АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: stopcom@ukr.net            Пишіть нам: stopcom@ukr.net           
Головна сторінка
 
непарламентський
опозиційний сайт

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СТОПКОМ


НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна___ПОЛІТИКА
• Світ_____Н О В И Н И
• Аналітика
• Фото
• Відео
• Література
• АРХІВ НОВИН СТОПКОМУ
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• ЗАКОНОДАВСТВО і ПРАВО
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
База майданих
02.03.2010 р.

Цього разу несподіванок в Україні не сталося: Віктор Янукович склав присягу президента, а найбагатший мешканець країни Ринат Ахметов заявив про перемогу ідеалів Майдану. Адже люди, які зібралися на центральній площі української столиці, хотіли чесних виборів, зміни влади – і все це вони отримали. Хай живе демократія!

Ринат Ахметов, звісно ж, лукавить. Люди, які збиралися на Майдані в 2004 році, більш за все у світі хотіли, аби Віктор Янукович не був їхнім президентом. Потім вони хотіли, аби президентом став Віктор Ющенко. А вже в останню чергу вони прагли чесних виборів, демократії та інших важливих речей. Простіше кажучи, вони були за чесні вибори, але такі, на котрих переможе Віктор Ющенко. І в 2010 році багато хто з цих людей залишалися прибічниками чесних виборів – але вже таких, на котрих переможе Юлія Тимошенко.

Саме тому багато українців зараз готові відгукнутися на заклик Юлії Тимошенко не визнавати Януковича президентом. Саме тому багато з них впевнені в тому, що результати виборів були сфальсифіковані, а Тимошенко перемогла. І питання навіть не в тому, чи були фальсифікації – питання в тому, що фальсифікації відчайдушно потрібні таким виборцям як виправдання їх власної громадянської позиції. Янукович не може перемогти не тому, що він їм не подобається, а тому, що він фальсифікує вибори глави держави: ось ідея, яка дозволяє не вірити в його перемогу і виходити на Майдан. Скажу навіть більше: якби в 2004 році не було фальсифікацій, а Янукович отримав перемогу, людей на Майдані було б не менше. А якби в якості наступника Леоніда Кучми був висунутий інший представник влади, а фальсифікації все рівно були – більша частка протестуючих залишилась би вдома. І вже очевидно ніхто б не цікавився жодними фальсифікаціями, якби Кучма назвав своїм наступником Віктора Ющенка...

Здавалося б, яке це все має значення сьогодні? А таке, що суспільство, котре сповідує одні цінності, а прокламує інші, не здатне до справжніх змін, не може стати демократичним за визначенням. В 2004 році і на сцені Майдану, і серед тих, хто зібрався на найбільшій площі, було немало людей, які відверто говорили мені: важливі не вибори, важлива перемога Віктора Андрійовича. Він – той самий, хто зламає систему, переможе корупцію, побудує демократичну країну. А підтримує його більшість чи ні – не так важливо. Важливо, аби його підтримали політично активні громадяни. "Ну то скажіть про це вголос, – пропонував я. – Влаштуйте справжню, а не телевізійну революцію, скажіть, що справа зовсім не в чесних виборах". "Неможна, – пояснювали мені співбесідники. – адже тоді влади не визнає та половина країни, котра голосувала за Януковича. Значить, доведеться проводити чесні вибори. Тільки такі, аби Віктор Андрійович обов’язково переміг".

В цій логіці (не змінювати систему, а просто очолити її, тому що так зручніше) криється пастка для будь-якої людини – і тієї, яка щиро вважає себе демократом, і тієї, яка імітує демократичні переконання. Юлія Тимошенко та її соратники обурюються тим, що на цих виборах і Центральна виборча комісія, і судова система діяли так, як в 2004 році. І відмовляються відповісти навіть самим собі на питання, чому ж це так. Чому не було зроблено нічого, аби змінити систему? Можливо, від впевненості, що ця система тепер справно працюватиме на переможців?

Але переможці прорахувались – спочатку Віктор Ющенко, а потім і Юлія Тимошенко. Для того, аби твої опоненти програвали, мало говорити гарні слова, підписувати укази і виступати з повчаннями. Мало навіть роздавати гроші, підвищувати пенсії і зарплати, повертати внески. Потрібно змінювати країну. Потрібно сприяти появі людей свідомих, заінтересованих в її розвитку – і в своєму власному майбутньому. Бідність і залежність – поганий радник. Бідні і залежні завжди голосуватимуть або за владу, або за примару порядку, або за примару подачок. І знову потраплятимуть до зачарованого кола, в котрому той, хто обіцяє цей самий порядок сьогодні, змінюватиметься тим, хто обіцяє європейське щастя завтра. Звичайно, сама можливість такої зміни дає шанс, що хтось захоче з цього кола вирватись. Але для цього бажання змінювати країну повинно бути і в політиків, і в суспільства.

Віталій Портніков

Переклад здійснено сайтом "Стопком". Джерело:

Грани.Ру




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов