АНТИОЛІГАРХІЧНЕ ПОЛІТИЧНЕ ВИДАННЯ

НАША ЕЛЕКТРОННА АДРЕСА: v_zakon@ukr.net            Пишіть нам: v_zakon@ukr.net           
Головна сторінка

RSS підписка нашого сайту

ПІДПИСКА СтопкомUA


«І геть усе вертає на круги своя – нема за що вчепитися в чужому колі…». (з вірша Юрія Завгороднього).
13.01.2015 p.

Пророчі слова, та й чого чіплятися за чужину, за чуже коло. Адже справді, навіть «дим Вітчизни нам солодкий і приємний», - так писав відомий письменник. Такої ж думки тримається і прямий нащадок славного українського роду Терещенків – пан Мішель: «Я завжди буду пам’ятати , що життя моїх предків було красивим, гармонійним і щедрим, допоки вони жили у єднанні з Україною і на її землі, і стало менш райдужним і значно важчим, коли їм довелося перебувати за кордоном, де б то не було – в Каннах, Парижі, або у Санкт – Петербурзі…».

Скільки разів я подумки відправлявся в дорогу до однієї з гетьманських столиць України, до древнього Глухова. Нарешті, здійснилося! Долаю автобусом спочатку 400 кілометрів до Сум, а звідти, ще 156 до Глухова. Душа радіє, бо подорож має подвійну мету, - познайомитись, запізнатися з Мішелем Терещенком, та на власні очі побачити стару частину гетьманської столиці давньої України.

Спробуймо зазирнути крізь товщу часу і уявити, яким було це історичне місто до більшовицького заколоту і опісля нього. Колись… діяло шістнадцять храмів, шість синагог. Тепер відчинено двері чотирьох церков. Рід Терещенків укоренився тут у 1818 році і за сто років зробив безліч добродійницьких справ, для місцевих мешканців, для міста та України. Цей рід меценатів чинив добрі справи на своїй землі, аж до самого вигнання владою безбожників у 1918 році.

Прекрасні слова написані паном Мішелем у книжці «В пошуках скарбів сім’ї

Терещенко». Варто звернути увагу на ці слова: « Проїхавши Україну вздовж і вшир за минулі 10 літ, я розшукав у багатьох місцях сліди, залишені моїми предками, і знаю тепер, що їх скарбом, перш за все, був потужний зв'язок з українськими земляками, справжня взаємна повага, постійна взаємодопомога, плідна і вперта праця на родючих землях України і безперервне стремління до інновацій і високої якості». І попри рясне цитування думок пана Мішеля, ніяк не обійтися без того, щоб почути продовження його мовлення: « У цьому я сам виявив міфічний скарб сім’ї

Терещенків, який є по суті, скарбом усіх українців. Багатства ці, поперед всього, створив найкращий у світі народ, що живе на найкращих землях».

Як нам, сущим українцям в Україні бракує такого розуміння. Рідна країна, рідне місто, селище, найкращі тому, що рідні…

Тепер… Ми зустрілися на подвір’ї старої Миколаївської церкви, у якій благословлялися на гетьманство чотири гетьмани України. Мішель Терещенко виявився неймовірно доброзичливою, уважною, дуже енергійною людиною, звичайно, високої культури поведінки і спілкування. Його обличчя частенько «навідувала» усмішка. За короткий відтинок дня, він встиг показати мені багато архітектурних пам’яток міста. Відвідали ми Трьоханастасіївську церкву. Бажано перенестись у часі до року 1885 го. Колись… Нікола Терещенко разом з братами Федором і Семеном побудували у 1885 – 1893 роках величну, красиву, струнку Трьоханастасіївську церкву.

Фрески і розписи у храмі виконані знаменитими митцями – Василем Верещагіним, Миколою Пимоненком, Павлом і Олександром Сведомськими.

Донині ця культова споруда є однією з окрас міста. А в 1943 році трапився дуже дивний випадок. Під час бомбардування на цей храм упала 300 кілограмова бомба, яка пробила і зруйнувала центральну баню Божого дому, та вибуху не сталося. Це чудо, не інакше, сам Господь зберіг від знищення цю прекрасну церкву.

Із колись, перейдім до наших днів. У 2003 році відбулася дуже важлива подія у житті Мішеля. Особисто ним, у крипті Трьоханастасіївської церкви був відкритий саркофаг, у якому упокоївся один із Терещенків, - Нікола. Коли він смикнув за верхню ручку у напівсутінках, вона опинилася в його руках. Це було розп’яття, витончено виконане, яке відтоді він зберігає як пам’ятну реліквію. Що за відчуття пережила людина, ніхто краще не розповість, ніж сам учасник незвичайного дійства : «Коли я відкрив саркофаг і підніс ліхтар, то побачив у ньому мого предка Ніколу. Тіло виявилося неторканим, повністю муміфікованим, впізнати його було не важко. Тонкі пальці рук все ще лежали на рештках Біблії, покладеної разом з ним. Він був похований у цьому саркофазі в 1903 році. Не дивлячись на війни, революцію, осквернення, тіло зовсім не розклалося. Мені не було страшно, а він здавалося посміхався мені. Я глибоко переконаний, що в цей момент, коли мене охопило величезне хвилювання, хоч я залишався при повній свідомості і, можливо, вперше відчув себе дуже сильним, він у певному розумінні увійшов в мене. У всякому випадку, я цілковито переконаний, що з того дня, уже не я сам спрямовую своє життя…».

Тепер, сьогодні. Йому дали ім’я на честь діда – Михайла Терещенка, який у ті віддалені роки був міністром фінансів при уряді князя Львова, а потім –

Міністром закордонних справ в уряді Керенського. Помер у 1956 році, коли онукові не виповнилося і двох років. Що єднало і єднає усіх представників цієї знатної родини, - це жити і все чинити у житті відповідно до фамільного девізу роду: «Стремління до суспільної користі». Чи здатні сучасні олігархи залишити по собі, хоч частку того, що зоставили Терещенки на нашій землі?

Певен, що ні. А які родини були славетні, щедрі щодо своїх людей і країни, -

Ханенки, Симиренки, Чикаленки.

Частенько доводиться Мішелю відповідати на запитання, чому він повернувся в Україну, які причини і мотиви спонукали його до такого радикального повороту у житті? « Я ніколи цього не вирішував. В Глухів мене невідступно повертала воля,сильніша за мою власну. Просто я ніколи не противився їй, бо мені здається, що в цьому була і є моя доля», - отак пояснює це рішення, з елементами фаталізму, наш сучасник і земляк, Мішель Терещенко.

І знову повернімось до часів минулих. В роки Другої Світової була знищена ледь не уся старовинної забудови частина міста, всі дев’ять будівель, подарованих Терещенками місту Глухову і містянам, збереглися. Це ще одне диво…

Тепер, у наш час у спорудах, що постали коштом цього незабутнього роду українського, функціонують – Педагогічний університет, аграрний коледж, школа, банк і Інститут луб’яних культур(колишній фамільний маєток). Тому не виникало питання, чому, чи не кожен містянин приязно вітається до пана Мішеля.

Доведеться знову зануритися у минувшину.Значно більші кошти Терещенки вклали у місто Київ. Зокрема, Нікола Терещенко з своєю сім’єю були головними жертводавцями: Національного художнього музею України, Історичного музею України, Консерваторії імені П. Чайковського, Театру оперетти. На вулиці Маріїнсько – Благовіщенській, під номером 64 був побудований храм Святого Благовіщення ( сучасна вулиця Саксаганського).

Завдяки Федору Терещенку був відкритий притулок для бездомних на Подолі у 1882 році. Той же Нікола Терещенко виділив кошти, аби постав чотирьох поверховий будинок для безпритульних по вулиці Басейній, відразу за Бесарабським ринком. Пан Нікола був вибраний почесним громадянином міста Києва 29 жовтня 1892 року.

Традицію доброчинства на своїй землі, для людей і для вічності гідно продовжує Мішель Терещенко. Дякуючи зусиллям, що він доклав, у квітні 2004 року Україна була включена у число держав, котрим дозволено експортувати мед. Це єдиний продукт тваринного походження, на який існує дозвіл вивозу до країн ЄС.

Побував я у товаристві Мішеля і на заводі «Лінен оф Десна», де переробляють льон і промислову коноплю. Ще один вид діяльності нащадка великого родоводу – його фірма вирощує льон поблизу Глухова, на землях, якими колись володіли Терещенки. Символічно, чи не правда ?! І дуже справедливо. Цікавим було спілкування з директором заводу і робітниками. На завершення короткого перебування, але дуже насиченого за змістом, пан Мішель запропонував побувати на пасіці, вона розташована на мальовничій галявині, біля лісу, на околиці гетьманського Глухова.

Повертався я з теплими спогадами, з великою кількістю значимої , цінної інформації, подарованою книжкою, авторства Мішеля Терещенка, дуже сучасної людини і не менш аристократичної.

Високий строй мислі, доброчинність і доброчесність, відсутність хитрощів, обману, залишили на нашій землі Терещенки. Все це збереже наша пам'ять, пам'ять вдячних земляків. І дев’ять архітектурних споруд, вони радують око приїжджих і місцевого люду Глухова. Так хочеться ще хоча б раз відвідати Глухів…

Андрій Будкевич

Всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти»




Передрук дозволено тільки з посиланням на джерело та автора в друкованому виданні та гіперпосиланням в інтернет-виданні. Всі публікації захищені Законом України «Про авторське право і суміжні права».






МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ