АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


«І щоб чиясь душа торкнулася трембіти…». (Роздуми про творчість Івана Ілька, метра закарпатського живопису).
20.06.2015 p.

«Гори зимують

Під вікнами

Землю батьків

Поклав мені бог

На серце

І вільним стану

Спершись на свій меч».

(Тарас Мельничук).

Він професійно володіє мистецькою зброєю – пензлями і фарбами. Картини заслуженого художника України Івана Ілька хочеться передивлятися так, щоб це дійство продовжувалося якомога довше, щось у цьому дійстві є спільне з читанням надзвичайно цікавої книжки. Дивишся, скільки ж сторінок залишилося? Зовсім не для того, щоб дочитати пошвидше, навпаки, аби читання не закінчувалося…

У своїй творчості протягом десятиліть він сповідує власну аксіому, що одним з головних завдань малярства є – своєрідна мистецька консервація часу, традицій, звичаїв. Його малярський доробок - носій дуже серйозних змістів, у роботах прочитується осмислення і бачення буття земляків, у різних його проявах. Можливо, Іван Іванович міркує таким чином: «Пройде певний відтинок часу, і ті, хто або не розумів того, що я хотів донести своїм живописом до людей, або не сприймали мій підхід, подивляться на ці картини інакше, і прийде усвідомлення, що я закарбовував пензлем на полотнах рідний мені світ …».

Митець дійсно дає нам змогу побачити його розуміння краян, їх характерів, різних ситуацій; красу свят, глибину гірських річок, висоту модрин і смерек, усі принади незрівнянних краєвидів Карпат. Велику любов до свого краю, не лише через красу Срібної Землі. Це і його гори, його Карпати… Коли долинає здалека, з – поміж гір і полонин голос унікального інструмента – трембіти, чи знайдеться серце закарпатця, що не здригнеться?… Коли затрембітають легіні,тоді полине чарівна мелодія понад плаями і дерев’яними хижками, розкиданими по крутосхилах. Трембітають, то ніби розмовляють між собою музики. А яка співуча закарпатська говірка, як зрештою, говір будь – якої частини України.

«Одним із завдань закарпатських живописців є – повертати із забуття втрачені пласти карпатської самобутньої культури», - впевнено мовить художник. Магія Карпат вплинула і на поетку з Полтавського краю – Олену Гаран. Вона їх уздріла такими:

«З вишиваних світів

Злетять у небо квіти

І краплями дощу

Постукають у дім.

І щоб чиясь душа

Торкнулася трембіти,

Печаль гірських дерев

Вогнем прошиє грім…».

Іван Ілько і Карпати… Це подібність, схожа на – плавця, який став частиною ріки. Він пливе у злагоді з річкою, не бореться з нею, він хвиля, частина ріки…

Гори Карпати не Альпи, не Гімалаї, у них своє «обличчя», та й не настільки високі… Хоча річ не у вимірі висот… Мабуть, на вершини бажано підійматися, сходити, а долати висоту, то зі сфери духовності. Земляк видатного живописця, закарпатський поет Петро Мідянка писав:

«Поля в Карпатах – це не Єлисейські –

Поля – стіжків, розплавлених копиць…».

Срібна Земля це не тільки гори, хоча без них уявити цей край неможливо.

Митець уже давненько мешкає в Ужгороді, але гори живуть у його пам’яті, думах, споминах. Ледь примружить очі, бачить їх, вони приходять у снах. Зміст, сенс життя, для нього був би втрачений, якби довелося жити поза Закарпаттям. То все одно, що вирвати дерево з корінням. Адальберт Ерделі колись міг обрати осідком для постійного життя і творчості – Мюнхен, Прагу, будь – яку європейську столицю, а залишився в Ужгороді. Патріотизм, любов до отчого краю, то потужне підживлення для творчої натури.

Щодо сенсу життя… Перед мислячими людьми світу поставала проблема – життя без змісту? Сартр. Ясперс, Гайдеггер, філософствуючи, вбачали відсутність смислу життя… Але подібне не висловлювали ніколи – Христос, Будда, Крішна. Життя здається позбавленим змісту тому, що виникає в результаті рівноваги між корисним і не корисним, а зміст з’являється на тонкій межі між ними… Чи нудився колись у житті Іван Гончар, чи оскаржував відсутність смислу життя?! Така думка ніколи не приходила і до закарпатського художника, бо нудьгуючим і зневіреним пана Івана годі й уявити!

Митець являється палким прихильником реалістичної течії. У широкому контексті – це властивість мистецтва відтворювати істину дійсності шляхом відображення чуттєвих форм, у яких ідея існує реально. У вужчому розумінні – художній метод передачі конкретно – історичної своєрідності дійсності.

Зупинімось на питанні, як співвідноситься Митець і Час у сучасному світі. «Претендувати на те, щоб забути про час, коли творилися картини, означає спробу знищити нестійку, минущу природу всього, чого торкається час. Не часу прагне позбутися художник або письменник, а тієї нетривкості, якої час надає всім речам», - так вважає Іван Ілько. Людську свідомість бентежить вічність, саме про це розмірковував Вільям Блейк, коли зауважував про свій обов’язок – «відкривати вічні світи». Художник наділений здатністю зупинити час, на мить, зафіксовану на полотні… Коли людина щаслива, здається час перестає існувати, а радісна теперішність буде вічною. Мірча Еліаде писав про «літургійний час», який унерухомлює теперішність, з’єднує унерухомлені моменти, поза межами реального часу і дає змогу зазирнути у вічність.

У роботах Івана Ілька приваблює особливе уміння митця – дивитися і бачити незвичне, під нестандартним кутом зору. Наприклад, зима, або весна у горах на окремих картинах, написана під незвичайним ракурсом, наче побачена автором зверху, з гелікоптера, велика частина земних просторів десь внизу, гори і дахи… Пейзаж із «вертолітної» точки зору.

У художньому фільмі «Дзеркало», режисура відомого Андрія Тарковського, в одному із епізодів пролунав голос із – за кадру, голос Арсенія Тарковського:

«Живіть у домі –

І встоїть дім.

Я викличу будь – який із віків,

Увійду у нього,

І дім збудую в нім…».

(переклад мій, А. Б.).

Іван Ілько збудував будинок не тільки для своєї родини, завдяки йому і синові Михайлу (відомий дизайнер, знавець мистецтва), по вулиці Кошицькій в Ужгороді, постала сучасна триповерхова споруда – «ГАЛЕРЕЯ ІЛЬКО». Величезна виставкова площа, сучасний стильний дизайн, прекрасне освітлення, на другому поверсі – концертна зала з роялем. Там можуть відбуватися класичні концерти, вистави. На третьому поверсі – невеличкий готель на декілька номерів, де матимуть можливість зупинятися митці з інших міст. В інтерв’ю «Закарпаттю онлайн» Іван Ілько почасти сказав:

«Мені просто болить, що Закарпаття, яке має дуже високого штибу європейське мистецтво, не може в достатній мірі показати себе, свої надбання і свої таланти…». Ось один з головних мотивів, яким керувалася родина Ільків, плюс величезні зусилля і кошти, отак з’явився прекрасний і потрібний культурний центр в Ужгороді.

І замість епілогу… Підтримую із знаним живописцем приязні стосунки чималу вервечку літ. Багато в чому Іван Іванович не змінюється: не відкидаючи поглядів інших людей, залишається вірним собі. Самовіддано, добросовісно працює, творить, кажуть, завжди був таким. Незмінна і стійка його любов – до рідної Землі, до родини, до земляків, до малярства. Він спокійно сприймає усе, що приносять із собою роки, бо знає, кожен вік сповнений чимось неповторним. Живе у злагоді з Богом, бо цілковито довіряє Господу. Міркує над тим, чи цей світ є таким, яким повинен бути?

І, чи не найважливіше для художника, продовжує писати картини, про таке близьке, до найглибших закамарків душі, споріднене з ним Закарпаття…

P.S. Коли професійні фахівці, і не дуже, будуть розглядати кандидатури на здобуття Шевченківської премії у галузі образотворчого мистецтва, то ось Вам панове – кандидатура справжнього Майстра пензля… А народним художником він став вже давно, причому тут титули…

Андрій Будкевич




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ