АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
На кого гавкають собаки?
12.05.2010 р.

Чи задумувались Ви коли-небуть, чому собаки гавкають не на всіх людей? Буває, проходить повз подвір’я сила-силенна народу, а песик ув’яжеться лише за однією конкретною особою. Чим вона відрізняється? Що привертає собачу увагу? І люди ці наче б то нічим особливим не відрізняються. Ідуть собі по вулиці, замріяні, ні на кого не звертають уваги, особливо на собак. І тут, неначе з-під тишка – «Гав-гав-гав!!!»

Є одна стародавня легенда. Згідно неї душа, перед тим, як втілитись в людині, проходить розвиток та випробування в тілах істот нижчого рівня – комахах, рибах, тваринах… і втілившись нарешті в людині, вона зберігає певні якості, успадковані від попереднього втілення. Якщо ж душа, втілившись у людині, не виконує своєї місії, то наступне втілення знову відбудеться на нижчому рівні – для «перепідготовки». Цей процес отримав назву реінкарнація, або, у хрестиянстві – палінгенезія.

Ви, напевне, помічали, що інколи в обличчі людини чітко простежується певна схожість з якоюсь тваринкою – кицькою, лисицею, кроликом, собачкою… і повадками вони також нагадують цю тваринку.

Таку ж природу мають і міфи про перевертнів. Найчастіше в різних народних повір’ях можна зустріти розповіді про перетворення на вовків. Популярність оповідок про вовків серед автохтонів сучасного Полісся відзначав ще Геродот. Розповідаючи про звичаї неврів, давніх племен, що жили біля верхів'їв Дніпра, Прип'яті та Південного Бугу в VI-V століттях до н. е., він писав: "Ці люди, вочевидь, чаклуни. Скіфи та еліни, що живуть серед них, у всякому разі запевняють, що кожен невр щороку на кілька днів обертається на вовка, а потім знову перебирає людську подобу".

Важко судити, чи є хоч якась спадкоємність між тими тваринами й нинішніми поліщуками, але мотив лаконтронії (перетворення людини на вовка) й нині дуже поширений на цій території і, крім усього, часто переплітається з ономастичною інформацією, що пояснює походження назви роду. Ось один з таких спогадів: "Є назвисько Вовки по-вулічному. То в їх був дід, що перекидався вовком. Піде в ліс, зробиться вовком. І вже пушов пущею вгонь його віда куди. Зіллє знав таке, чи ще щось таке знав знахарське... А один чоловік взєв да й пудстиріг. Да й украв те знахарство. То як пушов вовком, да й на гету пору"

"Звір в душі" - в моєму розумінні - самоасоціювання зі звіром. При чому з образом звіра котрий склався в нашій культурі. Звір як символ. Вовк, наприклад, символізує агресивність, напад, злість. Собака - захист, вірність. Лисиця - хитрість. Сова - мудрість. І от люди, що філосовствували на тему "організація - вовча зграя", перебирали варіанти вовчої символіки, більше думали про захист чогось, якоїсь частинки колись втраченого, аніж про відвоювання всього і захоплення більшого. Тобто, оборона, але не напад. А війни одною обороною не виграти. І тут вже можемо згадати тотемізм, давні воїнські союзи, ініціації та багато іншого що мало відношення до воїнів і де є тема вовка.

Дослідження слов’янських ініціацій, військових звичаїв, воїнських союзів дає образ перевертнів як воїнів диверсійно-розвідувальної спрямованості і фахівців з бою вночі (це в часи, коли бувало битви зупинялись, бо, бачте - сонце сіло). Це якщо відкинемо можливість фізичного перетворення людини у звіра. Хто у нас найвідоміші перевертні? Отаман Іван Сірко, про якого саме так і говориться, що для розвідки перетворювавя у вовка. Та літописний князь Волх, прообраз якого – князь Всеслав Полоцький - і без літературного двійника овіяний містичними легендами.

Якщо колись наші душі втілювались спершу в диких тваринах, то сьогодні їм доводиться «тестуватись» у свійських – домашніх. Чому? Людська популяція вже занадто велика, і кількість вирощуваних нами свійських тварин – також. А якщо згадати про принцип збереження основних якостей попереднього втілення – то виходить, що ми втрачаємо наші основні інстинкти. Згадаємо, як відбулось одомашнення диких тварин. Першими приручили, як відомо, собак.

Відбувся простий відбір. Спочатку приручили тих, хто менше боявся людей. Результат - у цуциків ледь не генетично закладено - "людина - друг". Життя, звісно, може іншому навчити, але собаки з дитинства вважають людей "своїми". Чого не скажеш про інших - вовків, диких собак, гієн - здатні (при вихованні серед людей) жити в людському середовищі, але з проблемами. Мені відомий приклад життя з лайкою і лисицею в місті. З собакою - без проблем, а лисиця, хоч і виросла у людському середовищі, сторониться незнайомих людей і собак, лякається натовпів і транспорту. Нервує в незнайомих місціях.

Потім йшов відбір собак за певними (потрібними) фізичними якостями. З найшвидших вивели гончіх, наприклад. Так само з’явились і декоративні породи - виведені не для чогось практичного - охорони, полювання, а "для краси". Результат - вони поза людським середовищем нежиттезданті. А різні там "добрі люди" таких і жаліють.

До речі, серед дворняг нерідко трапляються екземпляри, занадто схожі на деякі види шакалів. Нема людського впливу і селекції – відбувається повернення до зразкав першопредків…

Більшість видів цього сімейства нині вимерли. Так що і не скажеш хто був предком сучасних домашніх собак - вовки, дикі собаки (дінго), шакали чи щось нині не існуюче. Одних приручили, інших - винищили. Людина їх зробила неповноцінними, щоб вони залежали від неї.

Вовки обережні, життя навчило. Головне - вижити. Наприклад, відомий "факт", що вовки обороняють свій виводок, коли люди дістались до логова, не завжди буває в реальності. Чого їм лізти під постріл, вони в іншому місці ще народять. А для собак нерідко характерна якась самогубча сміливість. Помічали таке? Коли шавка, отримавши берцем по голові і ребрам, зі скавучанням відбігає і знов пробує вкусити. І так декілька разів.

Так і серед людей. В одних поселяється душа вовка, в і нших – собаки. Одні все життя залишаються волелюбними і нескореними – а інші вміють лише служити. Одні самі собі обирають лідера – кращого з кращих, а інші підкоряються тим, хто дає їм їсти. Одні є самодостатніми особистостями, а інші виконують декоративну функцію, і не викликають жодних інших почуттів, окрім жалю…

Так на кого ж гавкають собаки? Я вважаю – що вони просто бачать в деяких людях диких звірів. Перш за все – вовків. Вони не можуть змиритись з тим, що вовки все ще живуть у цьому світі. Що вони знають, що таке воля, і не хочуть її втрачати. Вони заздрять вовчому способу життя, але не мають сили волі робити те ж саме. Вони втратили свої інстинкти і не мають гадки, як можна жити на свободі. Як можна жити у своє задоволення, а не служити господарю, робити те, що любиш, а не те, що від тебе вимагають, триматись зграї собі подібних, а не тих, з ким тебе посадили до клітки…

Я відчуваю в собі щось дике. Я відчуваю свободу та роблю те, що люблю, від чого отримую справжню насолоду. Я тримаюсь своєї «зграї»…

Краще вмерти вовком, ніж жити псом!

ДМИТРО СІНЧЕНКО


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ