АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: stopcom@ukr.net ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна сторінка
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
• Фото дня (архів)
• Політгумор
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво



Поділ майна подружжя (юридична практика)
08.06.2009р.

«Всі шлюби вдалі. Труднощі з’являються лишень тоді коли починається спільне життя.» ( Ф. Саган)

Спільне майно подружжя може бути розподілено між ними не тільки після розірвання шлюбу, але й під час того, як шлюб триває. Майно, належне обом із подружжя, визначається як спільна сумісна власність, тобто спільна власність двох осіб – подружжя - без визначення часток кожного з них [1]. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними [2] (наприклад, шлюбним договором, хоча дружина та чоловік вправі укладати між собою усі договори, які не заборонені законом, як щодо їх приватного майна, так і щодо спільного).

Який правовий режим спільної сумісної власності подружжя?

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу (далі: СК) України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, в тому числі заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, акції, якщо вони були придбані за їх спільні кошти. Крім того, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, також є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, рівно як і речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя [2].

В разі, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю [3], то в силу ст. 74 СК України майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На це майно також поширюються правила щодо спільної сумісної власності подружжя, встановлені для осіб, що перебувають в зареєстрованому шлюбі.

Стаття 62 СК України передбачає, за яких обставин майно, що належало лише дружині або чоловікові, може перейти у їх спільну власність. Так, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так само якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду теж може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У ст. 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Тому якщо певний договір укладений одним з подружжя без згоди іншого, в такому разі той, чиєї згоди не надано, має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово, а згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути також нотаріально засвідчена.

Частиною 4 ст. 65 СК України визначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що до спільної власності може належати не лише майно в якості речей, предметів рухомих і нерухомих, а також і борги одного з подружжя перед іншими особами, коли вони виникли при укладенні договорів в інтересах сім’ї.

Статтею 66 СК України подружжю надано право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності, при чому нотаріально посвідчений договір про порядок користування нерухомістю (житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою), зобов'язує до визначеного таким договором порядку й правонаступника дружини та чоловіка, тобто того, хто після дружини/чоловіка стає власником належного їй/йому майна.

Згідно ст. 67 СК України, дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (що може бути здійснено добровільно шляхом укладення договору між ними або ж за судовим рішенням). Однак дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, і розпоряджання таким майном після розірвання шлюбу повинно здійснюватись колишнім подружжям виключно за взаємною згодою та відповідно до Цивільного кодексу (далі: ЦК) України [2].

Нарешті, дружина і чоловік, як це передбачено ст. 69 СК України, мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності (як уже згадувалось, незалежно від розірвання шлюбу), в тому числі за взаємною згодою, уклавши відповідний договір; договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Якщо при поділі майна виникає спір, то такий спір можна вирішити в судовому порядку.

Суд при вирішенні спору про поділ майна керуватиметься в першу чергу ст. 70 СК України, згідно якої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Однак від засади рівності часток подружжя все ж можна відступити – за обставин, що мають істотне значення: якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї тощо. Також за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Неподільні речі судом присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними; речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності, а вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. При цьому присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності [3].

Відповідно до ст. 72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано; до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки і обчислюється вона від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Як визначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Надалі, якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суд виходитиме насамперед з умов такого договору, маючи при цьому на увазі, що положення шлюбного договору, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться в інших осіб; враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

При цьому не підлягає поділу, оскільки не належить до спільної сумісної власності, майно одного з подружжя, набуте ним до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Може мати місце ситуація, коли одним із подружжя зроблено вклад до статутного фонду господарського товариства, а інший з подружжя претендує на частку від нього. Сам такий вклад не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, однак якщо його зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. Натомість майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця взагалі не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, внаслідок чого інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності [3].

У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Також якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин [3].

Використані джерела:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року.// Сайт Верховної Ради України «Законодавство України». - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15&p=1237713504092998

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року. // Портал Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14&p=1239555460954236

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». // Портал Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0003700-06&p=1238674278929520

Демінська А.А. Всеукраїнське громадське об'єднання "Влада закону"


Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ