклад Петра I і Сталіна).

Але все це банальності, промовлені вже тисячами людей. Цікавіша рефлексія на можливі події. А вона у мене двох видів - для Путіна і для простої людини.

В державному масштабі, звісно, для Путіна зараз вкрай необхідно відродження чогось подібного опричнині. І в цьому розрізі стає зрозумілим, чому він ухопився за Кавказ, фактично на виплату данини цьому регіону і на «закриття очей» на всю ту дикість, що там твориться. Архаїка Кавказа, практично первісність регіону дозволяє Путіну, при дотриманні ряду середньовічних церемоніалів, розраховувати на його вірність. Віра в «білого царя» на Кавказі взагалі була рятівним колом для будь-якого режиму в Росії – що царського, що ленінського. Щойно між двома суб’єктами припинялись взаємовигідні відносини «васал - сюзерен», одразу країна отримувала чергову криваву бійню на Кавказі - що в 1918-19 рр., що в 1942-43 рр., що в 1991-1996 рр. Але щойно знаходився новий сюзерен, одразу Кавказ згадував про свої первісні зобов’язання, і ставав під прапор нового царя.

На місці Путіна я б зараз в кожному регіоні встановлював би паралельні силові осередки з кавказців. Можливо, в якості офіційних представництв «кавказьких республік». 150-200 людей «опричників» на кожен регіон (заодно це дало б можливість працевлаштувати найпасіонарнішу частину кавказців, і вислати її звідти – потенційних бойовиків в своєму регіоні). Можливо, цей процес і триває в сучасній Росії, тільки він поки що не оформлений законодавчо – всім же відомо, як і за чиїм попустительством існують в тій же Москві етнічні мафії. Станься в столиці Росії киргизький варіант, порозбігайся в страху перед народом міліція і ФСБ – у влади на цей випадок готовий рятівний варіант.

Приблизно так і вчиняли, до речі, революційні партії на початку ХХ століття - створювали осередки в регіонах, вірні центру. Відірвані від місцевої системи відносин, несприйнятливі до «самобутніх традицій регіону».

Повторю, це я розмірковую за Путіна. Погана правда говорить, що справжніх, «кровних» спільників у федерального центру крім кавказьців зараз немає. Сьогоднішня влада самотня, останнє, що дозволяє їй втримувати видимість федеральних скріп – телебачення і бюджетні дотації. Дай зараз Китай і Японія Приморському краю гарантію великих дотацій, і взагалі інвестицій і «суверенітету» - і ніхто на Далекому Сході не згадає, що в нього був колись інший господар (Приморський край в цьому стосунку взагалі унікальний регіон – він може торгуватися, обираючи собі нового господаря з Японії, Китаю і США; а у якоїсь Тамбовської області або Чувашії такого вибору немає – доведеться брати, що запропонують). Обруби телевізор – і ніхто в регіонах більше не дізнається, що в них, виявляється, настала «стабільність», і Петросян з іншою Сміхопанорамою та Галкіним припинять заглиблювати народ в летаргічний сон. Одного разу виявиться на приморському телебаченні, що замість ранкового ритуалу поглинання сечі «доктором Малаховим» у них пустили мультфільми японця Міядзакі, і ось вам фінал.

Друга стратегія для Путіна і для Системи: поступове введення європейських норм в суспільні відносини. І це не вільні вибори і не «суверенітет», ці норми можна проковтнути без страху розпаду країни.

Просто скопіюйте етапи, за допомогою котрих Європа йшла від озвіріння до олюднення індивіда.

Перше - реформа університетів, за допомогою котрих виховувався, крок за кроком, інтелектуальний прошарок держави. Виборність університетського керівництва, фактична екстериторіальність (майже всюди в Європі до цього часу поліція не може без дозволу деканату проникнути на територію вузу), незалежне фінансування, дебати без цензури, і т.д.

Друге - гільдії і цехи. Так, для Європи зараз це пережиток, але Росія ніколи не знала такої форми самоврядування бізнесу, тому не варто побоюватися «ретроградства» в цьому питанні. Якась подоба гільдій і цехів в формі «саморегульованих організацій» в Росії зараз з’являється. Але – зверху, а тому без результату. Віддайте ініціативу знизу, не вийде з першого разу – це все рівно не загрожує падінню режиму.

Третє - профспілки. Європа хворобливо півтора століття переживала їх проникнення в Систему, але зараз це дієва форма «низової» демократії. Знову ж – профспілка молочників або ковалів ніяк не загрожує «стабільності». Але дивись, через - 20-30 років члени такої профспілки нарешті навчаться цивілізованої передвиборчої боротьби і можливості чути опонента, правильно оформляти протоколи і не хропіти під час засідань.

І таких прикладів з практики Європи, котрі свого часу подолали і прокляття «великих територій» (Британська імперія, де дійсно, на відміну від Росії, ніколи не заходило сонце), і «голандську хворобу» (та ж Голандія, де приплив експортних грошей занапащу вав місцеву промисловість), і «сировинне прокляття» (зовсім свіжий приклад - Норвегія) - безліч.

Не подобаються вам вільні вибори і свобода слова – починайте з дрібниць. Головне – робіть хоча б щось.

Ну а тепер стратегія для простого обивателя. Чи зважиться Путін залишитись на третій строк, на реформи, на опричнину – як же набридло залежати від таких-от «стратегій», з котрих ти виключений, а, головне, де не гарантований результат особисто для тебе (наприклад, у вигляді опалення квартири взимку або введення карток на їжу).

Тому моя вам порада: вживайтеся в реальність, паралельну російській. Насправді головна цінність всіх реформ в Росії в останні 20 років – це вільний виїзд з Росії. І саме в цьому напрямку обиватель зрештою і може виявити свій вибір (раз інші вибори скасовані).

Придивляйтеся хатинку в Європі - благо, що там, особливо в результаті кризи, повно можливостей придбати щось в межах навіть 40-50 тисяч євро: це всього лише кухня + коридор, половина 1-кімнатної квартири в Підмосков’ї або «однушка» в Саратові. Думаю, мінімум третина населення країни може цим способом вирішити таке «квартирне питання».

Цей будиночок або квартирка в Болгарії, Греції або навіть Латвії вам, звісно, зараз потрібні поки що не як ПМП, а як спосіб вживання в Європу. На третій рік володіння нею вам дадуть трирічну шенгенську візу, а це вже півшляху на отримання ВНП (фактично - другого паспорта).

Зрозуміло, весь цей час ви вчите іноземну мову (краще – дві, англійську + країни перебування). Поступово, приїжджаючи туди регулярно, вживаєтесь у роль європейця (наприклад, не харкати на вулицях). В Росії переводите частину своїх справ на європейський лад – перекладаєте гроші в російських банках на рахунки іноземних, розбираєтесь, нарешті, зі здоров’ям (тому, що, наприклад, стоматологія в Європі - в рази дорожча, ніж поки що в Росії), і т.д. І не переживаєте на цей рахунок – адже це не остаточний розрив з батьківщиною, а тільки вживання в цивілізацію. Дай Бог, що щось вийде в Росії – ви ж в числі перших станете кандидатом на реформатора. адже біда в країні завжди була в тому, що (по Пушкіну) – «влада єдиний європеєць в цій країні». Доведіть Путіну, що це не так.

Павло Пряніков

Переклад здійснено сайтом «Стопком». Джерело:

svpressa.ru


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ