АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Кавказ - ярмо Росії
11.08.2010 р.

З деяким душевним трепетом беруся до чергового опусу про стосунки Москви і Кавказу. Так сталося, що нещодавно, перебуваючи в будинку відпочинку на короткостроковому передиху від московської спеки, я забрела до бібліотеки. Немає потреби описувати той жах, котрий стояв там на полицях з часів Берії (до слова кажучи, будинок відпочинку належить ФСБ). Але серед книжкового сміття мені вдалося відкопати одно «золоте яєчко»: це були нотатки генерала Олексія Петровича Єрмолова. Одна частина цих нотаток присвячувалася, звісно, Кавказу. Ця знахідка скрасила мені труднощі погоди, спеку, котра оселилася в кожному закутку Підмосков’я, отруйні дими і різкий звук гелікоптера, на котрому, кажуть, повертається зазвичай з роботи додому Сергій Ястржембський, який має неподалік неслабий маєток.

Так от, нотатки намісника на Кавказі, тодішнього ніби «Хлопоніна», а саме генерала Єрмолова, на сьогодні були б визнані не лише неполіткоректними, але швидше навіть екстремістськими. Єрмолов без усяких дипломатичних хитрощів описує всі тодішні кавказькі народності, їх правителів – князів і ханів, а також звички рядових абреків. Дістається і муллам, і мусульманській релігії. Але особливе місце Єрмолов виділяє чеченцям. Тут вже він не шкодує чорних фарб.

«Тепер скажу про народи, які проти кавказької лінії мешкають, - пише генерал Єрмолов. Кабардинці, менше ста років тому були ідолопоклонниками. Уряд (Росії) допустив мусульманську віру встановити. З'явилися озлоблені проти християн священнослужителі. Користолюбні священнослужителі перейняли на себе розгляд справ (судових) усе підпало владі їх, знищені колишні суди…

Морова виразка була спільником нашим проти кабардинців…»

Тут Єрмолов заспівав на славу чуми, котра дещо скоротила стадо абреків, які не знали гігієни й медицини. А то замучили набігами і грабунками.

«Нижче за течією Терека живуть чеченці, найзліші з розбійників, які нападали на лінію. Громада їх досить малолюдна, але надзвичайно розмножилася в останні декілька років, бо приймалися дружні лиходії усіх інших народів, які залишали землю свою через якісь злочини… тут знаходили вони спільників. Чечню можна сміливо назвати гніздом всіх розбійників…» - пише Єрмолов.

Не знайшла я в цих нотатках жодної думки про те, навіщо знадобився Росії цей самий Кавказ. Єрмолов не був філософом. Він був військовим. Сказали: тримати Кавказ і керувати, аби Грузію і царство Еривань, що попросилися під руку російському царю, не розгромили б сусідні розбійники-нехристі, а також той, що хижо націлюється на весь цей простір, Іран (в смислі, тодішня Персія), і Єрмолов служив…

Але от що цікаво… Сьогодні, коли ми знову і знову читаємо про злочини, котрі скоюють сьогоднішні абреки, видно, що безтолкова це справа – цивілізувати тих, хто не хоче цивілізуватися.

А дурити себе ми вправні. Зі сторони кремлівських пропагандистів, як свого часу зі сторони лібералів, які засипали компліментами чеченських лідерів, котрі воювали за свободи Чечні, знаходимо ми оптимістичні оцінки, мовляв, не мине й п’ятдесяти років, як горяни стануть цивілізованими. Однак з часів Єрмолова минуло півтораста років, а народи як несли свій гірський менталітет, так і несуть. Заледве що – голови стинають, баранів ріжуть в московських дворах, насилають «чорних вдів» з вибухівкою в московське метро, стріляють, грабують, влаштовують набіги…

Чергова гучна справа, яка сталася минулого тижня в таборі «Дон» в Туапсинському районі Краснодарського краю, на мій погляд, неприємна дрібниця в порівнянні із щоденними вбивствами міліціонерів в Інгушетії і Дагестані. Але бійка в таборі відпочинку виявила одразу кілька проблем, котрі наша влада намагається не помічати. Перше: у росіян з чеченцями і сьогодні, півтораста років опісля з часу Єрмолова, не виходить жити під одним дахом.

Дурість організаторів табору, які запросили погостювати 400 статевозрілих чеченських спортсменів в дитячий табір, в котрому проживали 30 російських «піонерів», тобто 13-річних підлітків, показує те, що за часів Єрмолова навіть прості козаки розуміли: вони інші. Про що ж думали організатори табору? Про дружбу народів? А потрібно б думати про статеві проблеми дорослих чеченців, яким знадобилися дівки. Вони дорослі. Навіщо їх було запрошувати до дитячого табору?

І вилізла назовні брехня про те, що все у нас буде добре, і всі одружаться.

Кадиров одразу сказав, що його «хлопчики не винні». Малися на увазі, звісно, бородаті чеченські хлопчики, і що їх до протесту довів російський націоналізм. Кадиров не став апелювати до правосуддя, говорити туманні слова, «суд розбереться», а прислав у табір за «дітьми» автобуси з кондиціонерами і вивіз всю партію в 400 людей з прокляттями на адресу російського народу. Зі сторони чеченського «уповноваженого з прав людини» відразу ж пролунали погрози, мовляв, ми вам за такі справи олімпіаду не дамо провести! Ви чого, росіяни, чисто забули, які ми некеровані?

Ой, засюсюкали росіяни, близькі до Кремля, ми знаємо-знаємо! Ми боїмося!

Настрої, котрі панують поблизу приборкувача Кавказу Путіна, виражають декілька наближених до двору публіцистів. Офіційно прийнята точка зору, що Кавказ – це «наше все», на відміну від згубної російської провінції. Цю дешеву популістську точку зору яскравіше за інших виражає кремлівський публіцист Максим Шевченко. Він буквально із сльозою в погляді подібно до правозахисників середини 90-х, формулює путінську точку зору на багатий людський потенціал Кавказу.

Втім, якщо за спиною правозахисників завжди маячив Захід з його грантами, то Шевченко - це повністю соловей Кремля. Де потрібно він прокричить про нашого нового патріарха, а де потрібно - про споріднену близькість православ'я і мусульманства. Втім, щось нещире звучить в його напученнях. Але він так завжди кричить, що до щирості тут не дістанешся. Це прийом такий спеціальний: кричати і вирячувати очі.

- Я ставлюся до Кавказу, до його традицій і народів, що населяють Кавказ, як до безцінного скарбу, який існує на землі по волі Всевишнього. Віра, військова доблесть, мужність у чоловіків, жіночність у жінок, цнотливість, етика, ідея збереження національних культур, пошана до сім'ї, роду - ці та інші цінності складають основу традицій народів Кавказу, - говорить М. Шевченко в інтерв'ю, яке тут же захоплено передрукував і розповсюдив сайт http://www.grozny-inform.ru .

Деякий час тому ця точка зору із захопленням висловлювалася лібералами, які засуджували війну в Чечні, розв'язану Єльциним і продовжену Путіним. Але поступово їх голоси стихли. Блискавичне перетворення дисидентствуючої Порти (Чечні), виступаючої за нібито самостійність від Росії, в процвітаючий пропутінський емірат, що живе на подачки під керівництвом "академіка" і фізкультурника Рамзана Кадирова, позбавило їх дару слова. Нікого стало виставляти як прозахідного представника нової чеченської демократії. Усі колишні "дисиденти" випарувалися в Лондон. А Кадиров доїдає останні залишки колишніх заклятих друзів, всяких там ямадаєвих.

Тепер на славу путінської політики купівлі Кавказу за великі гроші заговорили "кремлівські солов'ї".

Та іноді скрикне захоплена Кадировим Юлія Латиніна.

Про ситуацію маніпуляцій царськими чиновниками, яким бородаті кавказькі князі і хани увесь час демонстрували свою неприборканість і некерованість, писав Єрмолов як про місцеву особливість політичного життя. Відомо, що генерал батогом діяв більш охоче, ніж пряником. І в офігенну неприборканість місцевих дикунів не занадто вірив. Приборкував.

РФ повністю успадкувала царську політику відносно Кавказу: більше пряником спокушати чужі нам народи, які нічого не уміють і не люблять робити, окрім як викрадати чужу худобу.

Проте в суспільстві зріє протест проти політики жирної купівлі продажних кавказьких еліт. Услід за Чечнею, що роздобріла на кремлівських подачках, загрожувати Росії став вже і Дагестан. Мовляв, грошей не дасте, так ми на вас наших шахидок метро висаджувати в повітря зашлемо, адже у нас нікому не потрібних баб видимо-невидимо, і усі ці ідіотки терміново хочуть до раю.

Як це часто буває, точку зору суспільства на кавказьке питання вдало виразив Володимир Жириновський. Виступ лідера ЛДПР Володимира Жириновського на прес-конференції за підсумками закінчення весняно-літньої сесії Держдуми журналісти відразу ж розтаскали на цитати. Його вирази, як завжди, вирізнялися образністю і сміливістю..

— Що ви думаєте з приводу перспективи відділення Північного Кавказу?

— Кавказ - ярмо Росії. Можна віддати цим семи республікам увесь бюджет Росії. Все одно нічого не вийде, все одно стрілятимуть з автоматів і мерседесів. Влада це не розуміє. Північний Кавказ - це тільки витрати, тільки негативна дія на населення. При Російській імперії ще було терпимо. Щойно радянська влада утворила національні республіки, почався шлях до створення держав. Республіка вже означає державу. Не може бути в республіці республіка. Це збочення. Росія - свиноматка, і її дитинчата-республіки врешті-решт відваляться від неї. Ось зараз у нас 20 республік. Це майбутні 20 держав. Це помилка Леніна, Сталіна, Брежнєва, Зюганова. Крім того, Росія з Кавказом несумісна по чотирьох позиціях.

Ми дві різні цивілізації, у нас різна релігія: православ'я і іслам. Ми різні етнічно. Різна історія: у нас була імперія, а вони завжди були об'єктом нападу. Різна географія - в горах неможливо побудувати цивілізацію: стадіони, філармонії, музеї, університети. У горах важко жити. Усе це наклало свій відбиток на життя, звичаї кавказців. Розлючені і обдурені, вони не хочуть жити з нами. І наші не хочуть. Якщо запитати росіян, усі скажуть, що не хочемо.

Дуже важко довго проживати під одним дахом, але можна. Я не говорю, що потрібно когось відділяти, я говорю, що майбутнього немає у такого співжиття. Можливе спільне проживання, але не потрібно тоді створювати національні клітки. Потрібно клітки прибирати, ніяких республік, або вони зажадають незалежності. Не я цього хочу, вони цього зажадають. Ми вкладемо туди величезні гроші, а буде СНД- 2. Навіщо тоді витрачати гроші"?

Автор Олена Токарєва

Переклад з російської здійснено сайтом «Стопком». Джерело:

Русцентр


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ