АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
« Хватит трепаться, наш козырь - террор! »
21.04.2010 р.

Дніпропетровська міська влада, запроваджуючи комунальний терор до городян, наражає себе на адекватну відповідь

СТОП КОМунальному «бєспрєделу»!

"Оглянулся, вся тихо, хвоста вроде нет

Колодец двора, яма черного хода

Заколочена. Черт бы побрал этот свет

Липнущий сверху чухонским уродом.

Выход - гнилая пожарная лестница

Хрупкая, сволочь, и окна вокруг.

Ползут этажи так убийственно медленно

Мимо дрожащих, истерзанных рук.

Что пялишься, дура, я ведь не голый!

Я не к тебе, я не бабник, не вор!

Я - террорист! Я - Иван Помидоров!

Хватит трепаться, наш козырь - террор!

Тра-та-та-та-та-та!

Тра-та-та-та-та-та! »

/Юрій ШЕВЧУК, <ДДТ>. "Терорист"/

На цих вихідних згорів мій холодильник. Цей стратегічно важливий в побуті кожної людини електроприлад мав для мене особливе значення. Адже в ньому, будучи хворим на цукровий діабет І типу, я зберігав інсуліни, без яких не прожити.

Холодильник моделі "Snaige-12" справно служив нашій сім'ї близько чверті століття. Він без перебільшення був найнадійнішою річчю зі всієї побутової електротехніки в помешканні, бо за весь цей час жодного разу не ламався, а тому і не потребував ремонту, являючи собою еталон стабільності і якості.

Та витримати такі випробування, які випали на його долю з початку березня 2010 року, навіть йому, сумлінному і безвідмовному, було несила.

Ніби в ознаменування весняного свята в будинку розпочався електричний світлограй . Лампочки в помешканнях замерехтіли немов на дискотеці. Вони то спалахували донезмоги яскраво, то за деяку мить ледь світилися. Перебувати в помешканні при включеному світлі стало просто неможливо, бо це неабияк впливало на зір і психіку.

Оскільки ЖЕКу - дочірньому підприємству збанкрутілого тресту "Дніпроспецбуд" - давно немає ніякого діла до підвідомчого йому житла, сигнали про негаразди з електрикою в будинку послідували до низки інстанцій. Куди б не зверталися, всюди чули традиційне - "ви відомчі, тож і звертайтеся до свого відомства".

Начальниця ж ЖЕКу, Таміла Гаркава, будучи в курсі проблеми, за сталою традицією, і пальцем не поворухнула, аби якось вирішити її.

Про виниклу небезпеку техногенної аварії, яка загрожувала виведенням з ладу всіх електроприладів в будинку, написав я і в електронному листі до Дніпропетровської мерії. Адресував послання декільком заступникам міського голови, користуючись запропонованою на офіційному сайті міськради формою для зворотного зв'язку.

Нікому ніде з цього приводу не засвербіло. З тих пір електрика так і миготіла. Прилад вимірювання напруги в мережі показував перепади від 150 до 270, а бувало й понад 300 V.

Сусіди скаржилися один одному, що вже почали згорати запобіжники для захисту електроприладів. Повторні звернення по всіх інстанціях знову виявлялися марними. Все закінчувалося тим самим: "всі питання - до вашого відомства".

- А якщо останньому на нас наср…? - бідкалися скаржники.

- …То нам і поготів, - чули вони звідусіль у відповідь.

Останніми ж вихідними ситуація ще більш загострилася. Напруга різко стрибнула вгору до 330 V. Це було помітно і без спеціальних вимірювальних приладів, адже лампочки світили над яскраво, а деякі полопалися.

Отут мій холодильник і почав давати збої. Не витримуючи перевантажень, декілька разів сам відключався. Негаразди в електромережі проявлялися і в специфічному гуркоті холодильника. По всьому було видно, що він на межі, бо працював вже не так, як до того. Замість ледь чутного монотонного гудіння, він то деренчав, то гарчав, то раптово замовкав.

Аби врятувати холодильник, а з ним і сховище для інсулінів, почали знову звертатися на "05", до чергових електромережі, в Бабушкінську райраду. Просили, благали, вимагали терміново втрутитися в ситуацію.

На телефоні 745-03-03 (служба "05" міськвиконкому) дуже поважного, судячи з голосу, віку чоловік, сказав, що єдине чим зможе допомогти - скласти рапорт в кінці дня про надходження дзвінка. І все, більше нічого. Хоча ні, порадив звернутися… в одну газетку. І навіть сказав яку. Бо там, бачте, йому зустрічалася відповідна рубрика. Щоправда, старенький плутався з назвою чудо-газети. Так, бідний, і не зміг чітко її назвати, хоча за спробами, в принципі, стало ясно, яку саме має на увазі.

В газетку? Спасибі за пораду.

А як щодо суду, до якого вже зверталися в середині 2005 й маємо рішення від 04.12.2006, яке визнає бездіяльність ЖЕКу неправомірною і зобов'язує його надавати житлово-комунальні послуги в повному обсязі та належної якості?

А як щодо визнання тим же судом неправомірною бездіяльності з прийняття відомчого житла до муніципальної власності міста міськради та зобов'язання її піклуватися про житлово-комунальний добробут городян, навіть якщо вони проживають у відомчому житлі?

А як щодо неодноразових звернень як телефоном, так і письмово до голови постійної комісії міськради з питань ЖКГ Сергія Воробйова, аби хоч якось зрушити цей процес з мертвої точки? Цей комуняка (очільник фракції КПУ) лише пам'ятник Леніну здатний захищати, писати листи в Київ на захист комуністичного ката-україножера та нести варту навколо забронзовілого істукана в центрі міста, відганяючи українських колядників, що вирішили тут козу поводити. Все, на більше це червоне нещастя не здатне. На живих людей, Воробйову, як і його кумиру Іллічу . Як там у Леніна: "говно, говно, и еще раз говно!". Оце якраз той випадок.

А як щодо стягнень держвиконавчслужбою з міськради та "Дніпроспецбуду" штрафів за невиконання ними рішення суду?

Ми всі інстанції пройшли, зробили все, що могли, добилися перемоги в суді, але це нічого не дало. То яка там газетка? Тим більше, коли справа йде на дні, а то й на години. Зараз ризикуємо втратити не лише холодильник, а всю побутову техніку. Ми ж її більше не купимо. В нас немає на це коштів. То як ми будемо жити?

Ніщо не спонукало дідугана до активних дій. Тільки рапорт в кінці дня - і крапка. Це все, що вдалося добитися від служби "05".

Звернулися і до Бабушкінської райради. На телефоні 770-09-96 (на сайті міської ради , в розділі, присвяченому Бабушкінській райраді, цей номер вказаний як телефон приймальні голови представницького органу ) обідньої пори суботнього дня 10 квітня відгукнувся черговий, який виявився в курсі всіх проблем відомчого житла треста "Дніпроспецбуду".

Він навіть знав, чому в нас зараз миготить світло. Знавець сказав, що це через пошкодження кабелю, на ремонт якого в треста, оскільки він банкрут, немає грошей. Інша річ, зауважив службовець, - якби електромережі були передані разом з будинком в комунальну власність. Тоді б проблема розв'язалася куди скоріше.

- Згоріти, то навряд чи, а от без світла сидіти точно будете, - прояснив перспективу посадовець.

І знову все вперлося у відомчий статус житла. І знову нам дали зрозуміти про цілковиту безпорадність долі кріпаків. Але ж спеціально для того, аби позбутися цього ганебного ярма, ми і зверталися до суду. І виграли в треста та міськради! Вибороли, як би це не було важко, справедливість! А влада на чолі з мером Іваном Куліченком взяла і цинічно проігнорувала судові рішення, обов'язковість виконання яких на всій території України гарантується не чим-небудь, а Конституцією!

- Так от, підіть на прийом до Куліченка і скажіть йому, що він… наволоч! - люб'язно порадив черговий райради.

- Гаразд , але ж що робити зараз, коли напруга стрибає так, що ось-ось все вибухне! Це вже місяць як триває, і всім на нас наплювати…

- Так ви думаєте, що я зараз прибіжу і сам відремонтую вам кабель? - парирував співрозмовник. - Наша розмова безпредметна.

Після цих слів в слухавці почулися гудки.

Безрезультатним виявилось і звернення до міськелектромережі за телефоном 745-40-61.

- Ми вами не займаємося, - сказали там, переадресовуючи на ЦЕК.

В останній інстанції, за телефонами 31-03-91 та 38-64-60 від нас відбилися ще раніше.

Зрозумівши марність сподівань на будь-яку допомогу, почали рятувати холодильник самотужки. Дали йому перепочити, відстежуючи паралельно коливання напруги. Ризикнули вмикнути, коли вона знизилася до 260 V. Він попрацював біля години. Одначе при черговому різкому стрибку за 320, який, зрозуміло, не можна було передбачити, холодильник таки згорів.

Тепер всі продукти доводиться тримати на підвіконні, з боку лоджії. Інсуліни тимчасово передані на зберігання сусідці. Мабуть це сталося за законом підлості: "Снайге" зламався саме в тому помешканні, де він мав чи не найбільшу стратегічну цінність.

Слід зазначити, серйозні негаразди з електрикою - далеко не перші в цьому будинку. Влітку 2008 року все відомче житло тресту (Героїв Сталінграду 134, 136, 138, 140 Г) було відключене на невизначений термін через прямо-таки космічні борги ЖЕКу за електроенергію. Жителям гетто "Дніпроспецбуд" було суворо сказано, що не включать світло до тих пір, поки не буде погашена вся сума - близько 750 тис. грн.

Не змирившись з таким до себе ставленням та не знайшовши порозуміння з інстанціями протягом двох діб безперервних спроб дійти компромісу, понад двісті мешканців багатоповерхівок наважилися на відчайдушну акцію протесту - перекриття траси по вул. Героїв Сталінграда. Це сталося 17 липня 2008 року близько 22:00. За декілька хвилин на місце події прибуло все міліцейське начальство міста і області. Але люди, незважаючи на вмовляння, так і не зрушили з місця.

Цей виступ розпочалося з шокуючого інциденту. Один з водіїв, розлючених раптовою акцією, що унеможливила транспортний рух, накинувся з кулаками на молоду жінку-протестувальницю - багатодітну матір, збив її з ніг і продовжив побиття лежачої на очах її ж дітей. На крики миттєво зреагував натовп і на місці жінки за кілька секунд опинився сам її кривдник. Якби самосуд не був вчасно припинений, невідомо чи залишився б той в живих. Але люди, схаменувшись, приборкали свою праведну лють і відпустили жертву. Добре відлупцьований і вимазаний в мокрій дорожній багнюці водій ледь доплівся до своєї автівки, сів за кермо і розвернувшись, поїхав геть.

Протестувальники героїчно трималися, допоки не почули запевнення про відновлення електропостачання найближчим часом і вирішення питання оплати електроенергії напряму в міськелектромережі, а не ЖЕКу.

Електропостачання незабаром було поновлено, а за кілька місяців встановлені нові електролічильники і кожна квартира почала сплачувати не в ЖЕК, а безпосередньо енергопостачальникам. Так от, відімкнути від квартири електрику є кому і це інколи стається, а от піклуватися про якість послуги, що надається - нема. Хоч плач.

Тоді, до речі, інсуліни доводилося здавати на зберігання в аптеку. В першій найближчій - не взяли, відмовили. Довелося шукати такої можливості в тих, що подалі від дому. Погодилася допомогти завідувачка аптеки, в якої за життя хворів на цукровий діабет батько.

Примітна деталь: хоч начальниця ЖЕКу, діяльність якої мешканці гетто "Дніпроспецбуд" вважають головною причиною накопичення таких астрономічних боргів, і живе в одному з відомчих будинків, проблеми з відключенням світла її абсолютно не торкнулися. Таміла Василівна знайшла можливості і кошти провести собі автономне електропостачання. Її вікна в темні для всіх інших жителів гетто вечори і ночі були єдиними, які світилися. От яка бариня!

Ще один електро-інцидент трапився не так давно, на Святвечір. На восьмому поверсі відійшла від стіни електрощитова. З кожним днем кут її відставання від стіни дедалі збільшувався.

В ЖЕКу, враховуючи святкову пору, ніхто не відповідав протягом трьох днів поспіль. Мовчав телефон і в його хазяїна - триклятого ВАТ "Дніпроспецбуд".

Мешканці будинку вирішили телефонувати до міського житлово-комунального управління 745-10-49.

Там пообіцяли допомогти, але дієвою ця обіцянка так і не стала. Наступного дня відбулася повторна розмова.

Цього разу в управлінні спробували відмовити через те, що будинок не в комунальній власності міста, а відомчий і належить тресту.

На Героїв Сталінграда, 138 наполягали: не сьогодні, так завтра може статися велика біда - будинок згорить. Невже нікому до цього в місті немає справи?

« Так, ми й досі, незважаючи на 2010 рік - в кабалі, ми - кріпаки відомчого житла, - казали багатостраждальці. - Ми живемо (радше існуємо чи виживаємо) у гетто, але попри все, ми ж таки люди! Чи міська влада винесла нам вирок - бути спаленими заживо? Може трест, а з ним ЖЕК отримав на це відповідну санкцію? ».

Зрештою, в управлінні змилувалися. Відрядили на місце двох співробітників центральної міської аварійної служби.

Прибувши, ті відразу взялися до справи. На щастя, усунення загрозливої ситуації не потребувало значних матеріальних ресурсів. Все обмежилося закріпленням на стіні каркасу електрощитової.

Проте спеціалісти аж ніяк не применшили потенційну небезпеку та її можливі масштаби - лише підтвердили неминучість надзвичайної пригоди у випадку, якщо б все залишалося так, як було.

Поки йшла робота, зав'язалася доброзичлива бесіда. Один з електриків похизувався, що він в службі - найкращий і його завжди посилають на найскладніші випадки.

- Якби воно злітало, неодмінно б замкнуло, і тоді, це точно, вам - знову горіти, - сказав він, окидаючи оком чорні від позаминулорічної пожежі стіни й стелі поверхів. - …І як це вам так пощастило, що аж до нас, центральної аварійки, дісталися? Вам що, Іван Іванович (мер Куліченко – пим. авт) - кум чи хто?

Таке несподіване питання дещо спантеличило: а що, послуги "центральної аварійки" - це привілей, право на який мають тільки мер, його родичі чи наближені до градоначальника особи?

- "І сват, і брат", - пожартували люди.

- От би він вам ще й ліфта запустив, а то тягаємо свої залізяки. Давно він у вас не працює? - продовжував електрик.

- Років сім - і жодних перспектив, - почув у відповідь.

- Спробували б зараз звернутися - у виборчу кампанію, - порадив аварійник, - може б спрацювало?

Жителі не стали переповідати про свої безкінечні і даремні ходіння по всіх можливих інстанціях, включаючи навіть виграний у ЖЕКа, треста й міськради суд. Тільки щиро подякували за відмінно виконану роботу та побажали смачної куті і доброго здоров'я.

Ця історія отримала несподіване продовження. Про негаразди з електрощитовою та неможливість добитися їхнього негайного усунення я теж сповіщав електронним листом мерських замів. Так от, зі всіх адресатів відгукнулася лише Ірина Зайцева. Одначе зробила вона це надто пізно, коли електрощитова вже декілька тижнів, як була відремонтована.

У відповіді на раніше надісланий мною матеріал, вона написала, що тільки зараз ознайомилася з ним. Не знаючи про благополучну кінцівку інциденту, заступниця міського голови вжила заходів задля усунення негараздів.

На поверх прибули два електрики з міської аварійки і не знайшовши куди прикласти свої зусилля, почали дзвонити у квартири. Казали, що їх терміново викликали за цією адресою, а аварійної ситуації вони не спостерігають. Довелося пояснювати, що все було зроблено за декілька тижнів до їхнього прибуття. І навряд чи їм сьогодні було б куди приїжджати, якби електрощитову вчасно не закріпили.

Як автор листів , я продемонстрував фотографі ї електрощитової до ремонту і після. Обидва посланці зрозуміли ситуацію, з чим і відкланялися.

Одначе і це ще не кінець епізоду. В неділю, 11 квітня (!) історія отримала третю частину свого продовження у вигляді листа від Бабушкінської райради, підписаного заступником голови районної у місті ради С.В. Студентом (в даному випадку це не соціальний статус, а прізвище чиновника). Виконавцем же документу стала та сама горезвісна начальниця ЖЕКу тресту "Дніпроспецбуд" Таміла Гаркава.

Послання, як в ньому зазначено, є відповіддю заступнику міського голови Дніпропетровська В.М. Медведчуку "про розгляд звернення електронною поштою з питання ремонту електрообладнання, розташованого в місцях загального користування".

Так от, Таміла Василівна, розумниця, інформує міське начальство, що "після обстеження електрощитової, розташованої на 8 поверсі <…>, виявлено, що стан щитової не потребує укріплення".

Отакої! Звісно не потребує укріплення, адже ми її самі (викликавши спеціалістів з аварійки) укріпили ще на початку січня! А воно, сердешне, відповідає нам аж в квітні. Зрозуміло, що там і сліду немає від того жахіття, що було. Начальниця навіть не допе трила звернутися до людей, аби поцікавитись, а що ж, власне, такого сталося, що потрібна її відповідь про якусь неіснуючу, як вона пише, проблему?

Ще один її вибрик - невидача довідок з місця проживання без попереднього погашення заборгованості з квартплати.

- Це не законно! - обурюються самоуправством барині "дніпроспецбудівські" кріпаки. - Не маєте повноважень відмовляти людям в отриманні довідок з місця проживання! Це порушення прав людини! Та й за що ж нам платити, коли ЖЕК не виконує жодних робіт з експлуатації житла!

На такі протести Гаркава звично не реагує. Це для неї ще менше, ніж пустий звук.

- Ми ж в будинках все самі і власним коштом робимо! - киплять жителі гетто. - І стояки опалення міняємо, і труби в підвалах, і прибираємо в будинках, і дахи ладнаємо! Років з 20 не було навіть поточних ремонтів, не кажучи про капітальний. Та й після пожежі вже другий рік в згарищі та облуплених коридорах сидимо! Звідки ж беруться ці борги, за які нам навіть в довідках про місце проживання відмовляють. Хоча довідки мають видаватися незалежно від того, є в людини борг, чи ні!

Зазвичай такі репліки Гаркава не дослуховує і до половини: посилає на… і йде собі:

- Не видам, поки зі мною всі до копійки не розрахуєтесь!

Коли ця проблема торкнулася і нашої квартири, то добиватися нещасної довідки довелося декілька місяців. І знову ж таки - ті самі проблеми. Начальниця тупо не видає довідки, бо не хоче і вважає це своїм святим правом та навіть обов'язком, а влада не хоче слухати про якісь там проблеми в якомусь відомчому ЖЕКу.

"Ви не наші, не комунальні, самі розбирайтеся", - кажуть нам. І знову ми, відчуваючи себе кріпаками "дніпроспецбудівської" самодурки, починаємо свою гірку пісню про виграні нами суди, про зобов'язання міськради прийняти відомче житло у комунальну власність, про обов'язок ЖЕКа надавати житлово-комунальні послуги в повному обсязі і належної якості, в тому числі і безперешкодну та за першою вимогою видачу довідок з місця проживання.

- Але ж ви не комунальні, то яким чином міська влада може вплинути на ваш відомчий ЖЕК? - знову і знову чують наші вуха.

- Чорт забирай ! Та хтось нас колись почує, чи ми так і повмираємо кріпаками у триклятого "Дніпроспецбуду" та начальниці його ЖЕКу?! Ця жінка непрохідної тупості й впертості, то виходить і ви там, в мерії, такі ж самі? Чи вам доставляє задоволення знущатися над нами?

Зрештою, я добився того, що з ЖЕКа самі прибігли з довідкою в квартиру. Але перемовини з міською владою, які здавалися безкінечними і безперспективними, безглузді перепалки і докази елементарних громадянських прав і свобод, справді коштували мені не один рік життя. І все це заради якоїсь сраної довідки у три рядочки. Господи, який же це тяжкий хрест - жити за таких умов, на Героїв Сталінграду, 138.

Сам же будинок є епіцентром комунального лиха, індикатором і каталізатором всіх комунальних проблем. Важко назвати якусь, щоб не була йому притаманна.

Ліфт не працює. Стоїть мертвий вже вісім років. Я хоч і діабетик, але поки що молодий і на восьмий поверх піднімаюся без особливих проблем. Але ж тут живуть і старі, і немічні, і малі. Ті, що старші, піднімаються нагору, як кожного разу на Говерлу сходять. Роблять по десять "привалів" на сходинкових клітинах. Серце з грудей вискакує, з життям прощаються.

Не менш важко і молодим матерям з малюками та візочками.

Гарячого водопостачання немає вже 13 років. Хто дав право відмінити цей вид послуги?

Три зими поспіль жили фактично без опалення. Було це задовго до Алчевська, і ніхто нам не співчував. Ми ж і на прийоми ходили до мерії - бували в затупників мера: Крупського, Збаращука, Баранніка, угоди з ними укладали про вирішення комунальних проблем - документи і нині зберігаються; міськраду в день сесії пікетували; зі слізними листами й телеграмами куди тільки не зверталися. Результат – нульовий.

Дах протікає . Після кожного дощу по верхніх поверхах, аж до шостого, струмочками тече вода, збираючись в калюжі на дев'ятому та восьмому.

Поточних ремонтів в під'їзді жителі будинку не пам'ятають з 1985 року. Нічого не було зроблено навіть після пожежі дворічної давнини. Так і живуть люди з чорними стінами.

Будинок не прибирається. Сміттєпровід весь в дірках, які ніхто й не збирається латати .

Життя таке, що хоч сам себе в унітаз спускай разом зі всіма інсулінами. Поки ще каналізація працює, бо і та ж може відмовити, і ніхто не поладнає.

А тим часом відомі в місті та цілій Україні митці, діячі культури, художні керівники театрів розповідають з телевізійних екранів, який чуйний і турботливий в нас мер, як добре з ним бесідувати про високе, про мистецтво. Який він, окрім того, що театрал, так ще й доступний, як легко до нього в кабінет потрапити, як він гуляє в міському парку зі своїм онуком Іванчинком та й без охорони.

Як же це не в'яжеться з влаштованим вашим, служителі Мельпомени, другом комунальним бєспрєдєлом в нашому гетто. Слухайте, шановні, будьте добрі, перекажіть йому за черговою філіжанкою шампанського або коли надибаєте міського голову на прогулянці з Іванчиком про наші біди! Нагадайте про його обіцянки та судові рішення, які він вже мільйон разів запив і заїв, забувши про них. В тому числі - разом з вами, митцями, після чергової прем'єри у ваших театрах.

Передайте, що люди тут, бідні, мучаться, немає в них сил жити. З кожним днем їм, нещасним кріпакам "Дніпроспецбуду", все гірше і гірше. Все ближче вони до цвинтаря, дорогу до якого цими днями вилизав Іван Іванович. Мертві безумовно потребують вшанування своєї пам'яті живими. Але ж і останні мають право на згадку про себе. Чому міська влада на чолі з сердешним Іваном Івановичем нехтує живими, ба, навіть більше - максимально сприяє переходу їх в інші світи, ті, що поза межами земного життя?

Шепніть йому, серед іншого, представники творчої інтелігенції, і про мій холодильник, адже в тому, що з ним трапилося – теж є заслуга мера. Іван Іванович винен в цьому через невиконання як своїх обіцянок з прийняття відомчого житла в комунальну власність міста, даних ним ще далекого 2003 року в програмі 34 каналу "Контакт", так і вже неодноразово згадуваного в матеріалі рішення суду.

На новий же холодильник в мене грошей немає і інсуліни ніде зберігати. То як мені бути? Може мер щось підкаже? А я звірю його думку з цього приводу з моєю.

Подати в суд на мерію та особисто Івана Івановича за зіпсований холодильник і вимагати грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди за бездіяльність і не реагування на численні звернення - в принципі, можна спробувати. Певний досвід в цьому є, до того ж - успішний. Але скільки такий процес буде тривати: рік, два, три? Це ж не земельку якомусь депутату-бізнесмену міськради відсудити. Такі процеси відбуваються в найкоротші терміни .

А холодильник, як і ремонт кабелю та відновлення нормального електропостачання потрібні негайно, прямо зараз. Та якщо і вигра ти суд, то його рішення просто не виконають і все. Міськрада блискуче продемонструвала, що ті судові рішення, які їй не до вподоби, вона легко ігнорує, не помічаючи їх без жодних для себе неприємних наслідків. То що ж, знову безвихідь?

Так на що ж ця клята міська влада підштовхує нас, жителів гетто "Дніпроспецбуд"? До яких дій спонукає? Чи розуміє вона, з чим грає і на який ризик себе наражає? Терпець вже давно увірвався!

Якщо ж ближче до практичної площини, то впевнений, у цієї когорти "достойників" на чолі з Іваном Івановичем, включно з його замами та начальниками департаментів й управлінь міськради, і власних, тобто особистих, "кревно зароблених", що не увійшли до жодної податкової декларації, вистачило б: і на ремонт кабелю, і на новий холодильник, а можливо і на капітальний ремонт будинку назбиралося б.

Бо це ж лише одна регіональна " берегиня " І.І. Шайхутдінова - голова міської комісії з бюджету та соціального розвитку від Партії регіонів - на хабарі в 150 тисяч попалася. А скільки їх там, в мерії та міськраді, таких "героїв і героїнь невидимого фронту"?

Варто було Ірині Іванівні опинитися в СІЗО, як відразу її колеги та колежанки забігали: "Ой-ой-ой"! "Ай-ай-ай"! "Та вона ж хвора, та вона ж бідна, та вона ж нещасна! Ні за що постраждала, відпустіть її, не знущайтеся над людиною, пожалійте, в неї ж стрес! Ой, лишенко, як же вона його переживе!". Заступниця міського голови Ірина Зайцева власною персоною на суд явилася, аби підтримати подружку по фракції "чим зможе" в лиху годину (і таки спрацювало - відпустили з миром на підписку про невиїзд).

Ще б пак, це ж не звернення з проханням по термінову допомогу з якогось гетто "Дніпроспецбуд", яке і через півроку не пізно прочитати - нічого з цим бидлом не станеться, а згорять заживо, то так їм і треба! Немає людини - немає проблеми!

Тим часом свтлограй дедалі посилювався. Вже й в інших мешканців дев'ятиповерхівки поступово почала виходити з ладу побутова електротехніка. В одних згоріла СВЧ-піч, в інших - телевізор, ще в когось потрощилися лампочки й спеціальні прилади для захисту домотехніки.

З кожним днем ситуація все гіршала. Людям, кинутим ЖЕКом та міською владою напризволяще, стало зрозуміло, що вони опинилися на порозі техногенного колапсу. Не сьогодні - завтра згор ить вся електротехніка.

"Семь бед - один ответ". Так і з начальницею ЖЕКа відомчого житла збанкрутілого тресту "Дніпроспецбуд" Тамілою Гаркавою. Щоб не траплялося, яка б проблема на підвідомчій їй території не виникала, в неї на все одна відповідь: "Давайте гроші!".

Дах протікає - "давайте гроші!". Електрощитова від стіни відвалюється, ось-ось зірветься, як би чергова пожежа, цього разу через замикання не сталася - "давайте гроші!" ("а ні, - продовжують її логіку самі жителі, - то й горіть собі на здоров'я, згорайте!") . Стояки потекли - "самі купляйте нові та й гроші на встановлення не забудьте!". Перекрити в квартирі воду чи каналізацію - теж "давайте гроші!". На цю послугу Таміла Василівна встановила таксу в 50 гривень - за відкриття дверей у підвал.

А це й не дивно, бо Таміла Василівна сама собі "Ltd": начальниця ЖЕКу з обмеженою відповідальністю і, натомість - з безлімітною і невичерпною зухвалістю, нахабністю, дурістю, тупістю, самодурством та цинізмом. Мало того, що зробила зі свого помешкання ізольований від властивих відомчому житлу комунальних негараздів бункер з цілковито автономною системою електро-, тепло- постачання та гарячої води, так ще й справжньою бізнес-леді стала, не полишаючи посади.

Ненажерлива володарка комунального трону почала виводити накопичений нею капітал з тіні, легалізуючи його в комерційній діяльності. Зокрема, нещодавно Таміла Васи лімітед відкрила свою продуктову крамничку в одному з будинків. Реалізатором посадила сваху . Житло гетто "Дніпроспецбуд" безупинно зубожіє, а начальниця житлово-комунальної контори дедалі багатіє.

Своїх дітей турботлива матуся забезпечила гніздечком в перебудованому під квартири гуртожитку, що входить у відомчий "комплекс" збанкрутілого тресту. Ще подейкують, прибрала до своїх загребущих рук після смерті одинокої жінки однокімнатну квартиру в будинку, де сама проживає - на Героїв Сталінграда, 140 Г. Якісь її родичі оселилися і в будинку № 138.

Ту ж саму команду - "Давайте гроші!" почули жителі багатоповерхівки, коли звернулися до Гаркавої через електричний світлограй у будинку.

Пік небезпеки відчула і Таміла Василімітед. Кмітлива домоправителька й тут не розгубилася. За інформацією чергового служби "05" міськвиконкому, після його дзвінка до ЖЕКу з проханням доповісти ситуацію і назвати причину того, що відбувається в будинку протягом місяця, Гаркава, яка до обіду була на роботі, під час перерви терміново захворіла і в конторі вже більше не з'являлася.

Для жителів горе-будинку це стало сигналом до самопорятунку. Тоді і ніціативу взяв на себе Василь Васильович - колишній начальник того ж ЖЕКу, до речі, звільнений з посади не тому, що сам так захотів. Одначе в порівнянні з теперішньою хазяйкою ЖЕКа той виглядає самим ангелом. Проте організаційна хватка в нього ще залишилися та й своє ж добро, копіткою наполегливою працею на суспільне благо нажите, теж рятувати потрібно було.

Ще до обіду, 12 квітня, поки Гаркава була жива-здорова, він зорганізував делегацію з мешканців будинку на перемовини з нею. Та розмова не вийшла. Як рознеслося по сусідах, бізнес-леді запропонувала зібрати з кожної квартири по 150 гривень. Проте бувалий Василь Васильович зметикував, що Таміла Василівна забагато захотіла. Отже взявся за діло сам.

Користуючись ще не втраченими діловими зв'язками, привіз якогось спеціаліста для отримання консультації. Біля електропункту була організована оперативна нарада з найбільш активної частини чоловічого контингенту будинку. Радилися довгенько. Але зрештою, рішення таки визріло.

В будинку відімкнули світло. Здавалося, все навколо завмерло в очікуванні дива. Погляди мешканців були прикуті до електророзродільчого пункту в глибині двору, на якому стартували рятувальні роботи. На вулиці вже сутеніло. З настанням темряви почали згасати і надії на світло. Одначе ініціативна група не полишала своїх спроб налагодити електрику… І за декілька годин їй це вдалося!

Світло, яке з'явилося в квартирах, більше не миготіло. Максимальна напруга в мережі не перевищувала 250 V, а в основному трималася на більш-менш нормальному рівні 230-240 V.

Це щасливий кінець історії чи лише її проміжний результат, покаже час. Проте не потрібно ніякого часу, аби зробити висновки щодо ЖЕКівської контори та міської влади.

Перша потвора є логічним результатом повної бездіяльності другої. Тільки при порядках, які влаштував в місті мер Іван Куліченко, стала можливою така ситуація. Вона є наочною ілюстрацією не лише багаторічного і впертого ігнорування місцевою владою нагальних проблем городян, але й всілякого потурання можновладців комунальному беззаконню.

«... Гремит под ногами дырявая крыша

Ныряю в чердачный удушливый мрак.

Пока вся нормально. Голуби, тише!

Гадьте спокойно, я вам не враг.

Вот он - тайник, из него дуло черное

Вытащил, вытер, проверил затвор

Ткнул пулеметом в стекло закопченное

В морды кварталов, грызущих простор.

Гул голосов снизу нервною лапою

Сгреб суету в роковые тиски.

Скучно вам, серые? Счас я накапаю

Правду на смирные ваши мозги.

Тра-та-та-та-та-та!

Тра-та-та-та-та-та!

Замер народ перерезанный пулями

Дернулся, охнул, сорвался на визг

Моя психоделическая какофония

Взорвала середину, право-лево, верх-низ.

Жрите бесплатно, царечки природы,

Мысли, идеи, вся то, чем я жил.

Рвите беззубыми ртами свободу,

Вонзившуюся вам между жил.

Тра-та-та-та-та-та!

Тра-та-та-та-та-та! »

/Юрій ШЕВЧУК, <ДДТ>. "Терорист"/

Олексій Мазур, Дніпропетровськ.




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ