АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           

Головна сторінка

 
RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


«Я малюю на шибках гілку, щоб увечері не сумно було…», - асоціативний мотив(з вірша Ніни Кур’яти), породжений новими графічними роботами ОЛЕНИ ОДАРИЧ).
26.10.2015 p.

Віками мислителі намагались знайти загальні критерії краси і естетичної цінності, але пошуки були марними. «Біда в тому, - писав Ернст Гомбрич, - що смаки і уява про красу надзвичайно різноманітні». Поль Валері з властивою його народу елегантністю потрактував цю категорію так: «Прекрасне – це те, що доводить нас до відчаю…».

В сучасному світі цією проблематикою переймається не так багато фахівців. Тепер не намагаються звести багатоманітність форм до одного ідеалу, який шукали давні мудреці. Дуже часто нас «пригощають» думкою – що краса присутня повсюдно… Немає наукових формул, за якими можна визначити прекрасне. Це пізнання дається нам посередництвом відчуття. Краса завше хвилювала людську уяву.

Що таке канони краси, чи існують вони? Швидше за все, то сукупність правил, норм, пропорцій. Ймовірно, все почалося від статуї Поліклета - «Доріфор» і його ж теоретичної праці «Канон». Класичні канони краси існують, але вони змінюються. Те що прекрасне з точки зору одного народу, не приваблює інший, і навпаки.

Як визначити почуття, які викликає у нас твір мистецтва? Можна назвати красивим старовинний храм, але те саме можна сказати і про твори М. Коцюбинського, чи музику Вівальді, про небокрай, сонце, яке ховається за обрій. Краса існує сама по собі, звиродніння теж…? Бо є кольори непоєднувані, трапляються конаючі дерева з розкаряченими мертвіючими гілками. Хоч і тут допустиме різне бачення і сприйняття.

Керуючись окремими критеріями, роботи Олени Одарич красивими не називатиму, досконалими тим паче… Бо у сущому світі стільки парсун позиціонують себе письменниками, поетами, художниками, що іншим, вже й місця на Планеті невдовзі забракне. Давніше пишуча «братія» скромнішою була, письменників в такій кількості не помічалося. Та й іменували себе – літераторами… А інші, мабуть з претензіями на звання критиків, даючи оцінку творам так званих «письменників», оперують словом «досконалість»…

А вона, досконалість, безмежна… Досконалою була тільки одна людина, але це… Господь наш, Ісус Христос.

Що ж можна спостерегти, побачити у графічних роботах авторки? Які смисли, сенси, ідеї доносить до нас глядачів полтавська мисткиня? Її графіка – опоетизована, елегантна, філософічна, насичена асоціаціями, граціозна, езотерична, начебто проста, але це та ПРОСТОТА, яку не кожен збагне. В багатьох картинах пульсує недомовленість, нехай глядач дофантазує…

Порівняймо незавершений скульптурний портрет цариці Нефертіті з рожевого кварциту, який знаходиться в Каїрському музеї, і другий твір, привабливий і завершений скульптурний портрет тієї ж цариці, з музею в Берліні. Наскільки перший сильніше вражає, але чому? Іконописне лице, з ледь – ледь позначеними рисами, за винятком чітко окреслених уст, являється прикладом відкритого творіння, що залишає можливість для розмаїтості прочитань. Чому публіка у захваті від споглядання величного скульптурного твору? Завдяки незавершеності… Друга скульптура, вона прекрасна, та не залишає місця для фантазії. Олена Одарич уродженка Полтави,яка дуже любить не тільки рідне місто, а й увесь край… Тому постає питання, а наскільки серйозно впливають особливості ландшафту – на зміст і форму мистецьких творів? Цікавий погляд з цього приводу(стосовно Єгипту) єгипетського науковця Айама Вассефа: «Пустеля існує одночасно в минулому, теперішньому і майбутньому, вона являє собою втілену абстракцію. У неї немає пам’яті і історії, вона байдуже сприймає будь – які події. Скелям, навпаки, характерні всі якості твердих тіл. Вони зберігають пам'ять минулих часів, а вітри розписують їх все новими і новими «зморшками». Скеля – це пам’ятник, опора історії, криптограма часу. На противагу пустині, скеля – матеріал, очікуючий майстра, котрий придасть йому форму. Та хто ж він, цей майстер? Вітер не може бути творцем, він усього лише стихія, що народжує тіні.. Створити форму – значить створити видиме, тому головним майстром тут можна визнати Сонце. Освітлюючи поліморфну масу тіней, сонце надає їм форму».

Пишнота полтавського довкілля,квітучі сади, у палісадниках біля будинків розкошують багатобарвністю у цвітінні квіти, неквапливий, розважливий місцевий люд, і щодо мовлення, і щодо вчинків. Створюється враження (властиве Полтавщині), неквапливого ходу історії, немовби вона рухалася на волах, на яких українці орали чорнозем і на яких їздили по сіль… Ці фактори по мистецьки переосмислені, відображаються у графічних композиціях художниці.

Чорне і біле, любов і ненависть, чесноти і олжа, проклята війна і жаданий мир, сила духу і слабкість зброї, сміливість і хоробрість наших вояків. Хто і що переможе? Наш народ і справедливість, бо інакше зникнемо… Жінка і війна…,та що жіноча, творча натура мислить із приводу цих знакових і болючих питань? На них відповідь можна знайти у окремих творах Олени Одарич.

Проти нас у всіх напрямках, та в усіх різновидах ведуться воєнні дії. Науковець – футуролог Ігор Каганець писав: «Насправді війна – це рішучі цілеспрямовані дії з метою змінити поведінку противника у власних інтересах». Відносно різноманіття воєнних дій, то основних їх сім, починаючи від технологічно – силової війни, до духовної. Завдяки агресії та інтервенції духовність ніколи не набудеш… Та й не духовність цікавить імперський народ, а чужі землі і гординя.

Графіка Олени Одарич прикрашала неодноразово книжки різних поетів. Як приклад, роботи Олени сусідять поряд з віршами - Анни Кіссо «Чай по – слов’янськи», Людмили Нестулі у трьох поетичних збірках. Зовсім нещодавно вийшла з друку книжка київського поета Дмитра Бураго «Сніговик». В оформленні книжки використані графічні роботи полтавської художниці. Взірцям поезії цього автора притаманне – шляхетне ставлення до Слова - на Ви, милозвучний стиль письма, використання призабутих слів. Вірші Дмитра Бураго «дихають» особистими переживаннями, поглядами, візіями. Вловімо мотиви спогадів – радісних, з вкрапленням смутку про дитинство, та про святу людину для кожного, Маму.

«Во двор – а там, у старой груши

Шумят приятели из книжек.

Учусь писать, а больше – слушать,

Как шорох листьев светом движет,

( «В саду»).

І куплет з іншого вірша, присвяченого матері…

«Простите… За окном рябины

Дрожат с промокшими ногами

Уже не будет середины.

И никогда не будет мамы…».

Якась невловима спільність є у графіці Олени Одарич і віршах Дмитра Бураго, може, потреба зупинитися, замислитися, і помовчати…–

Андрій Будкевич

Літературний портал «Проба пера».


 
Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».




 

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ