Щось незабаром має відбутися. Тіньова, темна українська політика вищих ешелонів притихла. Іде гра нервів. Або Тимошенко стомившись від невдач зірветься і, прихопивши з собою вічнобігаючого зі сторони в сторону Луценка, гримне дверима. Або зірветься Ющенко і, поставивши край авантюризму прем’єра, разом об’єднає своїх з партією регіонів в одну коаліцію.

Судячи по тому, що відбувається, це затишшя перед бурею або перед періодом літніх відпусток. Юлія Тимошенко не здатна керувати економікою, бо не знає, що саме вона хоче зробити. Вчора одне, а завтра інше, а через те, що зробити що-небудь до кінця в неї не виходить, то паралельно вона шукає крайніх у своїх провалах. Крайнім зараз призначений Президент і його вірний санітар Балога. А заважають вони їй не тим, що щось не так роблять, а тим, що критикують. А Ющенко взагалі абарзєл і, давно покинувши свої вулики, нарешті згадав, що він таки Президент. Ну якій же це Юлі сподобається? Звичайно, що ніякій.

Хоча загроза того, що Трипільська культура матиме сильнішу силу тяжіння для Ющенка, ніж сучасна Україна, завжди залишається відкритою. Ющенку більше б злості, здорової, спортивної злості, то, може, щось би з того і вийшло. Тоді б, може, абсолютне розчарування в ньому зі сторони українців переросло б у довіру. А там, дивись, і виправиться ситуація. Бо якби у Ющенка був вибір - або люди, або бджоли, - то, будучи на посаді глави держави, обравши перших, треба б для цих перших віддаватися зі всіх сил.

Таким чином, війна провінцій Сходу, Центру і Заходу України (Київ, відповідно, тут не тільки в центрі, але теж є окремим фронтом цієї війни) вичерпала себе і не виявила переможця. Всі загнані в кут безпорадності. В такому випадку перемагає здоровий глузд. Настав час об’єднуватись хоча би заради самого об’єднання. Наша Україна разом з Партією регіонів хоча би на півтора-два роки заспокоїть психічно-політичне стурбоване населення України від подальших приступів істерії. Бо якщо всі сторони воюють за свої інтереси, а не за інтереси народу, тоді відповідно нехай Тимошенко покерує до початку 2009 року. Вона нічого не зможе зробити і ще через півроку такого керування найвідданіші її фанати з голодухи остаточно розчаруються в ній. На це і розраховує Партія регіонів, а тому вона просто очікує, що в будь-який момент може настати для них добра новина, коли в ім’я народу України і його світлого майбутнього зіллються в одну ріку високоліквідні клани обох протилежних сторін і буде нам: «В єдності наша сила!» Отже, ширці рано чи пізно бути.

Але буде це, напевно, без Тимошенко, бо її непередбачуваність та надмірна емоційність лякає грошові мішки, які, як відомо, люблять тишу. А тому як при Тимошенко, так і при широкій коаліції Україну як обкрадають, так і обкрадатимуть. Народ як був у злиднях, так і залишиться. Контролю зі сторони народу влади як не було, так і не буде, але буде перевага в тому, що простий народ заспокоїться, перестане перейматися цирком політичних діячів, перестане хворобливо дивитися різного плану політичні шоу з шустерами і без них, а житиме своїм звичайним життям, піднімаючи на ноги дітей і внуків та радіючи життям, яке нам дано Всевишнім.

Україна за свою коротку історію переживала багато що, прийшов час (але, напевно, все-таки десь через півроку) закінчувати війну провінцій і об’єднуватись. До чого це призведе, не знає ніхто. Це як із вступом Україні до НАТО: по-любому гірше не буде. А за цей час підтягнуться здорові сили з низів суспільства і дадуть бій всім цим панам, гаспадам і товаріщам, які обікрали Україну та її народ.