АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: stopcom@ukr.net ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
The Guardian: Режим Путіна чекає крах
24.02.2009р.

Найбільшу загрозу нинішня глобальна економічна криза несе авторитарним режимам Росії і Китаю. У цьому впевнена британська газета The Guardian.

За оцінкою оглядача газети Роберта Скідельські, стійкість політичної системи в країнах західної демократії забезпечується тим, що у разі очевидних невдач правлячої партії і виникнення суспільного невдоволення, система припускає можливість зміни влади на опозицію, без демонтажу фундаментальних принципів існування самої системи. У державах, де режим носить авторитарний характер (а до них автор відносить Росію і Китай) — подібна можливість в принципі не передбачена.

Роберт Скідельські відзначає, що при виникненні серйозних економічних проблем правлячій еліті в авторитарних країнах доведеться прийняти всю силу народного гніву на себе. При цьому він проводить паралелі між нинішньою ситуацією в Росії і періодом диктатури Сухарто в Індонезії і правління шаха в Ірані.

Він звертає увагу, що ті режими теж здавалися непорушними, поки забезпечувалося внутрішнє економічне зростання, але були зметені народом після того, як економіка почала давати збої. Те ж, на думку автора, може чекати і Пекін, і Москву.

Детально стаття була викладена в перекладі «Нового Регіону».

The Guardian: «Якщо суспільний договір залежить від швидкого економічного зростання, що трапиться, якщо все це зазнає краху? Росія і Китай дізнаються це найближчим часом, — пише Роберт Скідельські в статті «Вони знають, кого звинувачувати». — «Збагачуйтеся!» — закликав своїх співвітчизників Ден Сяопін після того, як почав демонтувати неефективну соціалістичну модель свого попередника Мао Цзедуна.

Власне, еліти по всьому світу завжди керувалися цим принципом, тоді як прості люди закривають очі на соціальну нерівність. Простим людям достатньо того, що еліти виконують свою частину операції: забезпечують захист країни від її ворогів і, в міру можливості, підвищують середній рівень життя населення. Але саме ця складова суспільного договору зараз опинилася під загрозою внаслідок економічного колапсу.

Зрозуміло, дотримання умов суспільного договору залежать від часу і місця. У Європі XIX століття від багатіїв була потрібна демонстрація скромності і помірності: було прийнято не проявляти надмірну розкіш. Заможні люди зберігали велику частину власних доходів, тому що економія коштів була одночасно і фондом для власних інвестицій, і демонстрацією дотримання норм суспільної моралі. І коли мова заходила про створення держави загального добробуту, передбачалося, що багачі виступатимуть в ролі філантропів.

На відміну від Європи в американській культурі активніше проповідувало прагнення до підвищення споживчого рівня. Високі витрати були показником життєвого успіху: американці відкрито рекламували прагнення до досягнення багатства і розкоші.

Різні культури також відрізнялися одина від одної тим, до якого ступеня вони дозволяли багатішати представникам еліти, і ступенем толерантності до того, яким чином ці засоби були зароблені і як витрачаються. Деякі суспільства терпимо відносяться до збагачення представників еліти через участь в політичній діяльності, в інших — ці сфери діяльності суворо розділені.

У західних країнах прийнято вважати, що політики і чиновники повинні бути відносно небагатими людьми. Але в більшості держав решти світу політична кар'єра розглядається як цілком легітимний шлях до отримання багатства. При цьому такий багач повинен пам'ятати: його добробут тримається на владі. Як тільки крісло починає хитатися під ним — його багатство опиняється під загрозою.

Спад світової економіки збільшує політичні ризики. Причому ступінь ризику для різних країн залежатиме від глибини шоку і природи суспільного договору. Політичні системи, де влада в найменшій мірі знаходиться під суспільним контролем, і де політизована еліта дістає доступ до найбільшої розкоші, знаходяться в найбільшій небезпеці. Чим більш корумпована система, тим вона більш вона хистка в цих обставинах. Проблема в тому, що всі нинішні капіталістичні системи більшою чи меншою мірою корумповані. «Збагачуйтеся!», — цей гучний заклик став символом сучасної ери, і саме втілення його в життя привело суспільство на межу катастрофи.

Звичайно, оцінки ступеня політичних ризиків не є точною наукою. Це питання політичної теорії, а не економетріки. Моделі розвитку ситуації, які можна збудувати на підставі прикладів з недавнього минулого навряд чи здатні дати точні цифри ступеня ризику для політичної системи в даний час.

Так чи інакше, одним з найбільш «непохитних» режимів за останні роки був режим президента Сухарто в Індонезії. Сухарто прийшов до влади у 1966 році, створив навколо своєї фігури квазі-війькову диктатуру і закликав індонезійців «збагачуватися».

Не зважаючи на те, що більше за всіх збагачувалася безпосередньо сім'я Сухарто, багато індонезійців зуміли «встати з колін» протягом подальших 30 років, забезпечуючи стабільність режиму. Проте східноазійська фінансова криза 1997–1998 року ввела індонезійську економіку в штопор, викликавши масштабні народні виступи, які і змели режим Сухарто.

Приблизно так само деякі інші режими виглядали непохитними: наприклад, режим шаха Ірану — іншого багаторічного правителя, якого розоривши країну, втік у 1979 році подалі від людського гніву.

Урок ясний. Автократії, які хвалять за їхню рішучість і за те, що вони гарантують громадський порядок в країні, на ділі виявляються паперовими тиграми. Вони здаються непорушними до найостаннішого моменту, коли вчорашні «лідери нації» змушені тікати, ховаючись від гніву свого ж народу. Перед загрозою економічного колапсу або військової поразки з'ясовуються, що королі таких країн абсолютно голі.

У подібних ситуаціях перевага західних політичних систем полягає в тому, що вони можуть дозволити собі зміну лідерів, не міняючи сам режим. Політичні провали дискредитують правлячу партію або коаліцію, що перебуває при владі, але не саму політичну систему. Народний гнів каналізується у бік виборчих урн. У таких країнах можливі «Нові Справи» (New Deal — назва програми, з якою в середині 90-х до влади у Великобританії прийшли лейбористи, підвівши межу під епохою «тетчеризму», — прим. «НР»), але не Нові Революції.

Оцінюючи сьогоднішні політичні ризики, аналітики повинні звертати увагу на тип політичної системи. Чи припускає вона реальну передачу владі всередині себе? Чи дійсно всередині цієї системи існує здорова конкуренція, достатньо сильна для того, щоб не дати скомпрометованим лідерам чіплятися за владу? Аналітики також повинні приймати до уваги природу суспільного договору, що діє в країні. Простіше кажучи, найслабкіші політичні режими — це ті, де влада і багатство зосереджені в декількох руках. Найбільш сильні — це ті, де влада і багатство в достатній мірі розсіяні.

Поглиблення економічної кризи каталізує політичні зміни. Західні демократичні держави виживуть ціною незначних змін. А ось режими «сильної руки», що спираються на таємну поліцію і підконтрольні ЗМІ, вискакиватимуть з штанів. Навіть Уго Чавес, що побудував свою владу на популістському антиамериканізмі, повинен зараз молитися на успіх плану порятунку Барака Обами, щоб зупинити падіння своїх нафтових доходів.

З великих країн найбільшим політичним ризикам сьогодні піддаються Росія і Китай. Легітимність їхніх автократичних систем практично повністю залежить від успіхів в організації швидкого економічного зростання. Коли зростання зупиняється або починається падіння, не залишається нікого, щоб в цьому звинуватити, окрім безпосередньо самої «системи».

Ігор Юргенс, один з найбільш креатівних російських аналітиків, досить швидко вивів з усього цього мораль: «Суспільний договір в Росії полягав в обмеженні цивільних прав в обмін на економічний добробут. Зараз економічний добробут тане. А раз так — цивільні права повинні розширюватися. Найпростіша логіка».

Було б добре, якби правителі в Москві і Пекіні прислухалися до цієї поради, — укладає оглядач The Guardian Роберт Скідельські.

Відділ моніторингу КЦ

КАВКАЗЦЕНТР




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов