АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: stopcom@ukr.net ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Особисті немайнові права та обов’язки подружжя (поради юриста)
30.05.2009р.

Одружитися – це означає наполовину зменшити свої права і вдвоє збільшити обов’язки. /А. Шопенгауер/

Особисті немайнові права та обов’язки подружжя врегульовані насамперед статтями 49 – 56 Сімейного кодексу (далі: СК) України [1], однак для їх більш повного розуміння варто взяти до уваги і норми, якими врегульовано особисті немайнові права, викладені в Цивільному Кодексі (далі: ЦК) України [2].

Так, ст. 269 ЦК України визначає особисті немайнові права як такі права, що належать кожній фізичній особі від народження або за законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фізичною особою, - настільки, що вона не може відмовитися від них, а також не може бути їх позбавлена і володіє ними довічно. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (а оскільки ми говоримо про особисті немайнові права подружжя, отже – у сфері життя подружжя, сімейного життя).

Перш за все, згідно ст. 291 ЦК України, фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю, не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом; має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України [3].

Статтею 49 СК України передбачено право дружини на материнство, при чому зазначено, що небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 7 ст. 281 ЦК України, повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення та перенесення зародка в її організм.

Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.

В свою чергу, вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини, а дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

Водночас, як передбачає ч. 6 ст. 281 ЦК України, за бажанням жінки може здійснюватися штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, а у випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти восьми тижнів. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законодавством.

Ст. 50 СК України в рівній мірі відстоює й право чоловіка на батьківство, відзначаючи, що відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини теж може бути причиною розірвання шлюбу, а позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Відповідно до ст. 51 СК України, дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності (тобто, як визначає ст. 300 ЦК України, право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства), своїх звичок та уподобань, а в силу ст. 52 СК України дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

Згідно ч. 5 ст. 295 ЦК України, прізвище фізичної особи може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним. Статтею 53 СК України визначено, що якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя. У разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.

Статтею 54 СК України також гарантовано, що дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї, а також відзначено, що вони повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.

Статтею 55 СК України визначено обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю. Так, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері, дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній та зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Разом з тим, як відзначено в ст. 56 СК України, дружина та чоловік мають право й на свободу та особисту недоторканність. Передбачене у даній статті право на свободу загалом випливає із ст. 288 ЦК України, згідно якої забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, в тому числі втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. А право на особисту недоторканність першочергового передбачено ст. 289 ЦК України, згідно якої фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Право на свободу та особисту недоторканість в сенсі ст. 56 СК України означає, зокрема, що дружина та чоловік вправі вільно обирати місце свого проживання; вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Зрештою, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, а примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

І останнє закономірно, адже наявність права в одного з подружжя означає наявність обов’язку на дотримання цього права в іншого з подружжя.

Тому цілком логічно, що ст. 275 ЦК України передбачає також право особи на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Такий захист можливий у разі порушення, невизнання або оспорювання певного права особи і здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України, а також може здійснюватися іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Як зазначено у ст. 276 ЦК України, особа, діями або бездіяльністю якої порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язана вчинити необхідні дії для його негайного поновлення, а якщо такі дії не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Насамкінець, право на захист, як визначено ст. 20 ЦК України, особа здійснює на власний розсуд і нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення права, котре порушено.

Використані джерела:

1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року. // Портал Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14&p=1239555460954236

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року. // Портал Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15&p=1242808008271321

3. Конституція України від 28.06.1998 року. // Портал Верховної Ради України «Законодавство України». // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0&p=1234254811707665

Демінська А.А.




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов