АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна

непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Головне – не розхитати човна
22.10.2009р.

Держави – це кораблі, як США чи Китай, або човни, як Україна чи Швеція, або корита, як Сомалі, які пливуть у безмірних водах океану часу та історії. Кораблі мають курс і призначення. Корита очікують, коли ними зацікавляться інші і введуть туди свої війська для наведення порядку. Човни ж пливуть і дивляться, щоб їх не пошкодили або не роздушили кораблі. Човнам головне – не натрапити на якісь підводні рифи; важливо, щоб команда і пасажири зсередини не розхитали цього човна і щоб він не перекинувся. Кораблям через їхню масивність ніби не загрожує затоплення, але і вони не вічні – вони старіють, іржавіють, страждають від переповнення пасажирами, яких треба прогодувати. І чим більший корабель – тим більші проблеми і якщо вони не вирішуються, то корабель самознищується, як це було з СРСР.

Чи може Україна стати кораблем, чи так і залишатиметься човном? Звичайно, може, – територія і населення це дозволяють. В першу чергу нам не вистачає курсу і мети призначення. Чому саме пливемо у водах олігархократичної демократії, а не в тих водах, де і порядку більше, та й рівень життя вищий? Куди саме ми пливемо? Безбожна влада комуністів раніше вдовблювала населенню, що помисли у них світлі і якщо й тримати курс на якусь мету, то тільки на світле майбутнє – на побудову комунізму. Щоправда, ця мета була розпливчастою, неясною, а значить, міражем. А за міражем ще ніхто не встиг добігти. Бо тільки нібито мета вже поруч і ось-ось можна буде взяти її рукою, як це, виявляється, був дим, туман, ілюзія. Таким чином можна водити корабель вічно, але при умові, що рівень життя там буде не гірший, ніж на інших кораблях. Якщо ця вимога не дотримуватиметься, то як би незадоволених пасажирів не залякували, не пісочили і не викидали за борт, – казкам про світле майбутнє від капітана, який не здатний забезпечити гідне сьогодення, ніхто не буде вірити. Якщо на полицях магазинів пусто, то звідки завтра той комунізм візьметься?

І кораблі, і човни, і навіть корита мають своїх капітанів, мають команду, яка виконує накази капітана, і мають пасажирів. Пасажири живуть своїм життям і капітан з командою й близько не підпускають пасажирські маси до штурвалу та до складів із запасами провізії, ресурсів на кораблі. Щоб пасажири не відчували себе обдуреними і такими, яких використовують у своїх цілях, капітани запевнюють пасажирів, що це саме вони є джерелом влади на кораблі і для підтвердження цієї ілюзії час від часу влаштовують на кораблях і човнах вибори, де кожний пасажир, приймаючи участь, уявляє собі, що це він обрав капітана, а це означає, що влада капітана на кораблі є легітимною. Загалом – задоволені всі.

Пасажири на якийсь час заспокоюються і займаються своїми сімейними, домашніми справами. Але ще на жодному кораблі, човні чи кориті пасажири не були повністю задоволені життям. При диктатурі капітана – хочуть свобод, під час вседозволеності – хочуть диктатури. Пасажири, як і капітани, живуть виключно тільки своїми шкурними інтересами. Ідейних, жертовних людей вважають божевільними і намагаються таких або принижувати, або уникати. Головне, щоб ці ідейні нікого не рухали, бо загальна маса пасажирів і сама добре знає і часто сама навіть голосно ниє й нарікає, що і корабель не такий, і живуть не так, і пливуть не туди, і накази віддаються не таким язиком, і океан не такий солений, як колись, і погода не тішить. Що-що, але скиглити пасажири вміють віртуозно. Інколи скиглення є основним заняттям мільйонів у всьому світі.

На вільних кораблях і човнах у пасажирів є право змінити човен на інший човен чи корабель. Якщо на іншому кораблі буде комфортніше, то чого терпіти поневіряння і страждати. Кордони відкриті – вперед. Зараз нема таких правил, що за бажання плисти на іншому кораблі пасажира називали зрадником «соціалістічєской родіни» і викидали за борт на корм рибам. Навпаки, чим менше скиглярів і дармоїдів залишиться на нашому човні – тим краще. Нехай всі незадоволені добробутом, язиками, прапором чи назвою корабля, немов риби, - хай ідуть шукати там, де їм буде глибше і тепліше. Навіщо страждати, якщо ніхто нікого насильно не тримає?

Наш човен немає ніякого курсу. Наш човен пливе лишень тому, що його конструкція не дозволяє просто так потонути, і тому, що деяким кораблям вигідне наше існування на противагу іншим, трохи диким, корабликам.

З тими капітанами, які зараз керують нами і які зчепились у боротьбі за головний капітанський місток, нам ніколи не стати кораблем. Ці діячі не бачать курсу і не знають мети нашого плавання. Вони – випадкові люди. Волею долі та покровителів з грошовими мішками із західних чи східних паралелей, общаків чи держбюджету ці люди – найперші претенденти на головну посаду. Їх двоє: один – це знаменитий «гопник-рецидивіст» Віктор Янукович, а друга – це для багатьох «воровка газових грошей» – Юлія Тимошенко. Чи мають вони достатньо розуму і чуття міри, щоб в запалі сутички між собою не наробити для держави невідворотної шкоди? Це найбільше мене хвилює. Більше, ніж те, хто з них переможе чи програє. Більше, ніж те, що, може, при будь-яких розкладах вони таємно між собою домовились про перерозподіл влади. Користі чекати від того, що хтось з них стане першим, – марна справа. Вони обоє давно при владі, рекордсменом прем’єрських років тут є Янукович, але добра від цього ні народ, ні держава не мали.

Головне, щоб ці діячі не розхитали човна української державності. Головне, щоб в помислах не поступитись супернику чи суперниці вони не продовжили кремлівські плани по розчленуванню української держави на шматки. Головне, щоб від їхнього протистояння не розпочалась громадянська війна. Головне, щоб не розпочалась кривава бійня, коли через дурість і захланність цих вождів люди, заражені психічними розладами на політичному ґрунті, остаточно сказившись, не почали б убивати один одного. Не дай Боже!

А підстави переживати про це є. Знову користуючись ситуацією, всіляка проросійська шантрапа зомбує населення можливим розпадом України або погрожує війною Росії проти неї, або якщо щось не так, то газ знову обов’язково відключать і всі замерзнуть. І лякають, лякають, лякають. Особливо в цьому тяжко працюють російські фашисти з Партії Регіонів та комуністи. Декому з них, - такому, наприклад, як махровому російському нацисту Вадиму Колісниченко, - хочеться заборонити українцям розмовляти українською мовою тільки тому, що вони свого часу були брутально насильно зрусифіковані російськими імперіалістами царизму та Радянського Союзу. Російські нацисти вже мріють, що у випадку перемоги Януковича Україна вся відійде під чобіт російських окупантів, а якщо не він переможе, то відірвуть вони в України шмат територій і спочатку під виглядом федералізації, тобто розчленування по-живому, а потім збуренням найактивніших російських нацистів на територіях Великого Лугу, Донбасу і Слобожанщини відкрають ці території під власність біснуватим кремлівським карликам. Мовляв, якщо нам не дісталася Україна, то нехай вона горить у вогні громадянської війни. Такий сценарій не пройшов в 2004-му, але ж московські холуї нікуди не поділися – вони і далі продовжують свою чорну роботу.

Тому треба бути уважними і не піддаватись на провокації. Вибори виборами, а нам всім прийдеться залишатися і після них. Після тих виборів будуть ще вибори, а за ними інші вибори. З часом люди перестануть сприймати їх як останній бій, як війну, як життя або смерть. Вибори? – Ну то й що. З часом інтерес до виборів буде настільки нікчемним, що людей благатимуть піти і проголосувати, але пасажири нашого вже не човна, а корабля під іменем – Україна, - а Україна обов’язково буде кораблем, а не човном, - просто лінуватимуться це робити. Від ситості і ліні їм буде шкода втрачати вихідний день на голосування. Бо, зрештою, на виборах життя не закінчується і, звісно, не починається. І кого ми обираємо в даному випадку під час виборів Президента України? Ми обираємо не більше не менше, як управлінця, який повинен слідкувати за роботою державних служб, повинен дбати про ефективність держави, турбуватися про спокій та безпеку громадян, тобто пасажирів корабля, які живуть своїм життям і не хочуть, щоб їм заважали і їх лякали різні-там пройдисвіти, яких немало.

А тому головне, щоб всі вибори, а особливо ці, що настали, через надмірну емоційність та придуркуватість окремих осіб не спричинили до того, аби був розгойданий човен нашої держави. Бо про це мріють вороги та ідіоти. Потрібно навчитись звикати до виборів як до чогось побутового і не страшного. Мислити і відчувати ситуацію необхідно по-державному, тобто виважено, спокійно і з розумом. Шкода, що державників у владі і у тих, хто її прагне, в наш час мало. Але це буде, обов’язково буде, - згодом державники ніколи не допустять розгойдування державницького човна. Ніколи не буде радості у ворогів та ідіотів, щоб Україна припинила своє існування. Ці моменти давно минулись. Україна була завжди, тепер вона є як держава, в майбутньому це буде велика, самодостатня, процвітаюча сильна держава. А вороги та ідіоти або удавляться, або від злоби та ненависті щось собі зроблять, або від цього зробить їм сама природа хворобами та злиднями. Нам же нічого не залишиться, як процвітати в своїй силі і величі.

Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ





Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».


<омуBR>


МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов