АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Світова проблема на ім’я Путін
22.06.2009р.

"Нова воєнна доктрина Путіна, яка ставить за ціль володіння нафтогазовими джерелами та повний контроль над ними, не виключає застосування воєнної сили, в тому числі і ядерної зброї..." (З газет)

Сьогодні з упевненістю можна стверджувати, що світ був би значно спокійнішим та значно більш прозорим, якби не особа Путіна. Протягом останніх десяти років ця людина з простого непомітного офіцера КДБ «доросла» до всесвітнього полохала-монстра, який загрожує миру на планеті. На думку несамохіть спадає аналогія з іншим, свого часу непомітним, німецьким єфрейтором. Зрештою, нічого подібного «Майн кампфу» Путін поки не написав, але його персональний план «Барбароса», спрямований на захоплення грузинських територій з подальшим розгортанням там воєнних баз, на жаль, вже став реальністю.

Нещодавно опублікована нова російська воєнна доктрина затягує світ у цілком передбачувані «спекотні деньки» і навіть роки, значно більш небезпечні, ніж глобальне потепління. Не випадково «кремлівський Нострадамус» - Жириновський – стверджує, що Грузія – це лише квіточки, адже п. Путін слів на вітер не кидає. І справді, зі слів Путіна «Кавказ – це невід’ємна сфера інтересів Росії і ніхто не повинен пхати носа в цей регіон». Саме тому Росія під керівництвом Путіна розпочала політику «кровної помсти» проти народів Кавказу. Саме тому почалась друга чеченська війна, жертвами котрої в результаті терору і «етнічних чисток» стали близько 600 тисяч людей. І сьогодні на фоні знищених чеченських міст та сіл війна виходить на територію Інгушетії і Дагестану.

«Мочити в сортирі» - ці слова, сказані Путіним - президентом країни, яка володіє ядерною зброєю, слова, промовлені у перші дні його президентства, змусили весь світ здригнутися. В цих словах не проглядався навіть слабкий натяк на інтелект, але виразно чулася відсутність елементарної людяності.

В «усій красі» характер Путіна проявився під час грузинських конфліктів. Його поведінка стала свого роду класичним прикладом особистісних якостей вихованців «університетів» КДБ, їх практичних навичок. І, аби зрозуміти першопричини грузинських конфліктів, слід хоча б коротко проаналізувати історію російсько-грузинських відносин в пострадянський час і чільну роль Росії в нагнітанні напруженості в стосунках між двома державами.

Обидва грузинських конфлікти були спровоковані російськими вищими політичними колами, що відзначаються явним імперським мисленням. І ніяк інакше, аніж словом «парадокс», неможна назвати трансформацію російських воєнних в «миротворчі» і «посередницькі» сили. Це було на кшталт того, якби вовкові доручити охороняти вівці.

Страшно, але факт – світова спільнота при цьому протягом 18 років байдужо спостерігала за пластуючою експансією Росії в регіоні, що призвела в результаті до прямої окупації. Саме за президента Путіна конфлікти отримали «друге дихання», і лідери сепаратистів все гучніше й гучніше почали заявляти про те, що ніколи не повернуться до складу Грузії і приєднаються до Росії.

Путінська верхівка зі своєї сторони всіма силами підтримувала ці настрої, заохочувала сепаратистів, озброювала незаконні воєнні формування, нацьковуючи їх на грузинів. Була здійснена нечувана у світі акція з російської паспортизації громадян незалежної держави - Грузії - на її законній території. По суті справи це була свого роду «приватизація» і рейдерське захоплення чужої території! Привид війни літав у повітрі та зусиллями Путіна і його маріонеток - Кокойти і Багапша - вона спалахнула.

Серпнева війна 2008-го року, спровокована Путіним, принесла з собою знищення грузинських воєнних і цивільних інфраструктур, етнічні чистки грузинського населення, сотні вбитих, тисячі поранених, десятки тисяч біженців. Спалені дотла села, окупацію і привласнення 1/3 території маленької незалежної держави.

Аналізуючи підсумки серпневої війни, сьогоднішню риторику Кремля і нову російську воєнну доктрину, політики і політологи доходять думки, що під час виконання чергового «плану Путіна» Кремль не зміг здійснити «програму максимум» - окупувати всю Грузію і призначити очільником цієї держави чергову маріонетку. За такого сценарію, з урахуванням відсутності проблем з Азербайджаном, Кремль став би повновладним господарем каспійських і середземноморських нафтогазових ресурсів. А Путін перетворився б на імператора величезної нафтогазової імперії, здатної насаджувати свої умови Європі. Саме тому на поверхні перебуває ідея про те, що війна з Грузією і конфронтація зі світовою спільнотою – далеко не завершена історія.

Інтенсифікація нарощування воєнної сили, спорядженої важкою технікою наступального характеру на окупованих грузинських територіях, здійснення навчань 58-ї російської армії на Північному Кавказі, істерики навколо вчень НАТО в Грузії з участю всього 1000 військовослужбовців, біснування з приводу удаваної очікуваної грузинської агресії, - все це відмінно ілюструє плани та наміри Росії стосовно Грузії. Глобальність цих планів стає ще більш очевидною з урахуванням очевидного прагнення Кремля до відтворення Російської імперії, на шляху котрого, як кістка в горлі, застрягла маленька незалежна держава.

Тим не менш, втілюючи в життя імперські плани, Путін на регулярній основі провадить перемовини з лідерами європейських країн, лобіює «північні та південні потоки». І якщо зустрічі з такими скандальними лідерами, як, наприклад, Берлусконі, пояснювані, то часті зустрічі Путіна з турецьким прем’єр-міністром Ердоганом викликає серйозне занепокоєння за долю Кавказу. Зрештою, і Європі вготована непринадна доля територій, вкритих злоякісними метастазами російських трубопроводів. Січневі газові «ігри» Путіна з Україною, що супроводжувались відключенням Європи від газових потоків, безперечно, були спрямовані на те, аби показати всьому світу, «хто в домі хазяїн». При цьому своїми політичними та економічними акціями, а також справжньою інформаційною війною Путін досяг дестабілізації становища в Грузії і глибокої політичної кризи в Україні. Путін не оминає ані найменшої можливості в підривній діяльності проти цієї країни. «П’ята колона» східної України, фінансована з Кремля, - вельми сильний засіб для можливого розчленування країни.

В Україні та в Грузії зростає кількість політиків-штрейкбрехерів, які висувають як постулат необхідність дружби з Росією, навіть на шкоду національним інтересам. Ну а Путін в корені не припускає жодних рівноправних відносин, що вже виразно проявилось у взаємовідносинах з Білорусією. Для Путіна і Ющенко, і Саакашвілі, і Лукашенко, які провадять незалежну від Кремля політику, - вороги Російської імперії. Пихатість Путіна, його явне небажання на рівних обговорювати поточні питання з лідерами незалежних держав - членів СНД показує доля цієї співдружності, у котрої немає нині жодних реальних перспектив.

Та й всередині Росії завдяки Путінській «вертикалі влади» про демократію вже якось забули, розвиток громадянського суспільства заморожено, вибори перетворилися на просту формальність, опозиція політично кастрована, засоби масової інформації всеціло підкорені Кремлю. Адміністрації в центрі і на місцях загрузли в корупції, грошові потоки котрої планомірно розподіляються тією ж «вертикаллю». І стає сумно та смішно одночасно, коли слухаєш просторікування формального президента Мєдвєдєва про «системну і невтомну боротьбу з корупцією».

Як і його тезка Владімір Ульянов-Ленін, сьогоднішній прем’єр-міністр Росії не бридиться слів на кшталт «повісити», «розстріляти», «мочити» або «знищити». Слова не розходяться зі справою і під час побудови Путіним його особистої, особливої моделі російської державності, заснованої на тотальному пануванні бюрократії, яка намертво зрослася з фінансовим і промисловим капіталом.

Можу стверджувати - в Росії фінансова криза почалася з нападу на Грузію в серпні минулого року. З 8 серпня 2008-го з Росії було виведено більше 20 мільярдів доларів. Інвестори були залякані путінською непередбачуваністю, банки закривались. Пізніше Путін у всьому почав звинувачувати, природно, Америку, пророкуючи її швидкий кінець.

Влада Путіна поки що ще міцна. І думається, що в майбутніх перемовинах президентів США і Росії буде присутня певна «пауза», під час котрої Мєдвєдєв буде очікувати рекомендацій прем’єр-міністра, якщо певне питання або піднята проблема завчасно не будуть обумовлені протоколом.

При аналізі сучасного становища з президентом Росії цілком напрошується сценарій, за котрого на «ручного» президента звалять всі гріхи і брудну роботу (війни, окупації, перевороти та інші авантюри) для того, аби в подальшому в Кремль повернулась людина «з чистими руками і гарячим серцем». За «призначення» Мєдвєдєва президентом Росії повністю очевидно, що дана ідея домінувала на фоні повнішої неповаги до російської Конституції.

В друзях у Путіна – керівники країн-ізгоїв, таких як Сирія, Іран, Венесуела, Лівія, терористичні організації ХАМАС і «Хезбола». Росія продає зброю кому завгодно, ставши 2-м у світі постачальником, абсолютно не турбуючись щодо того, проти кого ця зброя буде використана. При цьому, за словами Путіна і його міністра закордонних справ Лаврова, поставки зброї Грузії подібні до смертного гріха. Адже, за ідеєю кремлівських політиків, при повторенні російської агресії Грузія повинна здатися без усякого спротиву.

Путін також ініціатор терору проти своїх опонентів за кордоном. За межами Росії ліквідовані чисельні політичні опоненти путінської «вертикалі», що, зрештою, на території Росії стало цілком буденною справою. На сумлінні Путіна вбивства журналістів, опозиційних політиків, трагедії Беслану і "Норд-Оста".

Путін, використовуючи нафто-долари, прямо або опосередковано скуповує західні засоби масової інформації, використовуючи їх вплив для пропаганди свого режиму. «Замовні» статті, наприклад, в «Нью-Йорк таймс» або «Тайм» нікого вже не дивують. Не злиденнішає доларова ріка і до деяких міжнародних організацій (наприклад - МОК). В виступах деяких західних політиків чітко прослуховується «кремлівський акцент».

Таким чином, можна зробити висновок, що світова співдружність і її лідери сьогодні мають справу з очевидною проблемою - путінською Росією і особисто з паном Путіним. Природно, Росія - член найавторитетніших міжнародних організацій. Природно, ніхто не може не рахуватися з країною, яка володіє найпотужнішим ядерним потенціалом і найбагатшими запасами нафти і газу. В той же час все частіше лунають голоси, які попереджають про те, що нерідко істерична і непродумана поведінка російського лідера (за якою б посадою він офіційно не рахувався) цілковито може потягти за собою глобальну катастрофу. Тому сподіватись на психологічний тиск на Путіна і продовжувати з Росією нормальні стосунки без вжиття рішучих заходів – згубна помилка.

Отож, проблема Путіна – це не лише проблема України, Грузії та інших країн пострадянського простору. Це в потенціалі – світова проблема, особливо за розгляду можливості «другого пришестя» Путіна на російський «престол».

Темурі Аваліані

Переклад з російської здійснено сайтом «Стопком». Джерело:

http://www.apsny.ge/analytics/1243015266.php




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов