АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


«Про гомін гір, і про те, як верховинський місяць сіяв чари…», - мотив із вірша Євгена Маланюка.
17.08.2015 p.

Гори гомонять, спілкуються між собою, може сповідаються. Височенні сосни, коли гуляє вітровій теж балакають, а ще, гудуть, стогнуть, із усіх усюд звучна відповідь луною вертається. А вранці, на світанку побачиш усю красу, яка постала перед очима, то завдяки чарам, посіяним вночі верховинським місяцем, а він особливий…

Василь Вовчок, відомий закарпатський живописець, заступник голови Закарпатської обласної організації НСХУ, народився у селі Нижній Бистрий, Хустського району. Він зростав і формувався у такій місцевості, що не пізнати природу і характер гір видається неможливим. Художник надає перевагу пейзажам, хоча пише і прекрасні натюрморти, портрети. Ділиться враженнями про минулий рік: «Він видався неймовірно важким, терпець українців урвався, вибухнув Майданом Гідності. Разом з Борисом Кузьмою

(голова Закарпатської обласної організації НСХУ) ми відразу написали петицію на підтримку вимог протестуючих на Майдані. Я їздив до Києва, ходив у храми… У ці драматичні дні народилася онука Ксенія. І прийшла до мене думка, нам художникам своє робити, потрібно опанувати себе, а творчість зцілює душу і сприяє віднайденню рівноваги у собі. Переконаний, мистецтво навіть під час війни потрібне людям…». Влітку 2014- го Василь поїхав в Нижній Бистрий, косив траву, а під час косовиці… :

«Чорніли вікна долями чужими

Іван косив аж ген десь по корчі.

Хрести, лелеки, мальви і жоржини

Були його єдині глядачі…».

(З вірша Ліни Костенко, присвяченого Івану Миколайчуку).

Косити то праця тяжка, та приносить не лише втому, а й відчуття смаку від праці.

Відступ перший, про смак часу і життя. У Китаї мистецтво, малярство, поезія та гончарні ремесла позначені виразним і водночас витонченим імпресіоністським колоритом, що свідчить про вміння смакувати час. Оскільки китайська витонченість тісно пов’язана з природними змінами, швидкоплинні миті насолоди й гармонії завжди збагачували життя. «Якість часу цінували так само, як і якість чаю, паперу, шовку, чи будь – чого з сили силенної речей, що прикрашають життя. Час наставав, відходив і повертався: час сливової гілки, бамбукового пагона, кленового листа, соснових голок, час гелготу диких гусей, мелодійного співу іволги, закличного підпадьомкання перепелиці. Скільки різних присмаків та запахів, кожен з яких має своє місце у свідомості, правили за знаки якості мінливого часу!», - писав французький китаїст Клод Лар. До речі, для віршів і картин було обов’язковим зазначати місця, де їх створено, й відповідно дату і сонячну фазу (одну з 24 на рік). Усі ці прояви характерні не тільки для китайців. І навздогін, ще одне спостереження щодо косарів. Власне косовиця - то дієвий різновид мистецтва, а який передзвін іде – гуляє, коли клепають коси… Ось що про це дійство каже тонка натура поета:

«Косив. Ось так! Від плеча.

А ліва все вперед ішла…

Вмирають трави – а мовчать,

І лиже мед з коси бджола..».

( Тарас Мельничук).

«Того ж, такого тривожного літа( не тільки літа) 2014 – го втрапив на Тису, в район Чорної гори, що на Виноградівщині. Писав ріку, а сумна, трагічна мелодія «Пливе кача по Тисині…» переслідувала мене. Думаю, цей настрій і картині передався…». – зболеним голосом розповідає митець. Ця пісня стала народним гімном – реквієм за вбитими героями. За своєю емоційною напругою струмом пронизує кожну клітину душі.

Відступ другий. «Час рікою пливе» - слова з відомої пісні, з глибоким підтекстом. Невпинний рух води асоціювався в уяві Конфуція з плином часу. Життєва філософія простих людей різна, як і митців. Одні віддають перевагу епікуреїзмові, інші – славі та почестям, аби заслужити Ім’я, ще дехто шукає рятунку в чарці…Ось і задався я питанням, Василь Вовчок у своєму малярстві песиміст чи оптиміст? І той, і другий. Він закоханий у життя, зацікавлений земними справами, й заразом виказує метафізичну відстороненість.

«Писав роботи поблизу сіл – Бедевля( Тячівського району), Кострино (Великоберезнянський район), краєвиди на околиці Синевиру (Міжгірщина). Відвідав і село Княгиня, у тій місцевості в 19 столітті упав метеорит.. Пишу роботи, а думки напосідають…», - мовить художник.

Відступ третій. Про мінливість людських прагнень, про мету.

Виплекана людьми надія на звершення найсміливіших сподівань у майбутньому, раптом змінюються на розпачливий пошук задоволення потреб негайно. Пошук щоденного задоволення – це доволі скромна, і не така вже недосяжна мета. А коли зникає майбутнє, наші бажання може задовольнити шалене «споживання» сучасного. Але, якщо десь мета зникає, то неодмінно з’являється десь – інде, щоправда, зів’ялішою і зубожілою. Проголошена Ніцше смерть Бога, колись викликала розпачливий потяг до святинь. Коли бракує високої мети, буття спустошується…

Коли споглядаєш твори окремих сучасних митців, складається враження, що авторам творів бракло повітря… Ці твори ( і літературні, і музичні) просякнуті технократизмом, а це синонім штучності, бутафорності. В музиці ритм витіснив гармонію, віддзеркалюється переляк голосу, замкненого в повторюваність та знеособленість техніки. Яніс Ксенакіс майже влучив у ціль, коли сказав: «… неможливо спілкуватися через повторення». Отже, технологія може запропонувати нам можливість жонглювати, маніпулювати звуком і голосом. Завдяки досягненням технократизму і безголосі стають співаками, якими, то вже інше питання. Пригадую фрагмент із давньої розмови з відомим львівським скульптором Степаном Бараном, зокрема він сказав: «Навчити правильно малювати можна будь – кого, аби мав бажання навчитися, але це не означає, що він стане художником…».

Картини Василя Вовчка не можна однозначно віднести до взірців реалістичного письма. Минуле і сучасне в його творах співіснують, у них проявляє себе і міфічне минуле, і передбачення майбутнього. В дечому його картини синонімічні по духу творам латиноамериканських письменників – Габрієля Гарсії Маркеса, Хуліо Кортасара. Ці роботи приналежні до «романтичного реалізму», може, до «магічного реалізму»…

Давайте роздивимось картину «Ранок у Карпатах». Всеньке тло освітлене сонцем, хоча сонця безпосередньо на картині немає. На передньому плані – типова дерев’яна хижа з синіми вікнами і господарські будівлі. Позад ними, долина, у якій осяяне променями доброго світила розкинулося село. Поселення зусібіч взято «у полон» гірськими вершинами, зеленаво синіми, понад якими, на блакитному тлі неба мирно пливуть хмарки світло бузкового кольору, з домішком барв і відтінків кави з молоком. Краєвид у якому панує, домінуючим являється сонячне світло, сповнений змісту стриманого, спокійного завтра…

Василь Вовчок продовжувач творчих традицій славетної закарпатської школи живопису. Йому випала щаслива нагода бути знайомцем, учнем, послідовником таких відомих митців як – Ф. Манайло, А. Кашшай, Ю. Герц, Е. Контратович, І. Ілько. Ніхто краще від самого художника не скаже, що для нього нині істотне: «Я вдивляюся, як щомиті змінюється природа, її вічний рух. У своїх роботах намагаюся зафіксувати і передати течію туману, свіжий подув вітру… У простому шукаю сутність нашого буття. Малюю не стільки пейзажі, як рух сонця, плин часу, мить…».*

Андрій Будкевич

*Уривок з інтерв’ю Василя Вовчка віснику «Культурологічні джерела», №2, за 2013 рік, записав Володимир Мишанич).

Ця стаття у скороченому вигляді була надрукована у тижневику письменників України «Літературна Україна», під назвою «Передати течію туману», від 6 серпня 2015 року, №29.




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ