АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: STOPCOM@UKR.NET ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           ЯКЩО ВИ МАЄТЕ БАЖАННЯ ДОПОВНИТИ АБО ЗАПЕРЕЧИТИ ЦЮ СТАТТЮ, ТО МИ ЧЕКАЄМО НА ВАШІ КОМЕНТАРІ АБО ДОПОВНЕННЯ ЗА АДРЕСОЮ: STOPCOM@UKR.NET           
Головна
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
І ВОВКИ ЦІЛІ, І ВІВЦІ СИТІ
09.08.2008р.

В липні 2007 року у Львові відбулися 2 «круглих столи» присвячених проблемі співвідношення доходів громадян України.

Коротко про тематику «круглих столів».

Співвідношення доходів 20% найбагатших громадян країни і 20% найбідніших її громадян є тим об’єктивним макроекономічним показником, що характеризує баланс економічних інтересів та рівень соціальної справедливості і є по суті мірилом цивілізованості суспільства.

У Швеції цей показник становить 3,5 до 1-го. Приблизно на такому ж рівні цей показник є у Чехії, Угорщині, Словенії. Серед країн Євросоюзу найвищий рівень співвідношення доходів має Португалія – 7,3 до 1-го. В Японії 4 до 1-го. Сполучені Штати Америки 9 до 1-го. Мексика – 14 до 1-го. Бразилія – 24 до 1-го. Гондурас – 38 до 1-го. В Україні за різними оцінками, цей показник знаходиться в межах 15 до 1-го – 40 до 1-го. Офіційної статистики не існує. Зрозуміло чому.

Показник співвідношення доходів 10 до 1-го вважається критичним і в разі його перевищення повноцінний розвиток країни (а значить і її громадян) стає проблематичним, зате реальною є загроза соціальних потрясінь. Не важко помітити, що в країнах, які у нас асоціюються з високими стандартами життя, величина співвідношення доходів не перевищує критичного рівня.

Ініціатори «круглих столів» ставили собі за мету включення питання про співвідношення доходів до передвиборчих програм політичних сил демократичного спрямування. І хоча на місцевому рівні і представники НСНУ, і представники БЮТ, і висловлювали свою підтримку, щодо актуальності проблеми співвідношення доходів громадян, та на тому все і закінчилося. Далі справа не пішла. Чому так?

Можна вибудовувати певні припущення, але краще запитати про це в очільників вищезгаданих політичних сил. Ото були б «цікаві» запитання для журналістів, і не менш «цікаві» відповіді для політиків.

Референдум 1991 року став історією. Народ України проголосував за незалежність. Але за яку саме незалежну Україну ми голосували? Питання про справедливе співвідношення доходів потрібно було ставити ще тоді. Але ні колишній комуніст Кравчук, ні колишній дисидент Чорновіл цього не зробили. 10 років «від Кучми» – і країна розшарувалась на багатих і бідних як вода і олія. В результаті – революція. Помаранчева. І це також уже історія. Історія в черговий раз не виправданих сподівань. Багаті з бідними так і не поділились, і бандити у тюрмах не сидять. І чи не є збільшений рівень свободи слова всього лиш аварійним клапаном, своєрідним запобіжником, від можливих потрясінь розшарованого суспільства. «Ну нехай собі поговорять…»

А все ж таки, чому жодна політична сила не ставить на порядок денний питання про співвідношення доходів?

Спробуємо зробити коректні припущення.

Якщо на початку незалежності не було великої різниці між людьми ні у величині доходів, ні у розмірах власності, то сьогодні така різниця є величезною. Ставити питання про справедливе співвідношення доходів, це як? Відібрати власність у тих, у кого її багато? «Комунізмом» попахує. Переділ власності це вже навіть не революція. Тут диктатор потрібен. З харизмою. А де ж його взяти. І де її взяти?

Цілеспрямовані, продумані реформи завжди є кращими ніж революція. Якщо сьогодні уже неможливо без диктатора з харизмою «підрівняти» людей до цивілізованого рівня по їхніх доходах, то треба шукати інший вихід. Красиво жити не заборониш, але оподатковувати можна. Необхідно змінити систему оподаткування і запровадити замість ПДВ податок з продажу (податок сплачує кінцевий споживач товару чи послуги). Тоді ті хто більше купуватиме товарів і послуг будуть сплачувати більше податків. Оподатковувати треба не бізнес а споживання.

Красиво жити не заборониш, але оподатковувати можна. Необхідно ввести податок на розкіш. Але, що таке розкіш? А про це повинна задекларувати кожна політична сила. Замість писати довгі передвиборчі програми, які ніхто не читає, і яким ніхто не вірить, краще просто пояснити власне бачення того, де є та межа за якою починається розкіш. Парламент, приймаючи бюджет, міг би одночасно на законодавчому рівні встановити межу, за якою розпочинається розкіш. Красиво жити не заборониш, але оподатковувати можна. І треба. Багаті повинні платити вищі податки, або обмеживши рівень власного споживання інвестувати гроші у розвиток власного бізнесу, підвищення заробітної платні найманих працівників, створення нових високооплачуваних робочих місць. Зміни в системі оподаткування повинні перетворити споживачів розкоші на інвесторів економічного розвитку та «європеїзації» співвідношення доходів. Разом з підвищенням загального рівня життя, межа розкоші буде поволі підніматися вгору. Вовки залишаться цілі і вівці наситяться.

Сьогодні різниця в оплаті праці держслужбовців є такою, що Гондурас заховається. То чи може приватний бізнес діяти по іншому?

Розпочинати треба з влади. Влада повинна власною кишенею відповідати за рівень життя в країні. В офіційний обіг необхідно ввести такі показники як величина середньої зарплати і коефіцієнт зайнятості населення. Для прикладу: Президент держави отримує 10 середніх зарплат помножених на коефіцієнт зайнятості населення. За таким самим принципом має здійснюватись оплата праці і Кабінету міністрів, і Верховної Ради. Для обласної влади, показник середньої зарплати і рівня зайнятості слід брати не загальнодержавні, а обласні.

10 років «від Кучми» народ здебільшого мовчав. Здавалося, що так буде завжди. Але виявилось, що народ лише накопичував невдоволення владою. Сьогодні народ знову накопичує. «Всі вони однакові». Число тих, кого уже нудить і від політики, і від політиків постійно зростає. То ж чи достатньо сильний інстинкт самозбереження у «вовків»? Чи достатньо буде одного аварійного клапану? І чи спроможна хоча б одна політична сила усвідомити той факт, що переконлива програма зниження показника співвідношення доходів може стати прохідним білетом у президентське крісло, і прохідним білетом до влади без коаліцій?

Володимир Ільків /м. Львів/




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов