АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


«Відчинила вікно старість, а за вікном – молодість віддаляється, вона недосяжна…»
25.02.2015 p.

(Коловорот, калейдоскоп променів – думок, згадок, споминів, порівняльних паралелей, емоцій, цей букет сенсів, був викликаний знайомством з картиною «ХЛІБ ЕЛЛАДИ» Катерини Косьяненко).

Вифлеєм у перекладі – дім хліба;

А хліб - то життя…

Зображене на цій картині відбувалось у місті південному, приморському, паралельному щодо Венеції, бо канал видніється і будинки подібні зовнішньо. Але інша здогадка виганяє оту, першу, та нашіптує – це не Греція…; місто, будинки, небо, сонце, котрого не видко, але яке усе освітлює, це співвідноситься з містом, якого нема? Покликав на допомогу думку сміливого вояка і поета Миколу Гумільова, бо у нього є рядки:

«Наді мною небо Еллади

Не струменить ніжним світлом…».

Дещо більше з’ясувати допоміг інший великий поет, - Євген Маланюк:

«І ось встає із піни Понту

Над хвиль розгойданим свічадом

Співуча мрія горизонту –

Сліпуча степова Еллада».

Внутрішній голос підказує й таке, поза цим містом, хвилюється інше море, зелене, море степове. Євген Маланюк підказує вдруге:

«Повіє вітер з Понту. Скитський степ

Обудиться, зітхне і буйна тирса

Зеленим морем знову проросте…».

Хай там як, а місто те – праукраїнське, бо освітлює його ласкаве сонце Еллади Скіфської, а скіфами греки називали наших предків.

І відносно греків, не теперішніх, тих, давніх… Коли були знайдені древні копії рукописів Заратустри «Гати», з’ясувалось, що греки довгий час ці рукописи ховали від людського ока, задля того, щоб не уявнилося НЕ ГРЕЦЬКЕ походження філософій. Так хотілося бути навчителями, щонайменше усієї Європи. Вони (греки) виявили себе здібними компіляторами і вандалами. Олександр Македонський заповзято палив гати, а його війська руйнували святині Заратустри у Персії…

Образ – то істотний елемент малярства, змінюються теми, сюжети, течії, один він не підлягає модним впливам. Образ – реалістичний, метафоричний, порівняльний, він є постійно. Образ – повітря мистецтва…

Два жіночі образи постають перед нашим взором. За відчиненим вікном – бабуся, на передньому плані – дівчина з корабликом в руці. Насправді, це одна жінка. Молодість…, кораблик – вітрильник, вітрила котрого напинає добрий вітер, попереду – усе життя, з його радощами і смутком, успіхами і поразками, з шаленством любові, бо без неї, то існування. Лик панни мрійливий, вона у задумі. Молодість права у тому, що в житті немає неможливого, настирливим треба бути, працювати натхненно, вірити у сприяння Вищих сил і в самого себе. Із – за вікна, де розчахнута біло – прозора фіранка, в непорушній зажурі, опустивши додолу руки, стоїть мовчазна стара жінка. Погляд спрямований у молодість, а та, щораз віддаляється, вона недосяжна, повернення можливе на хвилях спогадів. Молодість дивиться вперед, не озирається, бо прикмета погана…

У езотериці корабель – символ небесного світу і храму землі. Місяць у поетичній традиції асоціюється із срібним човником, а наша Земля – то золотий корабель, корабліон по еллінськи. У архаїчних колядах співали:

«Там на річці, на Ордані,

Пливе човен мальований…».

Досі живе казка, що походить з Черкащини, - про молодильні яблука, сплячу царівну, з пальчика якої витікає Ордан – ріка. Корабель в українській космології нечасто згадується, більше у піснях. У молодильній воді – секрет вічного життя, а цілюща – містить у собі цілість, тобто, у ній пошкоджені частини тіла оживають, про це оповідають казкові мотиви.

І про сонце, якого не помітно, але помітно результат його дії. Поет Іван Андрусяк написав так:

«Може вигріє нас іще

Може визолотивши тіні

Зашаріється порудіє

І сховається за плече…».

Бува, важко визначити, де утопія, де ні, а там – антиутопія. Були ж створені мислителями, - соціальний оптимізм Т. Мора в його «Утопії», уповання Т. Кампанелли на «Місто Сонця», віра Ф. Бекона в технократію «Нової Атлантиди». З’явилися концепції – Фур’є, Оуена, Сен – Сімона. Згодом, прийшла чорна година втілення ідей «наукового комунізму» К. Маркса і Ф. Енгельса. Зворотній процес, це поява творів – антиутопій, Д. Орвела «1984», О. Хакслі «О дивний новий світ», Є. Замятіна «Ми». Історія міфічного символізму йшла по висхідній, як утопія, антиутопія, -то ніби сходження вниз, приземлення…В антиутопіях не живуть, в утопіях – так…Що ж то за процеси такі відбуваються, тривають? Приходять нові міфи, задля творення нових утопій? Яких? Відповість Час.

У картинах деяких серій Катерини Косьяненко прочитується підтекст, - не утопічний, і не анти- утопічний. Це втілення мрії( у живописі) про золоту добу людства, що співвідноситься і з далеким минулим, і з майбутнім. Ми на порозі приходу цієї доби…2015 рік, один з визначальних.

Митці, як каста, у прагненні до досконалості, відчувають поза собою, пильне око старих Майстрів. Тут йдеться не про наслідування, чи копіювання. На високих взірцях минулого – поети, художники, перевіряють власний твір: чи високої він проби? Зануритися у нові бачення, смисли, добитися неможливих поєднань у кольористиці, просто, йти далі… Пошуки далекого, інакшого – у звичаях, віруваннях, в часі, то буремний «дух втечі» від звично – банального. Таке буває, від пересиченості буттям салонів, кабінетів, від прогулянок рівнесенькими, підметеними тротуарами. Багато хто й пішки вже не ходить,їздять автівками і ліфтами.. Якщо нудишся містом, воно тебе виштовхує – в село, ще краще, на козацький хутір податися. Панна Катерина так і робить, любить гайнути в Григорівку, каже: «Вона моя…».

Простота стилю, вона здається доступною ледь не всім художникам, насправді, доступна небагатьом. Щоб її досягнути, треба затратити більше зусиль, ніж на складний сюжет із плетивом орнаменталістики. Іменитий письменник Г. Сенкевич, коли нелегко писалися окремі епізоди «Хрестоносців», на запитання: «Що вас так мучить?», відповів: «Робота над простотою стилю». Простота стилю аж ніяк не означає простоту змісту…

У роботах мисткині з Січеслава-С. Маркітанової, проглядаються спроби (штрихи) започаткувати змістовно, - складники свого міфотворення. У творах Катерини Косьяненко пульсує вже сформована, власна, міфо – епічна матриця живописання.

Не бачу нічого неможливого в тому, що декотрі романи, вірші, картини, - дають нам, приблизний, ба навіть точний прообраз завтрашнього світу…

Наталка Поклад мовою поезії сповістила:

«…Він ще прорече своє наймення,

Виповість, яка його мета…

Мізин, і Трипілля, й Кукотенія –

Безконеччя скиба золота…».

P.S.

Картина ця побувала у закордонні, в Україні ж, окрім родини художниці, її поки – що, ніхто не бачив. Вдячний панні Катерині, за надану ексклюзивну нагоду познайомитися з «Хлібом Еллади», і переповісти, кому цікаво, що ж побачив…

Андрій Будкевич

Сайт «Сумно»,персональний блог




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ