АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: STOPCOM@UKR.NET ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           ЯКЩО ВИ МАЄТЕ БАЖАННЯ ДОПОВНИТИ АБО ЗАПЕРЕЧИТИ ЦЮ СТАТТЮ, ТО МИ ЧЕКАЄМО НА ВАШІ КОМЕНТАРІ АБО ДОПОВНЕННЯ ЗА АДРЕСОЮ: STOPCOM@UKR.NET           
Головна
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Шлях Росії – від колонізатора до колонії?
23.10.2008р.

На фоні урочистого відзначення 14 жовтня Свята Покрови та вшанування українських військовиків, непоміченою пройшла інша подія – саме цього дня, імовірно, розпочався процес розпаду сучасної Росії. Символічно? Офіційно острів Тарабаров (тепер – Іньлундао, «острів Срібного Дракона») передано Китаю, а Великий Уссурійський поділено на дві частини. Його західна частина, що відійшла під юрисдикцію КНР, називатиметься Хейсяцзидао (острів Чорного Ведмедя). Східна ж частина закріплена за Росією. Загалом Китай придбав близько 174 кв. км території (це окрім дрібних островів на ріці Аргунь в Читинській області (які теж тепер китайські).

Суперечка довкола островів почалася ще в 1964 році, коли Микита Хрущов домовився з Мао Цзедуном про розмежування територій, проте питання островів «забули». Китайці розгорнули так звану «іригаційну війну», регулярно затоплюючи в протоці Козакевича баржі з піском. Якби протока пересохла, острови, з’єднавшись з китайським берегом, автоматично перейшли б до КНР. Тому китайці сипали в Амур пісок, а радянські прикордонники поглиблювали дно і укріпляли берег. В 1991 році Михайло Горбачов підписав прикордонну угоду з КНР, кордон проклали дном Амуру, але 4 кілометри так і залишилися недемаркованими.

Не в традиціях Росії просто так розлучатися з власними територіями. Громадянам таку «неімперську» поведінку вирішили не пояснювати, а… просто «підсолодити». Так, задля втіхи місцевого населення губернатор Хабаровского краю Віктор Ішаєв висловив упевненість про створення на острові спільної російсько-китайської торгової зони – взаємовигідного економічного проекту. В ЗМІ відзначалося, що китайська сторона з розумінням поставилася до того, що кордон проходить поблизу побудованої на Великому Уссурійському православної каплиці святого Віктора, тому лінія кордону перенесена подалі від храму.

А окремо серйозним тоном наголошувалося на тому, що китайські товариші повинні зрозуміти – це остання територіальна поступка. Надалі кордон непорушний!

Проте так чи інакше, але шматок території довелося уступити. І питання тут не в кількості кілометрів. А чи справді зупиниться на цьому Китай, і чи зможе його зупинити Росія?

Сучасна Росія (демографічна криза на фоні енергетичної безтурботності)

Якщо політика країни зводиться до задоволення базових соціальних потреб населення (читай – роздачі пожертв) коштом розпроданих енергоресурсів – можна здобути мовчання більш-менш ситих громадян і сумні перспективи для країни. Відомо, що населення Росії стрімко скорочується, за 1995-2007 роки – на 6,3 мільйони (згідно офіційної статистики). Хоча Медвєдєв жваво обіцяв вирішити демографічні проблеми своїми «національними проектами», але навіть за 1 півріччя населення РФ офіційно зменшилося ще на 125,1 тисяч чоловік. Причини – скорочування народжуваності, зростання безпліддя, традиційні російські клопоти, як то алкоголізм, наркоманія та інші хвороби.

Найкраще почути компетентну думку міністра регіонального розвитку РФ Володимира Яковлєва:

«В країні з населенням 144 мільйони чоловік скоро нікому буде працювати. До 60% росіян – це старики, діти та інваліди. З 20 мільйонів чоловіків працездатного віку приблизно 1 мільйон відбуває ув’язнення за різні злочини, чотири мільйони служать в системах МВС, МНС і ФСБ. Ще чотири мільйони – хронічні алкоголіки, а один мільйон – наркомани».

Важко щось додати… Хіба що слова представника Росстатистики Олени Фролової: «До 2026 року на тисячу осіб працездатного населення в Росії буде 478 пенсіонерів». Сьогодні на тисячу росіян припадає 331 пенсіонер, а в деяких містах - вже 400. В непрацездатному стані перебувають 29 мільйонів (17% населення РФ).

Крім цього, відбувається декваліфікація робочої сили, посилення диспропорції між попитом і пропозицією на ринку праці, коли випускники вузів з модними професіями у дипломах не можуть знайти роботу, а роботодавці – звичайних робітників традиційних спеціальностей. І особливо це стосується Далекого Сходу. Тут смертність не тільки у півтори рази перевищує народжуваність, але й триває масова міграція населення на

Захід. На деяких територіях густота населення вже становить 1-2 людини на кв. км. А поряд, за Амуром – перенаселений Китай. Тому й починає хвилюватися пересічний росіянин, а чи попри деклароване добросусідство не прийдуть сюди 50-60 дивізій КНР і стане китайська мова «засобом міжнаціонального спілкування»?

Прогноз офіційний (патріотичний): Росія з Китаєм – дружба назавжди!

Чиновники та контрольовані Кремлем ЗМІ хором розповідають росіянам про те, наскільки перспективним є теперішній союз Москва-Пекін.

1. Військовий аспект (головний, адже до кожного росіянина в найдальшому сибірському селі доведено - звідусіль підстерігають агресори): «Захід боїться Китаю. Не маючи шансів підкорити його ані політичними «реформами», ані економічно, ані військовими методами – Захід хоче посварити китайців і росіян. Тому нам потрібно дружити. Разом нам не страшні ні США, ні все їхнє НАТО».

2. Економічний аспект (все ж таки кожному росіянину хочеться їсти): «Китаю вигідне збереження та розширення і економічної співпраці з Росією. Ми їм – енергоресурси, вони нам – дешеві товари». (На якості цих товарів, щоправда, не наголошується, але й пересічний росіянин ще не встиг звикнути до європейської якості).

3. Далекий Схід – суворі, переважно непридатні для життя землі, видобуток корисних копалин там жахливо дорогий. Навіщо він китайцям, якщо простіше торгувати з нами?

Прогноз напівофіційний (оптимістичний): Проблема таки існує.

Оскільки не всі власні громадяни страждають на сліпоту, просувається також й інша позиція.

«Китай має чималі території з подібними важкими кліматичними умовами – його північно-західна частина, де густота населення приблизно така ж (1-2 людини), поряд така ж пустельна Монголія. Китайці не поспішають освоювати їх, а хоч і тісно, але проживають у значно кращих кліматичних районах. Тому навіщо їм ще Далекий Схід?

А якщо у нас проблеми з робочою силою будуть погіршуватися, тоді можна дозволити освоєння певних територій, але, окрім китайців, ще й корейців (північних) запрошувати, попередньо запровадивши суворі правила імміграції (освітній ценз, знання російської мови). Будуть на нас працювати. А зі самим Китаєм у нас все одно взаємовигідна військово-економічна співпраця».

Прогноз неофіційний (песимістичний): Китаю - бути!

Проте, не зважаючи на пропаганду, росіяни розуміють: якщо на одному березі Амуру нависає майже півтора мільярди китайців, а з іншого розляглася хоч і сувора, але практично порожня територія – Амур раніше чи пізніше буде перейдено. Хоч, можливо, й не дивізіями.

Клімат Далекого Сходу суворий. І саме тому китайці, вже звиклі до таких умов на окремих своїх територіях, незабаром прийдуть і туди. Просування на російську територію буде повільним (куди поспішати тисячолітній цивілізації?), неагресивним (для чого зайвий раз дратувати ослабленого, але ще не знесиленого сусіда?). Незабаром Росія сама буде змушена шукати робочу силу, щоб рятувати економіку за Уралом. І китайці просто заповнять дефіцит робочої сили. Опанують промисловість, наукові установи. Згодом, коли китайський елемент остаточно переважатиме – займуть і місцеві владні структури. При цьому демонструватимуть підкреслену лояльність Москві, а в Кремлі заплющуватимуть очі на поступову втрату економічного, а потім і політичного контролю над територіями за Уралом. Далі думки російських песимістів розходяться:

1. Колонізувавши територію до Уралу, Китай задовольниться її роллю енергетично-сировинної бази. Москва, зберігши формальний суверенітет, буде продовжувати годувати народ теоріями «Третього Риму», «Третього шляху» та підтримувати параноїдальний страх перед «ворогами із Заходу».

2. Колонізовані території з часом будуть анексовані. Тоді залишається сконцентрувати російське населення на так званій «європейській» частині і намагатися зберегти тут економіку і державність. Щоправда, Росією її вже буде важко назвати.

Найбільші песимісти пророкують майбутню енергетичну кризу і для Європи – оскільки всі російські енергоресурси поллються в необ’ємну китайську економіку. Хоч є надія, що Європа якось собі зарадить.

Позиція Китаю.

Незважаючи на всі зовнішні ознаки дружби з Москвою, пекінські товариші поводять себе так, як і належить себе поводити комуністам, у котрих в руках ядерна зброя, 2,3 мільйона солдатів і ще 800 тисяч резервістів. Церемонно усміхаючись, отримують все, що їм необхідно від Росії, водночас дбаючи лише про свої інтереси.

Приклад – плани будівництва каналу, який спрямує значну частину води однієї з приток Іртиша (ріки Чорний Іртиш) до Західного Китаю, в район нафтових родовищ Карамай, який, попри швидкий економічний прогрес, страждає нестачею водних ресурсів. Такий «водний перерозподіл» загрожує серйозними проблемами російській промисловості у Західному Сибірі, та водопостачанню ряду міст Росії і Казахстану. Проте КНР методично ігнорує стурбованість новоспечених партнерів.

Позиція Кремля.

Ліберали звинувачують владу, що вона нездатна вирішувати жодної серйозної проблеми, окрім самозбереження та самозбагачення, радикали – що давно продалася ворогам Росії і свідомо руйнує країну.

Спроби Путіна організувати переселення росіян із закордону за Урал виявилися марними. Бажаючих перебратися туди з територій тепліших пострадянських республік виявилося обмаль. Демографічні «проекти» Медвєдєва теж не приносять помітних зрушень.

Схоже, Кремль змирився з неминучою геополітичною катастрофою. Проте… На «їх» правління Росії ще вистачить. Тому зараз росіян все більше орієнтують на зовнішні загрози (західні, а не східні), на ворожість прибалтійських, українських, кавказьких сусідів. А китайцям будуть робитися поступки. Рік за роком, крок за кроком. Аж до Уралу. Чи не тільки?

На завершення.

Не «проковтнувши» Аляску, Російська імперія в 1867 році уступила її США, а вже через 50 років померла сама. Наступна, Радянська імперія, не змогла втримати Фінляндію, Польщу та Прибалтику, і зникла через 74 роки. Цікаво, скільки проіснує імперія у формі «Російська федерація»? І чи стане завершенням багатовікової історії Кремлівських імперій колонізація її території трудолюбивими китайцями?

Юлій ХВЕЩУК




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов