АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАДСИЛАЙТЕ НАМ СВОЇ СТАТТІ ЯКІ ДОПОВНЮВАТИМУТЬ ЗМІСТ САЙТУ ЗА АДРЕСОЮ: STOPCOM@UKR.NET ВОНИ ОБОВ"ЯЗКОВО БУДУТЬ НАДРУКОВАНІ!           ЯКЩО ВИ МАЄТЕ БАЖАННЯ ДОПОВНИТИ АБО ЗАПЕРЕЧИТИ ЦЮ СТАТТЮ, ТО МИ ЧЕКАЄМО НА ВАШІ КОМЕНТАРІ АБО ДОПОВНЕННЯ ЗА АДРЕСОЮ: STOPCOM@UKR.NET           
Головна
непарламентський
опозиційний сайт

НАВІГАЦІЯ
По сайту
• Головна
• Україна
• Світ
• Аналітика
• Спорт
• Фото
• Відео
• Література
 
Влада Закону
Законність і ваші права
• ВГО "ВЛАДА ЗАКОНУ"
• Законодавство і право
• Коментарі фахівців
• Антикорупційна програма
• Зразки документів
 
Про нас
Проект
• Редакція
• Співробітництво
• Зворотній звязок
Основні напрямки зміни конституційного регулювання адміністративно територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні.
31.03.2008р.

Високий рівень розвитку суспільства та соціально-економічного розвитку країни напряму залежить від оптимальної моделі адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування.

Концепцію адміністративної реформи в Україні передбачалося проведення і адміністративно-територіальної реформи до 2004 року. Нажаль крім напрацювання десятка альтернативних проектів жодних дій по втіленню цієї ідеї в життя на рівні держави не відбулося.

Більшість дослідників даного питання та працівників органів місцевого самоврядування вказують насамперед на надмірну централізацію системи державного управління та необхідність розширення повноважень місцевих самоврядних органів. Ряд положень Конституції України та Закону України “Про місцеве самоврядування” не відповідають Європейській хартії місцевого самоврядування від 14 жовтня 1985 року.

Метою даної статті є окреслення основних, на думку автора, проблем існуючого адміністративно-територіального устрою, пов’язаних з ними недоліків в системі місцевого самоврядування та напрямків їх вдосконалення:

1. Усунення складності та невпорядкованості існуючої системи адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування.

В Україні залишено “в спадщину” з радянської моделі трирівневу систему адміністративно-територіального устрою, а відповідно і місцевого самоврядування, тоді як практика європейських країнах показала дієвість існування також дворівневої моделі. (2, С. –70 – 211). Питання існування територіального одиниць у вигляді районів повинно пройти громадське обговорення для вироблення оптимального саме для України шляху розвитку адміністративного устрою. Запровадження другої ланки адміністративно-територіального устрою випливає з принципу субсидіарності, тобто максимальному забезпеченні рівномірності надання соціальних та публічних послуг органами місцевого самоврядування базового рівня.

Про невпорядкованість відносин у сфері адміністративно-територіального устрою свідчить, зокрема, те, що одні й ті ж адміністративно-територіальні одиниці можуть належати як до третього так і фактично до четвертого рівня. Особливо актуальним це питання є для специфічних міських адміністративно-територіальних утворень (для прикладу м. Львів) на території яких діють кілька інших адміністративно-територіальних одиниць (зокрема, с. Брюховичі, м. Винники). В Україні, на даний час, існує 64 міста обласного значення на території яких знаходяться ще 202-і інші адміністративно-територіальні одиниці, в яких діють органи місцевого самоврядування. (1, 30). Найбільш доцільним виходом з даної ситуації, на думку автора, була б заборона створення адміністративно-територіальних утворень в межах міста, з одночасним закріпленням на законодавчому рівні дієвого механізму делегування повноважень для органів самоорганізації населення по вирішенню всіх питань місцевого значення, гарантуванням їх реальної фінансової спроможності, з подальшим створення таких органів на базі існуючих сьогодні адміністративних одиниць в межах міста (наприклад Брюховицький комітет самоорганізації населення в межах територіальної громади м. Львова). Другим шляхом є виділення їх в окремі, незалежні адміністративно-територіальні одиниці.

На сьогодні залишається невизначеним серед видів адміністративно-територіальних одиниць таке поняття, як “добровільне об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл”, хоча створення такого виду територіальних громад передбачено і Конституцією і Законом України “Про місцеве самоврядування”. Відсутнє визначення на законодавчому рівні поняття “міста обласного значення”, “міста районного значення”, “району в місті”, “селищної ради”, “сільської ради”. Їх правовий статус визначено Указом Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1981 року “Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР”, який, на сьогодні, чинний у частині, що не суперечать Конституції України. На практиці положення даних нормативно-правових актів, внаслідок заплутаності процедури вибору норми для застосування підлягають довільному тлумаченню. Зокрема Конституція не виділяє в ст. 133 такого поняття як селище міського типу, але на практиці воно надалі вживається при визначенні статусу адміністративно-територіальної одиниці. Не врегульовано чіткої процедуру та відсутній критерії утворення районів, віднесення населених пунктів до категорій сіл, селищ, міст. Наприклад, 14 міст з чисельністю менше 20 тисяч мають в Україні статус міст республіканського та обласного значення.), 8 % міст мають населення менше 8 тисяч жителів, в той час як 10 % селищ міського типу мають населення понад 10 тисяч жителів (1, 34-36). Спостерігаються значні відмінності в кількості адміністративних одиниць у регіонах, нерівномірною є кількість районів в різних областях, доступ та віддаленість різних адміністративних одиниць до регіонального центру різна.

Трапляються випадки, коли населені пункти, відокремлені від основної території адміністративно-територіальної одиниці, тобто порушено принцип компактності адміністративно-територіальних одиниць. Наприклад, місто Славутич територіально розташоване в Чернігівській області але адміністративно у Київській. (1, 35).

П. 13 ст. 92 Конституції передбачає, що виключно законами України визначається територіальний устрій України. На мою думку, слід розширено викласти зміст даного положення Конституції, передбачивши, що виключно на рівні закону встановлюються критерії віднесення населених пунктів до того чи іншого виду, критерії поділу областей на райони, критерії кількості адміністративно-територіальних одиниць в межах району, врегулювання питання правового статусу добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, врегулювання статусу адміністративно-територіальних одиниць, що входять до міст.

Впровадження в Україні відомого в світовій практиці принципу повсюдності місцевого самоврядування. Відсутність закріплення такого принципу на рівні Конституції України призвела до того, що в багатьох випадках межі адміністративно-територіальних одиниць невизначені, або їх визначення не враховує місцевих природних, історичних факторів, перспектив розвитку регіонів та населених пунктів. (1, 56). Юрисдикція місцевого самоврядування не поширюється на навколишні землі, внаслідок чого існують території не охоплені місцевим самоврядуванням, що, на думку багатьох авторів, порушує вимоги Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року. (Напр. див: 3, 33).

Передання повноважень місцевим громадам, закріплення за ними стійкої матеріально фінансової основи, що дало б змогу розробляти та реалізувати стратегічні програми розвитку, надавати мінімальний перелік публічних послуг.

На сьогодні в Україні особливо гостро стоїть проблема надмірної подрібненості адміністративно-територіальних одиниць на базовому рівні. За п’ятнадцять років (з 1991 по 2006) кількість сільських рад збільшилася на 1070 одиниць, а чисельність сільського населення зменшилася на 1,5 млн. осіб. У Львівській області кількість селищних та сільських рад зросла на 28,3 % (1, 41). Як наслідок, територіальна громада з невеликою кількістю жителів та відсутністю інфраструктури не може забезпечити надання соціальних та публічних послуг використовуючи власні кошти, що передбачає повну залежність від міжбюджетного трансфертів у вигляді дотацій та субвенцій. Шляхом виходу з даної ситуації, може стати лише об’єднання територіальних громад. Створення їх лише на тому рівні, який може забезпечити вирішення питань місцевого значення з використанням в більшій частині власних коштів. Для цього слід розробити та закріпити на законодавчому рівні критерій самодостатності громад, передбачити можливість створення адміністративно-територіальної одиниці лише за умови спроможності забезпечення надання мінімального переліку публічних послуг (3, 35). Укрупнення адміністративно-територіальних одиниць призведе до зменшення кількості бюджетів (з 12 000, що існують на даний час до приблизно 5000), та виникнення можливості встановлення міжбюджетних відносин напряму з державним бюджетом, а не через бюджети області та району (на сьогодні держава має прямі міжбюджетні відносини лише з 700 обласних, районних та міських бюджетами (1, 99).

Визначення органів регіонального самоврядування в Україні та розширення сфери їх компетенції порівняно з нині діючими обласними та районними радами. Як відомо, на рівні областей та районів влада фактично зосереджена в двох центрах: місцевих державних адміністраціях та районних, обласних радах. Ситуацію ускладнює заплутаність нормативно-правової бази, та наявність прогалин в регулювання питань розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування різного рівня та місцевими державними адміністраціями. Шляхом виходу з ситуації є надання визнання на конституційному рівні існування територіальної громади району та надання районним радам статусу самоврядних з власними виконавчими органами, скасування районних державних адміністрацій. На рівні області Конституція повинна гарантувати статус регіонального місцевого самоврядування, створення виконавчих комітетів обласних рад, реформування структури та функцій обласної державної адміністрації, зведення їх до контрольних та координаційних. (Див: 3, 38-40).

Кожна з названих у статті проблем передбачає безліч альтернативних шляхів їх вирішення. Узгодити та виробити оптимальний проект адміністративно-територіального устрою та системи місцевого самоврядування, можна лише за максимальної активної участі самих територіальних громад в процесі його обговорення та опрацювання. Тому метою створення Громадської конституційної ради Львівщини (ГКРЛ) є сприяння поряд з іншими громадськими ініціативами, такими як Громадський конституційний комітет, процесу широкого суспільного обговорення Конституційної реформи. Від імені ГКРЛ прошу надсилати критичні зауваження та конструктивні пропозиції на висловлені в тому числі і в даній статті міркування по вдосконаленню існуючої моделі адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування в Україні.

Список використаної літератури:

1. Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи реформування. – К., 2007. – 366 с.

2. Адміністративно-територіальна реформа в Україні: оптимальна модель  За зальною ред. О.І. Соскіна. – К.: Видавництво “Інституту трансформації суспільства”, 2007 . - 288 с.

3. Зелена книга Української конституційної реформи

Ольга Коцюруба, член Громадської конституційної ради Львівщини, асистент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права ЛНУ ім. І. Франка




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов