АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: stopcom@ukr.net ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
ЛЮДИ, НЕ БІЙТЕСЬ СУДИТИСЯ!
25.03.2009р.

Набридли пустопорожні балачки про громадянське суспільство і правову державу. Нічого не буде, якщо кожний не буде боротися сам. Стадність не допоможе, бо суспільство, а тим більше громадянське суспільство - це такий же розмитий, аморфний термін, як і комунізм чи демократія. Чіткого розуміння цього всього як не було, так і немає. Бо якщо, наприклад, взяти визначення Леніна, що комунізм - це радянська влада плюс електрифікація всієї країни, то ми давно живемо в комуністичному суспільстві – лампочки горять, телевізори працюють, а керують всім в Україні ті ж самі совкові Ради, тобто влада у нас радянська. Найбільшу владу має Верховна Рада, немає іншої назви для цієї радянської відрижки, а отже ми, за ленінським визначенням, щасливі жити при комунізмі вже тепер.

Так і з громадянським суспільством. Зрештою, а що таке суспільство? Народ? – Ні. Нація? – Боже упаси. Населення? – Теж не зовсім подібне. Громада? – Ну якщо в розумінні нагромадження населення на певній території, то може і так. Що робити з такою субстанцією, яка ніби-то в уяві і уявляється, але ніхто її не бачив? Чи, може, натовп – це суспільство? Протестуючі бунтарі чи оплачені мітингувальники – суспільство? А скупчення народу біля зупинок на маршрутки мають вищу цінність, ніж натовп народних депутатів в черзі за обідом у їдальні Верховної Ради? Чим більше розбиратися у цьому всьому, тим більше можна переконатись, що ніякого суспільства як такого не існує взагалі. Суспільство – це фетиш, термін, який легко використовувати для зв’язки слів під час передвиборчих промов та під час гризні на ток-шоу савіків шустерів. Всі говорять про суспільство, але ніхто його не бачив. Ніхто суспільство не спробував, не доторкнувся до нього, у нього немає ні смаку, ні запаху, воно не має жодного статусу, воно абстрактне.

Навіть визначення суспільства у Вікіпедії не проясняє розуміння цього слова: «Суспільство, соціум — багатозначне поняття, використовуване для визначення, як соціальних систем різного рівня, так і об'єднань людей, що мають спільність походження, положення, інтересів і цілей.» Тобто саме суспільство - це об’єднання людей? То, значить, той, хто є громадянином, але не в стаді, то він уже не є частиною суспільства? – Абсурд. Де межа між тим, що є у суспільстві і поза ним?

Це означає, що якщо є щось реальне, то це виключно те, що називають: юридична або фізична особа. Тобто те, що може бути учасником відносин між людьми. Юридичні особи де в чому також абстрактні субстанції, бо свідоцтво про реєстрацію фірми, наприклад, це ж не є власне юридичною особою і офіс також, але юридичні особи складаються з людей, і якщо юридичною особою бездарно керувати, то вона помре так само, як і не долікований пацієнт. А суспільство може відстоювати свої інтереси в законному порядку? – Ніяк не може, бо хто його уповноважений представляти і які такі можуть бути інтереси у аморфної субстанції. Тому кожна окрема людина - така, як громадянин чи громадянка, чи об’єднання громадян в фірми, організації, політичні партії - можуть бути учасником подій. Бо голод, безробіття, безгрошів’я чи хвороби окремої людини – це реальність.

А тому коли я чую, що у нас хворе суспільство, то завжди знаю, що подібне ствердження – це словоблудство. Бо не може хворіти те, чого немає. Суспільства немає ні в одній країні світу, як і немає пресловутої демократії. Всі про це говорять, але самі не знають, про що саме говорять. Всі говорять, який у нас поганий народ, але не розуміючи, що не народ поганий, а той, хто так говорить, є ще гіршим, бо народ - це скупчення окремих громадян, і той, хто так каже про народ, і є тим самим народом. Є людина, є сім’я, є держава, є юридичні особи, і це реально існує. Проблеми вирішують конкретні люди і ці конкретні люди мають імена, роботу, сім’ю, адреси проживання.

Не треба слухати, що суспільство не готове себе захищати. Суспільство не може себе захищати, як не може себе захищати придуманий уявний образ чогось такого чи то світлого, чи темного, бо воно абстрактне. Кожна окрема людина повинна захищати себе сама і в цьому і є цінність такої боротьби. Для зручності і організованості боротьби дієві люди можуть і навіть повинні об’єднуватись із собі подібними в організації. Гуртом, як кажуть, легше і батька бити. Кожний сам повинен себе захистити, а не чекати, що якесь-там суспільство нарешті почне щось робити. Не дочекаєтесь. Манна небесна падає з неба тільки у міфах і в казках народної творчості.

А в реальному житті виникає безліч ситуацій, коли людині кидаються виклики, які людина або переборює, або підкоряється обставинам. Щоб зрозуміліше було, треба наводити приклади. Так, наприклад, всі повинні знати, що ЖЕКи чи замінивші їх комунальні підприємства зобов’язані керуватися Законом України «Про житлово-комунальні послуги», де в ч.1 ст. 19 чітко вказано, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Всі про це знають, але в більшості своїй комунальні підприємства по всій Україні договори з квартиронаймачами та власниками квартир так і не підписали. Проте стягувати кошти за неіснуючі послуги, які ніхто ніде не бачив, – продовжують. Але саме головне, що громадяни залякані тим, що на них ЖЕК подасть в суд, і вони, як ті барани, тупо продовжують оплачувати затуманені неясністю послуги. При тому, що всі здогадуються, що кошти ці не ідуть на благоустрій населення і окремо взятого платника комунальних послуг, а на утримання жеківських дармоїдів, на їхні зарплати і премії, на коханок і ресторани начальників цих уламків радянської влади на місцях.

Це один фактично незначний, але яскравий приклад людської безпорадності. Замість того, щоб самому іти в суд і вимагати, щоб кошти були оплачені за конкретно зроблену роботу, – кожний окремо боїться. І людині чомусь вже страшний не прокурор, а начальник ЖЕКу, який так і не знає, як це все повинно працювати.

Статистика каже, що 80% судових позовів громадян до різного виду владних структур вирішуються на користь саме громадян, а не чиновників. Бо кожний з тих, хто переміг свій страх судитися і подав позов, завжди є переконливішим, ніж той хто сидить в посадовому кріслі і чекає, щоб йому дали на лапу. Такого роду справи при несусвітній корупції в судах вирішуються на користь простих громадян ще й тому, що чиновник не понесе судді хабара по справах, де чиновник особисто не зацікавлений. Громадянин-правдолюб теж не несе хабара, бо він вимагає справедливості, то судді нічого не залишається, як розглядати справу у відповідності до Закону, а отже, з дотриманням законності.

До негативної статистики належить кожний п’ятий позов, бо до цих випадків слід віднести професійних скандалістів, яким їсти не дай, а дай з кимось посудитися, посваритися і покачати права – цим самим підкреслюючи свою психічну нестабільність, а тому позови таких людей в переважній масі своїй є безглуздими. Ще також сюди можна занести позови, які люди подають без дотримання процесуального законодавства чи з пропуском строку позовної давності, з неконкретно сформульованими вимогами або надуманим порушенням прав та інтересів позивача. Тому 80% перемог – це є значуща цифра і її не можна забувати.

Людям треба перестати боятися ходити в суд і ненавидіти його. Бо ж функція суду не настільки засуджувати, як розсудити, хто правий, а хто ні. При підключенні засобів масової інформації і роблячи будь-який важливий судовий процес публічним судді, які люблять тишу і не люблять суєти, будуть вимушені дотримуватись Закону без оглядування на персони та посади.

Тут може хтось сказати, що якщо йти таким шляхом, то це і буде побудова громадянського суспільства, правильніше, солідарного суспільства в країні. А я кажу, що немає значення, як це називається, бо головне, щоб кожний громадянин нашої держави став сильнішим і впевненішим у собі. Від цієї пробудженої сили у нас буде правова держава не тільки задекларованою в Конституції, але й реальною насправді.

Тому, шановні, не бійтеся судитися. Ідіть в суди, наберіться терпіння і, взявши право і Закон за зброю, відстоюйте свої інтереси. Наводіть порядок вже сьогодні і відстоюйте свої права вже зараз. Це нормальний, здоровий, цивілізований шлях розбудови держави, хоч, звичайно, легше скиглити і казати, як у нас все погано, і палець об палець не вдарити, щоб щось змінити на краще. І головне, змінити не для когось, не для міфічного суспільства чи абстрактної громади, а для самого себе. Ця слабкість кожного і є хворобою для всіх. Можливо, для цього мало позитивних прикладів, можливо, розчарування як доля слабких є заразнішим, ніж смак перемоги. Але не спробувавши – нічого не буде.

Судіться. Вимагайте, щоб до вас ставились у відповідності до Законів, які в нашій державі не є вже такими поганими або нелюдськими. Проблема в тому, що, якщо не всіма ці Закони дотримуються, то якраз головне завдання є примусити порушників дотримуватись законності, а злочинців – покарати відповідними санкціями. Не слухайте маловірних, слабких та нікчемних людей – у ваших руках ваше життя і життя ваших близьких та рідних. Примушуйте суди працювати на себе. Будьте переможцями і перемагайте!

Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ





Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов