АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
Від чого здохла "помаранчева корівка"? Відповідь на статтю Валерії Новодворської "К чему было Майдан городить?"
23.02.2010 р.

"У соседа сдохла корова. Душа у праздника. Наша-то собственная Буренка откинула копыта еще в 2000 году. Называлась она "российская демократия", и чекистская хунта уже десять лет хлебает щи с этой убоиной. Мы-то на соседскую коровенку смотрели с завистью и любовью. Пасли, кремлевский гнус отгоняли. Мы даже не просили молока или там сметаны. Мы хотели только посмотреть и порадоваться на это чужое масло, ломая зубы о свой собственный тоталитарный хлеб.

И если бы еще эту несчастную корову зарезали российско-тамбовские волки! Было бы не так позорно. Но ведь коровка обошлась без волков, она сдохла своей смертью, добровольно. Наша оранжевая корова. Оранжевая революция. Сурков, Путин и Янукович сейчас как раз снимают с нее шкуру. По Есенину: "Жалобно, грустно и тоще в землю вонзятся рога. Снится ей белая роща и травяные луга".

Валерія Новодворська, http://www.grani.ru/Politics/World/Europe/Ukraine/m.174929.html

Таки здохла. Це факт. Але чи сама і наскільки за власною ініціативою? Чи так вже "добровільно"? Російсько-тамбовські "вовки" хіба що тільки не загризли її, але ці хижаки весь час зловіще рикали й скалили свої клики, полюючи на неї цілою зграєю. І кроку не давали ступити.

Не слід применшувати роль Росії у "сживании со свету" нашої української корівки. Бо це і не справедливо, і некоректно. Без російської дієвої участі, активної допомоги та всілякого сприяння тут явно не обійшлося (та й чи могло?).

Спочатку наші "брати"-росіяни спробували підпрягтися в пастухи, а коли в них це не вийшло, змінили тактику – почали жбурляти в нашу корівку камінням, по-садистськи насолоджуючись і щиро радіючи кожному попаданню в ціль! І чим сильніший був удар, чим більшою травма і завданий біль – тим більше було їхнє задоволення.

Не гребували вони у своїх вилазках підкидати їй у їжу отрути. А під кінець взагалі почали засилати до хліва "червоних півників", аби погріти руки на пожежі.

Тобто весь час створювали для нашої "корівки" нестерпні та й просто неможливі умови для життя.

Російсько-тамбовські вовки не наважились піти на Україну лобовою атакою, так як вони вчинили з Грузією, а тому діяли куди підступніше, проте з не меншою брутальністю, настирливістю і завзяттям.

І, в першу чергу, Росія неабияк сприяла смерті нашої "помаранчевої Бурьонки" тотальною окупацією українського медійного, інформаційного, культурного простору. Вона фактично позбавила українців можливості бути українцями у власній же домівці.

Кремлівські посланці "доброї" волі безвилазно прописалися на наших телевізійних і радіо ефірах. Москва постійно бомбардувала українську свідомість, нав'язуючи свої погляди, оцінки, цінності в інформаційно-аналітичних передачах, серіалах, художніх й документальних фільмах.

Цій темі автор присвятив багато матеріалів, ось лише уривки деяких з них. Заздалегідь перепрошую за дуже розлогі цитати, але хто хоче – той осилить.

"Україна, яку ми втрачаємо. Свобода слова проти української державності?"

"Народна правда"4.02.2009 18:50

"Внутрішньо-політична ситуація в країні й те, як вона відображається в публічних дискусіях політиків на голубих екранах, все більше наводить на тривожні припущення, що Україну немов навмисно, ніби на відпрацювання отриманого звідкись замовлення, вперто й цілеспрямовано підштовхують на шлях стратегічної національної поразки, за якою – суцільна руїна.

Нещодавно на одному з численних загальнонаціональних ток-шоу, присвячених підсумкам газового конфлікту, депутат ВР від Блоку Литвина "пан" Гриневецький чітко й однозначно висловив свою й, слід розуміти, всіх литвинівців позицію з цього приводу. "Народний обранець" з неприхованим презирством і зневагою поглузував з Президента України Віктора Ющенка за те, що той, бачте, постійно згадує про Голодомор, говорить про визнання і вшанування УПА та агітує за вступ України до НАТО і в той же час хоче дешевого газу з Росії.

Отже, за Сергієм Гриневецьким виходить, що це несумісні речі: або Голодомор, УПА і НАТО, або дружні стосунки з Росією, а відтак і за прийнятними цінами – газ. Іншими словами, нардеп пропонує нам свою шкалу морально-етичних, політико-ідеологічних цінностей, де дешевший, хоч на місяць, газ з Росії вартий того, аби всім нам гуртом і враз перетворитися на "хохлів-малоросів" та вмить й навіки забути про своє коріння; зректися трагічної й водночас героїчної минувшини та сподівань на світле прийдешнє; замовчати своє горе; втратити, як нації, місце в часі і просторі; відмовитись від того, без чого неможлива національна ідентичність й самоусвідомлення, що ми – УКРАЇНЦІ!

Цим "литвиноподібний" не лише яскраво засвідчив свої особисті "раболєпіє" й меншовартість перед "великоросами", а й принизив національну честь і гідність всіх співвітчизників – патріотів Батьківщини.

Хоча що від цього діяча було очікувати? Шкода, правда, що свого холопства він не лише не соромиться, абсолютно не усвідомлюючи його, але й декларує в "назіданіє" завдяки телебаченню на всю Україну. Інша річ, що така антиукраїнська риторика не зустрічає належної відповіді – рішучої відсічі...

У такий спосіб, через подібних "достойників" українські ЗМІ мимоволі перетворюються на масового ретранслятора антиукраїнських, зрадницьких по відношенню до України ідей.

Я вже не кажу про те, з якою люб'язністю та регулярністю українські ефіри надаються нашим "братам-слов'янам" з Росії на зразок Затуліна, Рогозіна, Лєонтьєва, Жириновського та іншим кремлівським речникам, аби вони безперешкодно розповідали про своє, російське бачення вирішення "українського питання".

Така антидержавна вакханалія на українських загальнонаціональних телеканалах є неприпустимою, але найгірше, що промови одіозних російських політиків – відвертих імперських шовінюг та великодержавних хамів знаходять підтримку в українських учасників "шоу" – їм починають підспівувати свої ж: представники українського політикуму та ще й під схвальні оплески (?!) присутньої в студії й ніби спеціально для цього підібраної глядацької аудиторії..."

http://narodna.pravda.com.ua/politics/4989c73ded765/

"Русский стиль" українського телеефіру"

Олексій Мазур, для УП _ Середа, 22 квітня 2009, 11:50

"Поглузуй з президента", "Скажи, що Віктор Андрійович неадекватний", "Кажучи про Ющенка, покрути пальцем біля скроні", "Пожартуй над отруєнням глави держави", "Постав Гаранту діагноз"...

Схоже, під такими неофіційними девізами нині проходять чимало з популярних ток-шоу всеукраїнських телеканалів, учасники яких – представники українського політикуму, експерти й аналітики ніби змагаються один з одним, хто більше спаплюжить президента, найдотепніше покепкує з нього, найдошкульніше вколить, образить, принизить.

Від них намагаються не відставати й деякі ведучі та хронікери, єхидненько підсміюючись, а то й додаючи своїх епіграм на адресу Ющенка для підсилення ефекту ганебного дійства...

Натомість, як засвідчує практика, особлива шана і повага з боку ведучих у таких програмах демонструється до спеціальних гостей з Москви: Затуліна, Жириновського, Митрофанова, Рогозіна, Маркова та інших одіозних політиків й політтехнологів.

Російські імпер-шовіністи – завжди найбажаніші гості вітчизняного телеефіру, де їм, на відміну від українського президента, "слава и почет"!

Їх хлібосольно зустрічають і у Шустера, і на ICTV, і на "Інтері". Грішать подібною гостинністю до ворогів України й інші телеканали.

От і маємо, що кремлівські держиморди на українських телеекранах поводяться як в себе вдома і ведуть розмову, немов "баріни" повчають своїх холопів.

А в студіях їм за це віддячують теплими оплесками, а потім і результатами голосування на підтримку почутих повчань-звинувачень на адресу України та її президента у неправильній, з точки зору і по відношенню до "старшого брата", політиці.

Чи не спеціально для нав'язування російських соціально-політичних, національно-культурних й історичних стандартів в Україні та наведення "русского порядка" в українських мізках захаращують подібним и неподобствами український телепростір?

В той же час якраз саме патріотична українська політична культурна і наукова еліта часто-густо ігнорується цими програмами, її ніби не помічають, і тому вона залишається стабільно "поза грою" на своєму ж українському інформаційному полі.

Складається враження, що на участь в згаданих програмах тих, чиє мудре, просякнуте любов'ю до України і глибоким патріотизмом, державницьке слово могло б зігріти серця, освітлити душі українців, виступити дороговказом, дати правильні орієнтири суспільству, надихнути та окрилити, – накладене суворе табу.

Замість цього на екрани витягають всякий комуно-совковий непотріб який, захлинаючись слиною, з вилупленими очима починає гарчати про неадекватність Ющенка, про те, як він "задовбав" Україну "своїм" Голодомором, УПА, НАТО, про те, наскільки Україна завинила перед Росією євроатлантичними прагненнями, вшануванням національних героїв та всім, чим тільки можна, іншими словами – своєю НЕЗАЛЕЖНІСТЮ, самим фактом існування як суверенної держави з самостійною внутрішньою й зовнішньою політикою!

Згадується, приміром, момент, коли Євген Кисельов під час ефіру у Шустера в одній з передач взяв і "ничтоже сумняшеся" скасував етнічну складову Голодомору, сказавши, чого, мовляв, педалювати українську тему, якщо від голоду гинули всі – не лише українці. То які ж підстави вважати це злочином саме проти українців?

А Ви хто, власне, такий, "господін Кисельов" щоб робити з цього приводу свої однозначні і безапеляційні "умозаключєнія"? Ми Вас про це просили? Якого дідька залізли у таку далеку для російської національної свідомості й абсолютно чужу для неї тему?

Чи, слід розуміти, такою є вдячність за надану можливість працювати вільними журналістами в українському ефірі? От для чого Ви тепер використовуєте не Вами виборену свободу слова в телевізійному ефірі не Вашої країни, де так комфортно прописалися?

А чи не бажаєте повернутися туди, звідки приїхали? Спробувати не тут, в Україні, а там в себе, пожартувати над мєдвєдєвим, покепкувати над путіним, поглузувати з затуліна, "поприколюватися" з багатьох інших, не менш колоритних персонажів, поділитися своїми компетентними думками й поглядами з приводу різних спірних моментів російського минулого й сьогодення?

Цікаво, ч и надовго б Вас вистачило і наскільки швидко це все закінчилося б?

Інша річ Україна. Тут нічого не загрожує, а значить, можна собі дозволити все, чого тільки не забажаєш?

І ще один, не менш важливий, аспект. В тому числі і через таких от ведучих, "братів-росіян" з українського телепростору витісняється українська мова. Вони ж бо, запрошуючи російських гостей, буває, прямо закликають всіх учасників програми переходити на російську, як це неодноразово траплялося у Шустера – аби їхнім співвітчизникам був зрозумілий предмет бесіди.

А наші, чорт їх забирай, малороси залюбки виконують ці забаганки. Чого це? З якої ласки? Безумовно, в даному разі перш за все на претензії заслуговують самі українці, що не реагують на такі мовні диверсії адекватно, даючи їм належну відсіч.

Але негідна місія ведучих в тім, що саме вони спонукають українських учасників розмовляти російською, спеціально пропонуючи їм відповідні умови, навмисно ставлячи у певні рамки. Що це, як не атака на українську мову в українському ж ефірі?...

Отже, свобода слова на таких ток-шоу часто-густо виходить однобокою, з гарантованою перевагою антиукраїнського елементу (як доморощеного, так і чужеземного) у кількісному складі запрошених, гостей студії, головних учасників передач. Відтак в українському ефірі українським глядачам нав'язуються неукраїнські підходи, оцінки, позиції; українські смисли витісняються різноманітною чужоземною чортівнею.

Що за неподобства і чому вони мають відбуватися в Україні? Ким і кому дано право насаджувати в Україні подібний "русский стиль" – мовний, світоглядний, ментальний?

Здається в жодній іншій країні розвинутої демократії її інформаційний простір не працює проти власної ж держави та національних інтересів так, як це відбувається в Україні.

Ці передачі благополучно продовжують працювати на остаточну поразку національної ідеї, невтомно прокладаючи п'ятій колоні пряму дорогу до влади, до тотального поневолення України – логічного завершення російської окупації українського інформаційного телерадіопростору".

http://www.pravda.com.ua/articles/2009/04/22/3895032/

"Сталін- Live ". Радянський фашизм"

"Майдан",11-05-2009

"Черговий етап комуно-совкового ренесансу в Україні та її стрімкої радянізації ознаменува вся початком кампанії з реабілітації сталінізму. Це сталося в передачі "Шустер – live", присвяченій порівнянню постатей Гітлера та Сталіна.

Логічно припустити, що за задумами авторів в програмі мали обговорити причини появи двох диявольських тоталітарних режимів – комуно-більшовицького й фашистського та, природно, засудити їхні злочини проти людства.

Тобто ток-шоу повинно було стати набатом нинішнім поколінням про небезпеку тиранії та культів особистостей всіх мастей. Одначе завдяки своєрідній якості складу запрошених в студію гостей й очевидним прорахункам Савіка Шустера як ведучого, передача призвела майже до зворотнього (!) ефекту.

Основними ініціаторами-носіями ідеї реабілітації сталінізму виступили депутати ВР від Партії регіонів: Нестор Шуфрич, Валерій Коновалюк, секретар Донецької міської ради, теж "біло-блакитний", відомий своїми різкими антиукраїнськими настроями та українофобськими заявами Микола Левченко.

Вони в унісон вимагали не чіпати Сталіна і в жодному разі не порівнювати його з "нєгодяєм і шизофрєніком" Гітлером (ніби Сталін не такий самий). Дружно захищаючи Йосипа Віссаріоновича, регіонали казали, що він консолідував радянський народ на боротьбу проти ворога у доступний йому спосіб.

Отже Сталін, за ними – визволитель, талановитий полководець і стратег, що звільнив від коричневої чуми всю Європу, принісши туди мир, спокій і благоденствіє. Тож хоч якось порівнювати Сталіна з Гітлером, за шуфричами-левченками-коновалюками є злочином і кощунством! Отакої!

Мільйони українців, закатованих, замордованих, розстріляних, знищених сталінськими репресіями, Голодомором та використаних через бездарне й жорстоке командування військовими операціями як гарматне м'ясо на фронтах Другої світової, – це для шуфричів цілковите ніщо, не варті уваги деталі, такі собі не вповні підтверджені дані.

Завдяки напрочуд"вмілому" веденню програми Савіком Шустером, українські науковці й патріотично налаштовані політики, які перебували в студії у вже звичній меншості порівняно з запрошеними делегатами від п'ятої колони, протягом ефіру залишалися в тіні. Їм хоча і надавалося слово, проте значно рідше і коротше за часом від реплік та виступів їхніх проросійських опонентів-сталіністів.

Передача в чергове підтвердила видну неозброєним оком упередженість з боку Савіка Шустера до учасників програми та виокремлення серед них власних (редакції програми/керівництва каналу) фаворитів.

Те саме відчувається й у періодично висловлюваних Шустером особистих оцінках окремих персоналій, демонстрованому ним ставленні до тих чи інших поглядів гостей студії, а ідеологічна спрямованість ТРК "Україна" проявляється безпосередньо в темах ток-шоу.

Залишається лишень із сумом констатувати, що Шустер на початку роботи в українському телеефірі і те, на що він перетворився зараз – дві великі різниці. Від збалансованості, виваженості й неупередженості "раннього" Савіка, що приїхав до України жати свою журналістську ниву після закриття в Росії "Свободи" (як передачі так і явища), не залишилося й сліду.

Здається, його програма та багато подібних, що присутні на загальноукраїнських телеканалах, спеціально призначені для перетягування в Україну російської історичної, культурної, політико-ідеологічної, ментальної парадигми, створення такого собі "русского" інформаційного "поля".

Потрібний ефект досягається завдяки:

- вибору чужих для України тем передач – вони все більш стають загально-радянськими, спільними для народів колишнього СРСР і актуальними в першу чергу для колись головного складоутворюючого елементу "Імперії зла", а нині її правонаступниці – Російської Федерації;

- підбору складу учасників – все більше стає росіян: політиків, аналітиків, істориків, митців, представників шоу-бізнесу.

У такий спосіб стираються українські національні грані, досягається ефект спільного соціально-політичного, історико-культурного простору, нав'язується ідея єдиного для України та Росії слов'янського інтересу, минулого і майбутнього.

Не випадково майже після кожної репліки постійного представника Росії в НАТО Дмітрія Рогозіна (без його участі за посередництва супутникового зв'язку з Брюсселем передача, звісно, не відбулася б) Шуфрич повторював: "правильно сказал господин Рогозин", "как верно заметил господин Рогозин", "в поддержку того, о чем сказал Рогозин, хочу добавить..." і т.д і т.п.

Складається враження, що без російського десанту політиків, політологів, митців ці передачі на українському телебаченні просто "нелегітимні". Чому українці не можуть вести розмову з українцями, самі з собою і про своє ж? Чому це має обов'язково відбуватися в присутності та за активної участі в українській розмові російського "брата", ще й під пильним його наглядом з наступними настановами і повчаннями?

Виходить, що після закриття російської "свободи" Савік робить все, аби те, від чого втік з Росії, відродилося в Україні. Вочевидь для цього експерименту, який вже дає перші відчутні результати, йому України не шкода. Позаяк сам він, коли буде потрібно, легко підшукає собі якусь іншу країну – наступну жертву російської телевізійної експансії.

Ця ж конкретна передача, що мала б засудити гітлеризм і сталінізм, через відповідний підбір учасників та манери її незмінного ведучого радше перетворилася на інструмент реабілітації сталінізма, щонайменше нічим не кращого, а за обґрунтованою позицією низки вітчизняних й іноземних вчених – гіршого за гітлерівський фашизм.

Отже програма вкотре стала знаряддям зневаги до українства, а цього разу ще й актом наруги над жертвами сталінського режиму, що відбувався під фронтову "Мурку" на акордеоні від Яна Табачника в перерві "дебатів". Чим не РАДЯНСЬКИЙ ФАШИЗМ!?

Взагалі ж українське телебачення як в ці "святкові", так, власне, й в інші дні, справляє жалюгідне враження.

На українських екранах, незалежно від пори року суцільно царює російський мілітарний дух – по всіх каналах зранку до ночі "Солдати", "Кадети", "Ліквідації" і т.д. і т.п.

В сучасних фільмах в кадрі неодмінно присутні російські триколори, портрети Путіна, Медвєдєва, у фільмах на історичну тематику віншуються "подвиги" ЧК, НКВД, СМЕРШ, КГБ та інших.

Ці фільми – цілеспрямована і добре спланована атака на нашу рідну мову, національну свідомість, український світогляд, історичну пам'ять нашого народу; намагання стерти його ідентичність в часі і просторі, знівелювати й знищити наше національно-культурне коріння.

А в підготовленій "українськими" телевізійними каналами передачах на честь 9 травня дуже бракувало таких, які б присвячувалися висвітленню ролі в Другій світовій війні саме України, внеску в перемогу над фашизмом саме українського солдата (в тому числі вояків ОУН-УПА), українського народу загалом.

Натомість канали прикрашали свої логотипи чужою для України за походженням, абсолютно невмотивовано використаною як символ георгієвською стрічкою і демонстрували передачі, які здебільшого возвеличували подвиг лишень совєцького, а точніше – "русского солдата", з екранів не сходили червоні прапори, кремлівські куполи, червона площа, сталіни, жукови та інші.

Радянський фашизм наступає".

http://maidan.org.ua/static/maivostok/1242032914.html

"Ера" Росії в Україні"

"СПЕЦКОР", 28.04.2009

"Зачистка" чи то правильніше сказати ліквідація українського телерадіопростору триває. Черговим й досить знаковим етапом російської наступальної кампанії на український ефір стала поява на хвилях популярного серед широкої слухацької аудиторії інформаційно-політичного радіо "Ера-FM" його спільного проекту з російською державною радіокомпанією "Голос Росії".

Щоденна двадцятихвилинна передача прописалася у вечірньому ефірі української радіостанції. Відтепер українців кожного дня детально інформують про ініціативи президента Росії Мєдвєдєва та прем'єр-міністра Путіна як в зовнішній, так і внутрішній політиці, знайомлять з діяльністю уряду РФ й законотворчістю депутатів Госдуми, представляють позицію російських можновладців і подають коментарі тамтешніх політичних оглядачів, розповідають про ситуацію в регіонах Росії, висвітлюють події, що відбуваються в сфері економіки, науки, культури і спорту Російської Федерації...

Іншими словами, українському радіослухачеві пропонують російський державний погляд з широкого спектру питань як всередині Росії, так і за її межами зі збереженням в оцінках та експертних думках всіх політико-ідеологічних штампів, притаманних офіційній позиції Кремля.

А чому б "Ері-FM" не знайомити українського радіослухача з тим, що відбувається в суспільно-політичному житті, урядах, парламентах, воєводствах, землях дружніх нам демократичних, таких як і наша Україна, слов'янських країн-членів Європейського Союзу та НАТО як от Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Словенія?

Адже український ефір і без того вкрай перенасичений різномінтними російськими інформаційно-аналітичними і розважальними програмами. І це – не кажучи про легко доступну широкому читацькому загалу друковану пресу та Інтернет. Відтак інформації, до того ж "з перших вуст", про північного сусіда в Україні аж ніяк не бракує.

Зроблений радіостанцією в такій ситуації вибір, а також тематика й інформаційне наповнення нового проекту вказує на конкретну політичну ангажованість нинішньої редакційної політики "Ери-FM".

Проект, який "Ера" виконує на замовлення "Голосу Росії" – про це оголошують на початку передачі – видається логічним кроком на шляху подальшого цілеспрямованого зросійщення українського телерадіопростору, витіснення з нього вітчизняного україноцентричного продукту.

Чи не виконує в такий спосіб "Ера" отримане політичне замовлення на деукраїнізацію національного ефіру, роблячи тим самим свій внесок у тотальне поглинання його недружньою до нашої країни державою, що з огляду на характер російсько-українських відносин та регулярні антиукраїнські випади Кремля заслуговує на визначення як "стратегічного ворога" України.

Все це тільки підтверджує негативну і вкрай загрозливу тенденцію, що останнім часом все більше набирає оберти – шляхом потужної російської інформаційної експансії Україну намагаються якомога міцніше прив'язати до Росії, прищепити українцям російський дискурс у політичному, суспільному, культурному, ментальному вимірах, насадити в свідомості українців світоглядну спільність, так звану "слов'янську єдність" з росіянами, сприяючи тим самим нівеляції української ідентичності, завдаючи шкоди національній свідомості українських громадян".

http://spetskor.dp.ua/art_1007.php

"Дорогим-любим катам від вдячних нащадків замордованих жертв"

"Телекритика" 21-07-2009

"...Як би хто відреагував, якщо б почув, приміром, що: 1) пам'ятники катам від вдячних нащадків замордованих жертв, віншування тиранів на честь їхніх злочинів проти людства і людяності, вшанування пригнобленими своїх гнобителів – все це нормально, правильно, так і треба; 2) Дніпропетровську Ленін не заважає, він тут "жив", "живе" і "житиме"; 3) Голодомор – надто далека й сумна для городян тема, щоби нею перейматися й даремно зайвого разу засмучуватися. Містяни воліють думати про щось веселіше; 4) якщо теперішній президент хоче більше казати про Голодомор, то колишній – навпаки, підтримує дніпропетровців, кажучи, що в нашій країні щось не про те співають.

Про все це йдеться в продемонстрованому в п'ятницю, 10 липня, сюжеті телевізійного випуску новин дніпропетровського 9-го каналу ("Приват ТБ Дніпро") – репортажі кореспондентки Анни Гірєвої з центральної міської площі ім. Леніна "Дніпропетровську Ленін не заважає". Можливо, я щось перебільшив, хибно потрактував, згустив фарби чи неправильно зрозумів? Тоді розгляньмо репортаж разом, а потім поділимося думками з цього приводу, звіримо відчуття. Ось його повний текст (взято з сайту 9-го каналу)...

(Дивись статтю)

Як належить сприймати почуте тим, для кого пам'ять про мільйони безневинно убієнних співвітчизників – жертв голодного геноциду; замордованих в катівнях НКВД-КГБ; знищених комуно-більшовицьким режимом у концтаборах і ГУЛАГах; масово репресованих і розстріляних – є національною святинею, наруга над якою боляче ранить серце і ятрить душу. Українське серце, українську душу. Фактично сюжет став осанною комуністичному диктатору і в плоті, і в граніті та запровадженій ним системі, а тему Голодомору представлено як чужу й не варту уваги жителів адміністративного центру області – території, зауважте, яка є однією з найбільш постраждалих від голодного геноциду. Слід зазначити, такий сюжет – зовсім не дивина для регіонального телебачення, яке на Дніпропетровщині взагалі не можна дивитися без внутрішньої напруги і хвилювання через ризик вкотре наразитися на образливі для національної свідомості та пам'яті українців меседжі.

Антиукраїнські неподобства регулярно видаються в ефір місцевими телевізійниками. Суть цього ж конкретного репортажу виглядає не лише свідомо антиукраїнською й антиющенківською, а ще й антихристиянською та антилюдською взагалі. Хіба можуть не шокувати почуті у вуличному опитуванні репліки перехожих про доречність існування пам'ятників підкорювачам від підкорених? У такий спосіб пам'ятник Леніну на центральній площі міста здобував ще один досить оригінальний аргумент на збереження своєї недоторканності. Здавалося б, якщо таку рабську позицію й можна було виносити на широку аудиторію, то лише для того, щоби бити на сполох: "Що ж це з нами відбувається, люди, коли ми на 18-му році незалежності України кажемо такі жахливі речі? Де ж наш волелюбний козацький дух? Де ж наша національна гордість та людська гідність? На що ж ми, українці, перетворилися? Хто чи що нас зробило такими?".

Але ж ні, репліки городян подано з екрану телебачення зовсім не для засудження, а радше навпаки – як приклад для наслідування. Що це, як не акт наруги над Україною в телевізійному ефірі? Як інакше розуміти осанну тоталітарному минулому і возвеличення комуністичного вождя? Та ще й сьогодні, коли в Європі офіційно прирівняно сталінізм і нацизм, фашизм і комунізм? Якщо для когось через катастрофічний брак інтелекту, неволодіння темою та цілковиту відсутність елементарної поваги до української землі В. І. Ленін і досі залишається таким собі милим дідусем, добродушним персонажем із радянських фільмів та дотепних "анекдотів про Ілліча"; якщо хтось не знає його справжньої жорстокої сутності, підступності та ворожості до України як держави і українців як нації, – це аж ніяк не привід для трансляції свого дрімучого невігластва на мільйонну аудиторію.

Хіба не покликане телебачення слугувати розвінчанню міфів, виконуючи в такий спосіб суспільно корисну просвітницьку функцію? Ленін – "наша" історія. Може, для когось вона і "наша", але ж точно не для українців. Ця історія стала горем для країни. Зайшла сюди, несучи кров і смерть нашим пращурам! Як же можна шанувати своїх катів?

Розгляньмо ситуацію і з такого аспекту. Чи можна, приміром, уявити, коли б на 9-му каналі ведучий єврейської культурної програми "Алєф. Наше время" Олег Ростовцев в одній з програм узяв та й ні сіло, ні впало закликав євреїв не перейматися вже так сильно Голокостом, принаймні, не надавати йому такого значення, не згадувати надто часто, позаяк це ж суцільний негатив – мільйони жертв, розправи в гетто, концентраційні табори, жахливі тортури, газові камери – чи не забагато трагедій та негативних емоцій, тож чи не варто переключитися на щось більш оптимістичне, веселіше?

На "Приват ТБ" кажуть, що Голодомор – надто сумно. А як бути зі Стіною Плачу? Чи не забагато в ній людського горя і сліз? Але ж ніхто з євреїв не пропонує знести її або перейменувати, приміром, на Стіну Сміху. Хіба не є кощунством вести про це розмови? Так чому ж подібного кощунства "приватівське" ТБ припускається відносно українського Голодомору? Чим пояснити таке зневажливе, зверхньо-зухвале ставлення до геноциду українців? Євреї ж, незважаючи на те, що Голокост – дуже сумна тема, не відмовляються від неї. Чому ж українцям пропонують не засмучуватися з приводу своєї трагедії вселенських масштабів, що стала справжньою катастрофою української нації? А на підкріплення ідеї ще й Кучму до мікрофона тягнуть: забагато хрестів, бачте, по Україні встановили, що не пісня – то за упокій, а він за здравіє хоче? Ну і знайшли ж "морального авторитета"! Хіба це нещастя може сказати щось путнє й цінне, та ще й з такої теми?

Як пояснити те, що на "Приват ТБ" вже давно нормою стало всіляко демонструвати зневажливе ставлення до теми Голодомору й насміхатися з президента Ющенка за те, що її піднімає та постійно опікується нею? Хіба можна уявити, приміром, ситуацію, коли б в Ізраїлі якийсь недоумок почав закидати президенту те, що національний лідер ну надто вже переймається Голокостом? Як би це було сприйнято? Чи знайшов би після цього такий моральний покидьок місце для себе в суспільстві? Що б зробила з цим мерзотником хвиля всенародного обурення?

На моє глибоке переконання, національні трагедії таких масштабів, як Голодомор і Голокост, заслуговують, щоби ними повсякчасно опікувалися, постійно нагадували про них людству, щоби, не дай Боже, не забути й не допустити їхнього повторення! Але чомусь виходить так, що опікуватися Голокостом – справа потрібна й почесна, а такі ж підходи до українського Голодомору на "Приват ТБ" зустрічають лишень зневагу і якусь незрозумілу, чорну, неприпустиму іронію.

Відомо мені також і те, що ображені зневажливим ставленням українці дзвонили до редакції каналу, але там відмовлялися їх слухати. Намагання применшити й відсунути кудись на задній план значення і масштаби геноциду українців, та ще й на фоні возвеличення ката українського народу, – хіба це не сатанізм в чистому вигляді?!

В своїй статті Сергій Грабовський називає мене націоналістом. Так, правильно, я – український націоналіст! До того ж – позапартійний. Але в жодному разі не антисеміт і не расист! І коли три роки тому лише за появу на вулицях Дніпропетровська білбордів із написами івритом лазаренківська "Днепровская правда" від 15 вересня 2006 року в статті "Каждому – свое?" нагадала єврейській меншині міста про... Бухенвальд (!) та пригрозила "обрізаним" (так кільканадцять разів євреї називалися в цій статті) розправою з боку місцевих скінхедів, я вважав своїм громадянським обов'язком рішуче засудити подібні антисемітські прояви, захищаючи міжнаціональний мир і злагоду в регіоні. Про це – в статті на "Телекритиці" "За що в Дніпропетровську євреям про Бухенвальд нагадали" (http://telekritika.ua/media-regions/drukovani-zmi/2008-11-07/41811).

Не промовчав я тоді, не збирався мовчати і тепер, коли з екранів телебачення принижують національну честь і гідність українців".

http://telekritika.ua/listi-tk/2009-07-21/46922

"Панічне мовчання Олега Панюти. Про інформаційну політику на Інтері"

Громадський портал "Za UA.org" ("За Україну!")

3 грудня, 19:03, 2009

"Ведучий "Подробностей недели" на "Інтері" Олег Панюта під час влаштованої "Телекритикою" чат-конференції не відповів на жодне з поставлених мною і відісланих до редакції запитань. Можливо, журналіст розцінив їх надто гострими і незручними, а чесні відповіді на них – дуже ризикованими для продовження своєї кар'єри на цьому телевізійному каналі.

Перед тим, як надіслати запитання спеціалізованому на висвітленні медійної тематики Інтернет-виданню, оприлюднив їх на персональному сайті (http://spetskor.dp.ua/art_1164.php ) та "Народній правді" (http://narodna.pravda.com.ua/culture/4b119a3f12bad/ ).

На чат пройшли такі:

- Перемикаючи телеканали в скорботний для всіх українців День пам'яті жертв Голодомору 1932-33 рр., не знайшов жодної причини, аби затриматись на кнопці "Інтера". Не побачив там жодної передачі, присвяченої темі геноциду українців, що забрав життя мільйонів співвітчизників. Можливо, щось пропустив? Не було на телекартинці і позначки, яка б вказувала на цю скорботну дату – ані свічки, ані іншого символу. Натомість, на "Інтері" йшла звичайна для суботнього дня розважальна програма: естрадні концерти за участі російських виконавців, російські серіали, гумористичні передачі, зокрема концерт Ніколая Баскова, серіал "Петровка, 38", "Городок", "Вечерний квартал – юмор в законе". Складається враження, що ефір каналу в день всенародного українського горя був підкреслено веселим, святковим. Чому так? Що, для "Інтера" роковини Голодомору не є днем жалоби? Чи ця тема настільки дріб'язкова для телеканалу, що не варта найменшої уваги? "Інтер", взагалі, він чий: український чи російський?

Олег Панюта: (Немає відповіді)

- Чому пан Панюта не протестує проти русифікації каналу? Раніше тижневі "Подробиці" виходили українською. Після приходу Канавіна – російською. Це для того, аби Канавіну було легше редагувати? Чи не відчуває пан Панюта, що оновлення інформаційного мовлення "Інтера" все більше відбувається в напрямку деукраїнізації телевізійного ефіру?

Олег Панюта: (Немає відповіді)

Не дав він відповіді і на інше незручне для себе питання, поставлене кимсь з відвідувачів "Телекритики":

- Олеже, скажіть, як вам працюється з паном Канавіним? Які вимоги у нього до роботи ведучих? Які завдання він перед вами ставить? Чи справді пан Канавін передивляється кожен сюжет, читає всі підводки і за потреби розставляє політичні акценти у матеріалах?

Олег Панюта: (Немає відповіді)

Але згодом, відповідаючи на запитання " Как вам работается с Канавиным? Он – грамотный журналист или вы бы предпочли не отвечать на этот вопрос?", Панюта зазначив, що йому, "прекрасно работается со всеми, кто имеет отношение к созданию "Подробностей недели".

А ще український журналіст, як виявилось, не має нічого проти переходу "Подробиць тижня" з української мови на російську:

- Хотів би нагадати, що і до мого приходу, і до україномовного періоду "Подробиць" програма виходила російською. Так само мені було приємно прочитати в одному з ваших коментарів тезу про "україномовного Панюту": насправді я вільно володію (мені здається) двома мовами, а російською навіть певний час працював в ефірі. Знав би досконало, наприклад, іспанську – поїхав би шукати щастя до Іспанії чи Латинської Америки. Щодо мови випуску – питання до керівництва каналу. Моя власна думка – глядач звик о 20-й чути російську.

(Чат повністю – тут: http://telekritika.ua/lyudi/2009-11-30/49562 )

"Патріотично", правда?

В цьому зв'язку мені видається абсолютно слушним наступне з поставлених питань: " Считаете ли вы себя уместным на экранах этой страны? Искренне считаю, что ваше место на экранах Москвы, Петербурга, или, на худой конец, Рязани!".

Приєднуюсь до нього, як до побажання. Панюта й справді, з огляду на враження, які він справив у чаті, видається журналістом і ведучим більш підходящим для російського ефіру, ніж українського. Від українця в ньому – хіба що тільки прізвище та зовнішність.

Можливо, він і ототожнює собою той тип українця, якого "Інтер" старанно зрощує, плекає своїм ефіром, і на якого намагається, на жаль – небезуспішно, перекроїти всіх українських глядачів. До речі, чи не саме для цього "Інтер" в Україні і працює, насаджуючи, прищеплюючи до українців дух малоросійства?

Тема, піднята автором цих рядків, була продовжена інформацією "Телекритики" під напрочуд різким, влучним і точним заголовком: " Пам'ять жертв Голодомору "Інтер" вшанував "Вечірнім кварталом" (http://telekritika.ua/news/2009-11-30/49554)

Отже, згідно з нею "Телеканал "Інтер" у цей день так і не зміг відмовитись від показу таких розважальних і гумористичних проектів як "Городок" (рейтинг 1,7%, частка 12,96%, "50 тис.+" – частка 13,87%, аудиторія 18+, загальнонаціональна панель GFK) та концерт Миколи Баскова – "Корабель долі" (рейтинг 5,04%, частка 21,01%. "50 тис.+" – частка 20,21%). У пік-прайм канал поставив 2-годинний випуск "Вечірнього кварталу", який традиційно взяв досить високі показники – рейтинг 11,31%, частка 27,75%, "50 тис.+" – 29,13%. На відміну від основного каналу групи "Інтер", К1 та НТН розважальні проекти замінили художніми фільмами та серіалами".

І без того жахливі враження від вище наведеної інформації значно підсилив наступний статистичний контраст:

""1+1" зі своєї сітки прибрав розважальні шоу, замінивши їх кінопоказом (зокрема в ефірі вийшли фільми "Останній день", "Тайговий роман", "Вероніка – нескорене серце" та "Зруйновані замки"). Також канал показав два документальні фільми на тему трагедії, хоча й розмістив їх о 7 та 9 ранку. "Хлібна гільотина" мав рейтинг 0,56%, частку 6,81% та "Свічка Джеймса Мейса" – рейтинг 0,51%, частка 4,37%, аудиторія 18+. До речі, ці два фільми в день пам'яті жертв Голодомору канал показує вже вдруге.

А от Перший національний транслював прем'єрну документалістику – фільм Юрія Терещенка "Пейзаж після мору" мав показники вищі за середні каналу – рейтинг 0,99%, частка 2,54% ("50 тис.+" – 1,7%) за аудиторією 18+, як і дилогія Леоніда Мужука "33-й. Материнський спогад" та "33-й. Материнський заповіт" – в середньому рейтинг 0,75%, частка 2,97% ("50 тис.+" – 2,04%). Також канал транслював церемонію вшанування жертв Голодомору, частка цієї трансляції майже вдвічі перевищила середній показник каналу (рейтинг 0,95%, частка 4,93%, "50 тис.+" – частка 3,71%).

Ще одна прем'єра документального фільму про Голодомор вийшла на ТРК "Україна" – "Творці Голодомору" (режисер – Олександр Смирнов, продюсер – Дмитро Харитонов) і мала рейтинг – 0,46%, частка – 2,86%, "50 тис.+" – частка 2,84%, аудиторія 18+. Хоча "Україна" в цей день вирішила лишити в ефірі розважальний проект – талант-шоу "Народна зірка" (рейтинг 3,33%, частка 10,12%, "50 тис.+" – частка 9%) "

/кінець цитати/.

Як бачимо, глядацькі рейтинги передач, присвячених національній катастрофі українців 1932-33 року, в Україні у День жалоби не йдуть в жодне порівняння з захмарними показниками розважально-гумористичних програм. Оце так. Оце так маємо.

Виходить, що замість скорботи та вшанування пам'яті безневинних жертв, ми залюбки сміємося, регочемо на... траурі, голосно і весело співаючи на роковинах в жахливому танку на кістках своїх співвітчизників. А оце вже серйозний привід для панічного мовчання всіх нас разом взятих: хто ми такі, куди йдемо, як так сталося та що ж з нами буде далі?

Зрозуміло, що нас такими хотіли зробити і докладали максимум для цього зусиль, але чому в нас не вистачило сил протистояти, чому піддалися?"

http://zaua.org/pg/blog/narnovyny/read/10663/Panichne_movchanna_Olega_Panuty_Pro_informacijnu_polityku_na_Interi

"Інформаційне упокорення України "Говорит и показывает Москва"

"Український погляд", 04.01.2010

"Українське телебачення практично не залишає українцеві шансу бути українцем в себе ж удома – в своїй рідній країні. Російська інформаційна експансія у вітчизняному медіа просторі набула найрізноманітніших проявів, а масштаби явища такі, що це вже мало назвати загрозою.

Справа набагато гірша. Такий стан речей радше заслуговує на куди жорсткіше визначення – інформаційного вторгнення, захоплення та поглинання однією країною іншої, її тотальна окупація, повне упокорення.

Ось чому на нашій території немає їхніх літаків і танків – бо Росії це й не потрібно, адже вона повсякденно і цілодобово здійснює бомбардування української національної свідомості та завдає руйнівних обстрілів по нашій ментальності й ідентичності з голубих екранів, радіоприймачів і газетних шпальт. Неприятель давно проник і хазяйнує на нашій території.

Повсюди навколо нас – російські новини, російська естрада, російські гумористично-розважальні програми, російські серіали.

Останні взагалі справляють враження якоїсь суцільної телевізійної казарми: всюди в них брязкання російської зброї, російські триколори в кабінетах військових начальників, відповідні нашивки на рукавах військовослужбовців, тріумф російського мілітарного духу, подвиг російського солдата, доблесна служба міліціонера, звитяга прикордонника, виховання молодої зміни: суворі навчальні будні курсантів, кадетів.

Російська ідентичність – як в змісті найрізноманітніших за жанром продуктів, так і в самих їхніх назвах: "Новые русские горки", "Наша Russia", "Русское радио", "Русский размер". і т.д. і т.п.

Ще одна сучасна тенденція: нині майже на всіх каналах стало традицією у випуску новин обов'язково показувати хоч один репортаж з Росії на будь-яку тему, в тому числі й таку, яка, окрім того, що не має до українського життя-буття жодного відношення, так ще й не є актуальною і могла бути легко вилучена з програми або без найменших проблем замінена українським сюжетом на аналогічну тему з українськими реаліями – навіщо нам російські?...

Про заяви, висловлювання, коментарі президента Росії Медвєдєва, прем'єра Путіна, очільника МЗС Лаврова та депутатів Госдуми з широкого спектру питань як внутрішньої, так і зовнішньої російської політики – й говорити годі: зазвичай вони йдуть в українських новинах ледь не як топові, найголовніші теми дня, що за своєю значимістю перевищують, а тому і випереджають повідомлення про події.

Без вагомої російської присутності не обходяться ані інформаційно-аналітичні передачі, ані гумористичні, музично-розважальні. Іноді може здатися, що українець на своєму телебаченні без наявності в кадрі росіянина не є вповні легітимним. На "українських" телеекранах суцільне Останкіно і безкінечна Шаболовка: медвепутіни, пугачови, кіркорови, задоронови, галкіни, маслюкови та інші петросяни.

До того ж, характерна деталь: та ж сама невибаглива російська інформаційно-розважальна програма приготовлена "нашими" телеканалами для українського глядача як у свята, так і в траур, тобто без будь-яких поправок і корегувань з огляду на ті чи інші знаменні історичні дати, що залишили свій слід в українській пам'яті, серцях і душах. Не дай Боже українцю веселитися або сумувати самостійно, окремо від росіянина, без його на те санкції і благословення.

Мабуть не просто так однією з найпопулярніших кольорових гам у заставках передач, оформленні студій, мікрофонів, корпоративних кольорах українських телеканалів є біло-блакитно-червона з деякими варіаціями.

Українцю всіляко навіюють його вторинність, другорядність, віднімають незалежність його духу, знищують самодостатність. Йде послідовний демонтаж національно-культурної самобутності й свідомості; вперте, цілеспрямоване, а то й агресивне стирання українськості.

У такий спосіб українцю насаджують й прищеплюють спільність соціо-культурного, ментального, історичного, а з тим і політичного простору України та Росії, а відтак – неминучість спільного майбуття країн.

Фактично можна казати про успішно здійснену ворогами української держави "тиху" інформаційну анексію України".

http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/1714

"Президент Ющенко ошибся один раз в жизни, но президент – он как сапер. Нельзя было голосовать против всех, надо было помочь Юле. Пока соратники ссорились, враги перешли через Перекоп" – пише Валерія Новодворська.

Щодо помилки Ющенка стосовно Тимошенко, то маю свою, відмінну від точки зору пані Валерії Новодворської думку. Її я висловив на тому ж таки "Українському погляді" в матеріалі "Міф про "демократичну" та "європейську" Тимошенко" http://www.ukrpohliad.org/news.php/news/2027:

"Напередодні другого туру президентських виборів соратники Юлії Тимошенко – томенки, соболєви, яворівські, катеринчуки та інши члени "кАманди", немов очманілі, взялися переконувати виборців, що ВОНА – це демократичний, європейський шлях розвитку України і зміцнення державного суверенітету, а ВІН – навпаки: згортання демократії, зміна європейського курсу на проросійський та й взагалі втрата країною незалежності.

"В разі перемоги Віктора Януковича на виборах, не має жодного значення, хто яку посаду отримає: з демократичною Україною, з Україною суверенною буде покінчено, – заяв ляє Юлія Тимошенко... – Ця людина несе загрозу не мені особисто, вона несе загрозу Україні як суверенній незалежній державі. Для нього наша держава – чужа та незрозуміла, він не знає, що таке Україна, не дорожить нею, вона для нього не представляє жодної цінності, i він ніколи не буде захищати національні інтереси України, бо вони йому чужі й непотрібні".

Ой, та ч иє б пищало!... Хіба ж Леді Ю хоч чимось в цьому відношенні ліпша, краща? Хоче сказати, що її перемога не загрожує Україні тим самим? Та ВОНА ж ніяк а не менша небезпека для української демократії й державного суверенітету, ніж кандидат-рецидивіст.

Як же можна не зважати, проходити повз, не помічати низк и знакових подій, що однозначно вказують на промосковську політику уряду та спроби Юлії Тимошенко насадити в Україні мєдвєпутінську авторитарну модель управління?

Скільки ВОНА вже поробила Україні, та найбільше зі всього цього, особливо звертають на себе увагу наступне:..."

І далі по тексту. На додаток хочу порекомендувати до прочитання мої замітки "Українців з БудМайстру справді почули чи лишень зробили вигляд?" (http://spetskor.dp.ua/art_1225.php ), "Батьківщина уБлЮТків" (http://spetskor.dp.ua/art_949.php ) на моєму персональному сайті та "ВОНА – це дискримінація українців" на "Народній правді" "http://narodna.pravda.com.ua/nation/4b687bf34d9e2/.

Одначе моя розлога репліка у відповідь на публікацію глибоко шанованої росіянки, безумовно, не має на меті списати головну провину за те, що сталося, за те, що не захистили, не відстояли, – з нас самих, українців і перекласти на когось іншого. В жодному разі. Головні претензії за "януковический термидор", як пише Валерія Іллінічна, – до українців. Все вище наведене, що стосується зовнішніх впливів – лише одна з причин, хоча й немаловажна.

А ще залишається шкодувати, що не вистачило нам таких відданих і полум'яних бійців, як Валерія Новодворська. Ця росіянка, якщо міряти її українськими мірками – справжня бандерівка, що бореться за свободу і демократію для своєї країни в самісінькому лігві медвєпутінського звіра, в оточенні російсько-тамбовських вовків. Нам би таких росіян побільше тут, в Україні! Ніяких би конфліктів не було, а сама міжнаціональна злагода.

"...Мне всю жизнь стыдно за Россию, но сейчас еще дополнительно стыдно за Украину. Ведь Янукович – это клеймо. Это диагноз. Это порок сердца, души, мозгов для тех избирателей, которые им не побрезговали. Неукраинских избирателей. Апатридов. "Восточников". Без рода, без племени, без семьи. Из Донецка, из Одессы, из Харькова. Их адрес – не дом и не улица, их адрес – Советский Союз. Оказывается, нет разницы между совком из Бреста, из Москвы или из Харькова. Они безошибочно голосуют за самое пошлое, самое тупое, самое безобразное, самое средневековое. Они выбирают Лукашенков, Путиных, Януковичей. И вы меня не утешайте: Янукович, мол, безобиден, а украинская демократия необратима. Я помню свободную Беларусь Шушкевича с гербом и гимном "Погоня", с бело-красно-белыми флагами, с Зеноном Позняком в качестве кандидата в президенты. Лукашенко скрутил их за четыре года. А как скрутили нас? Вы считали протори и убытки, вы помните, что мы имели десять лет назад и что имеем теперь?" – гірка, сувора правда, в якій проступають грізні обриси чорного майбутнього України.

"Панове, почему вы не бежите на Майдан, обгоняя Ющенко и Тимошенко? Зачем тогда было в 2004 году его городить? Был у вас тот же Янукович, а за ним тот же Путин. Совет да любовь. Вы разочаровались? А в чем? В Ющенко? Разве он не тащил вас на Запад, в НАТО, в ЕС? Разве он не вернул вам вашу историю? Разве не он воздал должное Степану Бандере, ОУНу и УПА? Ах, вы хотели, чтобы он вас поил и кормил? Значит, и вы такие же: "Накормите нас и поработите"? Значит, прав был Великий Инквизитор из Достоевского? И вы выбирали, как пропащие россияне, по схеме: кусок – глоток – паек?" – цілковито слушний закид, на який немає відповіді. Лише гірке мовчання і пекучий сором.

"Вся имперская нечисть торжествует: больше нет оранжевой угрозы, это был миф, оранжевая революция закончилась януковическим термидором. Что теперь на повестке дня? Русский язык как второй государственный, чтобы украинскому молодому государству нечем было держаться на земле, чтобы восток и юг остались русскоязычными? Двойное гражданство, аншлюс, вторая Абхазия?" – і знову Валерія Новодворська поцілює в самісіньке яблучко. Слова українського патріота.

"Виктор Ющенко сильно преувеличил, говоря, что без Степана Бандеры Янукович не смог бы стать президентом Украины. Если бы, на беду Януковича, Степан Бандера с ним встретился, он бы его пристрелил, как любого коллаборациониста" – отож... І справді шкода, що не зустрілися...

Олексій Мазур


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ