АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: stopcom@ukr.net ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Патова ситуація
13.05.2009р.

Коли засіб забезпечення позову з гарантії виконання судового рішення перетворюється на перешкоду

ПРИВІД

Як відомо, вимоги держвиконавця щодо судових рішень є обов’язковими для всіх фізичних та юридичних осіб, а за їх невиконання настає відповідальність. Однак як бути, якщо існує два протилежних (з позиції виконавця) провадження, і виконання однієї вимоги тягне за собою порушення іншої? В даному питанні вирішила розібратися ЛІГА:ЗАКОН.

ФАБУЛА

Якщо засіб забезпечення позову заважає виконати судове рішення, то він повинен бути скасований.

Сутність усіх заходів забезпечення позову полягає в тому, що вони є способом попередження можливих дій, які ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення (ст. 66 ГПК). Однак участник форуму ЛІГАБізнесІнформ зіткнувся з ситуацією, коли ухвала суду про накладення арешту на майно (як засіб забезпечення позову) з гарантії виконання подальшого рішення суду перетворилась на перешкоду.

Суть справи полягає в наступному. Стосовно одного і того ж товару, який знаходиться на зберіганні, одночасно існує два рішення суду і два відкритих виконавчих провадження. За одним із них на товар за заявою позивача було накладено арешт, а зберігачу було заборонено передавати його обом сторонам спору. У другому ж - зберігача зобов’язали у визначений строк передати товар стороні, яка виграла спір.

Ситуація для боржника, котрим в розумінні ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) є зберігач, патова: як не вчини, все рівно порушуєш Закон. І така ситуація не узгоджується ані зі здоровим глуздом, ані, на щастя, з законодавством. Виникнути ж вона може, якщо:

1) в прийнятому судом рішенні не було вказано про зняття накладеного раніше заходу забезпечення позову;

2) ухвалу про накладення арешту було винесено пізніше іншим судом.

У першому випадку захід забезпечення позову свою функцію вже фактично виконав, чим себе повністю вичерпав: на момент виконання судового рішення майно відповідача збереглося і в кількості, і в якості. Згідно ж п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у випадку фактичного повного виконання рішення.

Крім того, накладення арешту на рухоме майно та інші публічні обтяження можуть припинятися внаслідок реалізації прав, що випливають зі змісту публічного обтяження (ч. 1 ст. 37, ч. 1 ст. 41 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень").

Одночасно виконавче провадження не закінчується автоматично. Згідно статті 68 ГПК питання скасування заходів забезпечення позову повинно бути вирішене судом, який розглядає справу, із вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Державним виконавцем також повинно бути виписано постанову із вказівкою про скасування арешту на майно (ч. 2 ст. 37, ч. 2 ст. 38 Закону). При цьому відомості про припинення публічного обтяження підлягають реєстрації, обов’язок здійснити котру лежить на обтяжувачеві (ч. 2 ст. 41 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень").

Оскільки заборона передавати будь-кому майно знята не була, вона і формально, і фактично діє.

Другий випадок взагалі суперечить принципу законності судочинства, оскільки перешкоджає виконанню рішення суду шляхом застосування заходів забезпечення позову відносно того ж майна в іншому суді. До такого висновку дійшов ВГСУ в постанові від 08.10.2008 по справі № 9/250-08(28/599-07).

Яким може бути вихід із ситуації, що склалася?

Об’єднати два провадження щодо одного боржника згідно ст. 49 Закону не вдається, адже одна вимога суперечить іншій. А з положень згаданої статті випливає, що існування декількох виконавчих проваджень стосовно одного боржника не допускається, за чим повинна слідкувати виконавча служба. Таким чином, в патовій ситуації виявляється не лише боржник, але й держвиконавець.

Думається, що проблема повинна вирішуватись на рівні суду, який видав другий (за часом) з виконавчих документів. Застосований захід забезпечення позову повинен бути скасований, оскільки він перешкоджає виконанню судового рішення.

В першому випадку, коли виконання рішення неможливе через накладений раніше захід забезпечення позову, можливе подання стороною або державним виконавцем заяви до господарського суду, який видав останній виконавчий документ в рамках ст. 121 ГПК. Тоу у десятиденний строк повинен розглянути питання і може усунути проблему, відстрочивши виконання рішення суду.

Не варто забувати і про обов’язок держвиконавця своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії способом і в порядку, що визначені виконавчим документом (ч. 1 ст. 5 Закону). Цей загальний принцип забезпечується в тому числі завдяки можливості звернутися до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення (абз. 9 ч. 2 ст. 5, ст. 28 Закону).

Дане право може бути реалізовано держвиконавцем самостійно або з ініціативи боржника. Останній варіант передбачає отримання держвиконавцем від боржника інформації про неможливість виконання рішення (ухвали) суду. Причому, враховуючи, що мова йде фактично про помилку суду, вважаємо, що позиція боржника в залежності від переслідуваних цілей може бути як активною, так і пасивною.

Так, згідно ч. 2 ст. 5 Закону одразу після ознайомлення з матерілами виконавчого провадження боржник може подати заяву або клопотання виконавцю. З іншої сторони, інформацію про неможливість виконати рішення можна надати держвиконавцю лише на вимогу останнього (абз. 16 ч. 3 ст. 5 Закону).

В другому випадку, коли суд виносить ухвалу про забезпечення позову щодо майна, відносно котрого вже є рішення іншого суду, слід оскаржити цю ухвалу як таку, що перешкоджає виконанню судового рішення. Можливість оскарження передбачена ч. 3 ст. 67 ГПК.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

За наявності суперечливих виконавчих проваджень боржнику в залежності від обставин варто активно використовувати свої права в частині оскарження ухвали суду про забезпечення позову, подання клопотань і заяв, в тому числі спонукаючи держвиконавця ініціювати подання клопотання до суду про зміну порядку і способу виконання рішення.

ВИСНОВОК

Оскільки об’єднати виконавчі провадження (ст. 49 Закону), коли рішення суду суперечать одне одному неможливо, вирішити проблему, що склалася, повинен суб’єкт, який її створив, тобто суд. Для цього у боржника і державного виконавця є досить процесуальних прав із оскарження ухвал, подання заяв і клопотань.

Автор: Валентин БОГУНОВ

Переклад українською здійснено сайтом «Стопком». Стаття мовою оригіналу міститься за адресою: http://www.ligazakon.ua/news/ga016047.html




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов