АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: STOPCOM@UKR.NET ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           ЯКЩО ВИ МАЄТЕ БАЖАННЯ ДОПОВНИТИ АБО ЗАПЕРЕЧИТИ ЦЮ СТАТТЮ, ТО МИ ЧЕКАЄМО НА ВАШІ КОМЕНТАРІ АБО ДОПОВНЕННЯ ЗА АДРЕСОЮ: STOPCOM@UKR.NET           
Головна

непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Суржик – перший крок десовковізації суспільства
25.04.2008р.

Мовне питання в Україні - це чорно-біле сприйняття реальності. Або-або: або насильницька русифікація як продовження традицій совка в знищенні національностей і створення гомо совєтікуса, або українізація, яку влада проводить настільки бездарно, що здається, що подібними заходами ставиться мета добити цю нещасну Україну та її народ.

Чия мова, того і влада. На Донбасі, наприклад, владу міцними руками тримають російські нацисти Партії Регіонів, відповідно їм і в голову не може прийти, що це тупо і ненормально, якщо українець говорить не українською. А поняття «русскоязычный» є відрижкою колоніальної політики Москви і взагалі не є юридичним поняттям, щоб можна було цим терміном серйозно оперувати.

«Русскоязичний» українець - це патологія, як кобила з п’ятою ногою, як заєць без голови. Заєць тому, що розмовляти російською українцю - це переважно не принципово, але це наслідок страху бути іншим в натовпі таких же. Страшно виділятись, тим більше, що стрімкий ріст населення міст України від 60-их років і понині здійснювався виключно за рахунок сільського населення. І от всі ті, що з села, в першу чергу інтенсивно русифіковувались, щоб не виділятися і виглядати «городськими», бо влада була ж російською, пропаганда відповідною, а тому не тільки говорити, але й переписувати свою національність, змінювати прізвища було явищем поширеним.

Ще є страх перед “начальством” (російськими нацистами з совковим дрімучим менталітетом в головах), бо від волі начальничка залежить рівень життя, а значить, перед ним і плазують. І ще, звичайно, звичка. А навіщо щось змінювати, якщо все і так зрозуміло?

Але все частіше і частіше можна помітити, як для підкреслення значущості своїх слів т.зв. російськомовні частіше використовують українські слова, словосполучення і цілі вирази. Навіть суржик став не тільки з характерним українським «г», але й питома кількість українських слів стала більшою. Особливо це помітно тим, хто тривалий час перебуває за межами України. В порівнянні з тим, що було десять років тому, зациклених російськомовних стає менше і менше. За винятком Донбасу, де антиукраїнська істерія зашкалює, де пропагується місцевий псевдопатріотизм і виняткова відмінність донецьких від інших людей. Мовляв, вони одні працюють і всіх годують, - на цьому клан Януковича там ще довго триматиметься. Гебельс та Розенберг мають гідних учнів в расовій теорії переваги одних над іншими. Весь Донбас населений виключно надлюдьми, які своїми людськими якостями випереджують всіх, крім, звичайно, росіян, бо ті взагалі для донецьких є просто богами.

Але і вони в розмові з простими людьми все частіше і частіше переходять на українську, бо теж хочуть бути зрозумілими. Бо не треба бути філологом, щоб зрозуміти, що російська мова, якою говорить Донбас, далека від справжньої літературної російської мови. Це просто донецький діалект російської мови, який не всякий 100%-ий росіянин з російської глибинки зрозуміє.

А тому не слід протиставляти мови одна одній. Або-або - це постійний конфлікт. В однаковій мірі для всіх українців повинна розвиватись українська мова, а для росіян – російська. Державною мовою, доки існує ця держава, має бути мова назви цієї держави, тобто українська. От коли тут якимось боком буде Росія, а не Україна, тоді і російська буде державною, але це хіба в клоунській голові Володимира Путіна може таке народитись, бо тільки такі, як він, політичні клоуни можуть сплутати 17% з 17 мільйонами населення і видавати це за велике езотеричне знання. Можна собі уявити, якими є придурки в політиці дрібнішого калібру, ніж їхній президент, коли в того рівень школяра-двієчника.

Отже, одним з пунктиків (інші пункти будемо розглядати іншим разом) відновлення в українців їхньої ідентичності є той же суржик, який так зневажливо відкидає професура. Неможливо, щоб людина в один день перестала говорити по-одному і почала говорити іншою мовою, особливо, якщо це стосується побуту. Це неможливо. Це все рівно, що паралізованому інваліду раптово встати і почати кожний день бігати. Якщо такі випадки і є, то часто їх називають чудом. Ми розуміємо, що чудес не буває, а якщо і бувають, то цю монополію залишимо церковникам. За 17 років державності таких чудес ми щось мало спостерігали.

Тому еволюційний шлях, шлях поступового переходу, впровадження тихою сапою є більш природнім шляхом. Бо якщо кожний, хто хоче перейти на українську мову, сам разом з своїми близькими почав би в розмові застосовувати хоча б одне українське слово в день, то вже, незважаючи на чистоту мови, через рік словниковий запас людини українською був би в межах трьохсот слів. А це достатній запас для вільного спілкування. Слово в день - і без жодного насильства українець природно стає україномовним. Це ж просто і непомітно. Якщо до цієї гри залучати найближче оточення, то результати поступово будуть відчутними, а страх бути не такими, як всі, поступово щезне. Бо говорячи суржиком, але в якому переважає літературна українська, оточуючі звикнуться з тим значно легше, ніж якби перехід був різким. Плавна українізація кожного окремо призведе до поступового переходу на державну мову спілкування і всього суспільства. Тут головне не робити різких рухів і розуміти значимість необхідності десовковізації суспільства. Шкода, що цього не розуміють ті, хто почергово змінюють одне одного біля державного корита.

Запропонований спосіб є такою-собі грою. І ця гра “по новому слову в день” є дієвою і пройшла перевірку в деяких сім’ях східної України, яких автор знає особисто і якому цю ідею ті люди й переповіли. Цікаво спостерігати, коли сусіди вже не помічають, що їхні сусіди фактично повністю українізувалися, а для друзів чи родичів, яких давно не бачили, така новина стає чимось на кшталт культурного шоку. Для таких випадків той же суржик знову ж таки ставав в нагоді і поступово нервозність щезала. Отже, немає нічого неможливого, головне в залежності від ситуацій знаходити правильні рішення.

Павловський Андрій




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов