АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: stopcom@ukr.net ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Розірвання шлюбу
25.03.2009р.

Підстави і порядок розірвання шлюбу регулює Сімейний кодекс (далі: СК) України. У ст. 105 СК України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу; шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу; шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу [1].

Розглянемо детальніше підстави та процесуальні особливості кожного із цих можливих варіантів розірвання шлюбу.

Згідно ст. 106 СК України, подружжя, яке не має дітей, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу [1]. Особливість цього варіанту розірвання шлюбу в тому, що бажання розірвати шлюб в обох із подружжя спільне, ніхто – ані чоловік, ані дружина - не заперечує проти розірвання шлюбу, і при цьому у них немає спільних від шлюбу дітей (діти від попереднього шлюбу в одного із подружжя або у кожного з них – але не усиновлені другим із подружжя - можуть бути). Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Державний орган реєстрації актів цивільного стану (далі: РАЦС) виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. При цьому окремо СК України обумовлює, що шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

У ст. 107 СК України передбачено, що шлюб розривається державним органом РАЦСу за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя: визнаний безвісно відсутнім; визнаний недієздатним; засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки [1]. Цією статтею також обумовлено, що шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Особливість розірвання шлюбу відповідно до цього варіанту полягає в тому, що за наявності однієї з трьох вище перерахованих визначених законом обставин спільної заяви обох із подружжя не потребується і навіть не береться до уваги, згоден чи заперечує проти розірвання шлюбу другий з подружжя. При цьому важливо пам’ятати, що визнання безвісно відсутнім або визнання недієздатним підтверджується лише належно засвідченою копією рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою або про визнання особи недієздатною. Так само факт засудження особи за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки підтверджується лише належно засвідченою копією вироку суду щодо цієї особи. Однак слід звернути увагу на те, що передбачений п. 2 ч. 1 ст. 107 СК порядок розірвання шлюбу державним органом РАЦС за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний недієздатним, не поширюється на випадки розірвання шлюбу з особами, цивільну дієздатність яких обмежено судом відповідно до ст. 36 Цивільного кодексу (далі: ЦК) України [2], [3].

Наступний варіант передбачає ст. 109 СК України, в якій йдеться про те, що подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо (у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків [3]), а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей [1]. Як бачимо, ця процедура є варіантом добровільного розірвання шлюбу, але оскільки держава окремо піклується про інтереси народжених у шлюбі дітей, то таке розірвання шлюбу проводиться судом, хоч і у спрощеному порядку – в порядку окремого провадження. До заяви обох із подружжя, яку належить подати до суду, слід додати договір, укладений між подружжям, про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. При цьому договір про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідченим, тому що у разі невиконання цього договору в подальшому аліменти зможуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, а це, в свою чергу, виключає потребу додаткового звернення до суду з позовом про стягнення аліментів. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей; таке рішення постановляється після спливу одного місяця від дня подання заяви, а до закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

І найпоширеніший варіант розірвання шлюбу обумовлений в ст. 110 СК України, згідно якої одним із подружжя може бути пред'явлений до суду позов про розірвання шлюбу. Законом обумовлено, що такий позов не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (протиправна поведінка підтверджується, наприклад, постановою про накладення адміністративного стягнення або вироком суду). Вказане обмеження стосується як чоловіка, так і дружини, включаючи випадки, коли дитина народилася мертвою або померла до досягнення нею одного року [3]. Однак є виняток - чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу: 1) протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою; 2) до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Позов про розірвання шлюбу може бути поданий також опікуном того з подружжя, хто визнаний недієздатним, якщо цього вимагають інтереси недієздатного [1].

Отож, в останньому із названих варіантів розірвання шлюбу передбачено, що за загальним правилом для звернення з позовом не має значення факт наявності чи відсутності в подружжя дітей, однак між подружжям відсутня згода на розірвання шлюбу – один із них цього бажає, інший проти.

В позовній заяві належить повністю викласти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, й посилання на засоби їх доказування. Наприклад, у заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, при кому з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог [3] (Додаток 1).

Дозволяється, але бажано не поєднувати в позовній заяві про розірвання шлюбу вимоги про стягнення аліментів на дітей, усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, поділ спільного майна подружжя. Всі ці вимоги походять із сімейних правовідносин, однак їх розгляд потребує від суду окремої процедури щодо кожної з них, тому суд, швидше за все, все рівно роз’єднає їх на окремі справи. Позов із будь-якою з цих вимог - про стягнення аліментів на дітей, усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, поділ спільного майна подружжя – може бути пред’явлений як до позову про розірвання шлюбу, так і після розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 10 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу (далі: ЦПК) України, позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них, що передбачено ч. 2 ст. 110 ЦПК України. Відповідно до ст. 111 ЦПК України, Верховний Суд України визначає підсудність справи про розірвання шлюбу в тому разі, якщо ніхто з подружжя не проживає в Україні [4].

Як передбачає ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства [1]. Це означає, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди з'ясовують фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховують наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечують участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживають заходів до примирення подружжя. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення згідно ч. 5 ст. 191 ЦПК України [4]. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Ухвала суду про відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення не може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку. Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті [3], тобто, як правило, шлюб розриває (Додаток 2).

Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище [1].

Ст. 114 СК України передбачає, що у разі розірвання шлюбу державним органом РАЦСу шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу; у разі ж розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 115 СК України, розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі РАЦСу, за заявою колишньої дружини або чоловіка; при цьому розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу [1].

Хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу все ж є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК України. Крім того сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються [3].

Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб [1].

Використані джерела:

1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року.// Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14&p=1237713504092998.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року.// Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15&p=1237713504092998.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». // Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0011700-07&p=1237713504092998.

4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року.// Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1618-15&p=1237713504092998.

Демінська А.А. / ВГО "Влада закону" /




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов